«Їм би руки-ноги обрубати!» – тернополяни про міську владу

Я не люблю весну. Переконана, що ті, хто зізнаються у своїй прихильності до цієї мінливої пори року, теж не в захваті від такої весни, якою вона є насправді – сірої, похмурої, вогкої, неохайної. Інша справа – зима. Нехай морозна і сніжна, зате сніжно-біла і чиста з кришталевими іскрами інею на гіллі… Весни ж чекаємо теплої, щоб одразу із зеленню, квітами та сонячним світлом. Натомість маємо потоки багнюки під ногами та розквітлі на асфальті ями. І ще – футуристичну, малозрозумілу естетику покалічених дерев.

Під моїми вікнами росло троє красивих дерев – клен, каштан і береза. Всіх їх успішно, одне за одним, ліквідували упродовж цього року. Мені серце крається дивитися на ті двохметрові масивні пеньки і обламане віття з уже набряклими бруньками… Так, деякі з цих дерев дійсно заважали – закривали доступ денного світла у квартири. Але ж про що думали ті господарники, хто їх садив тут? Адже є норми, за якими дерева висаджують не ближче певної відстані до житлових будинків.

Друге питання, для чого потрібна ця деревина? На опалення? Щось не віриться, адже справа, як-ніяк, іде до весни. По-друге, це гілляччя однак не забирають! Відрубані «патики» валяються ще довгі тижні після «звірячих набігів» комунальників… тобто, вони утворюють модерні інсталяції з природніх матеріалів, що вдало підкреслюють шарм нашого міста. Якби місто звалося Сайлент Хілл.

А що казати про парк імені Тараса Шевченка? Тільки погляньте, на що перетворилося улюблене місце відпочинку тернополян! Острівець «Чайка» – заґратований голими стовбурами, романтична тополина алея нагадує зараз похмуру доріжку для вигулу в’язнів…

Зрубувати дерева комунальні служби не мають права, а обрізати гілки – будь ласка. Тільки ніхто не понесе відповідальності за те, якщо рослина після таких «операцій» не відживе. А всохле дерево вже без проблем «приберуть». Невже міська влада у такий нехитрий спосіб розчищає собі площу під майбутній комплекс «Сіті-холл», що планують розмістити перед будівлею облдержадміністрації?

Обуренню жителів міста немає меж. «Їм би руки-ноги обрубати!» – гостро висловлюються молоді тернополяни. Небайдужі піднімають цю тему у соціальних мережах, завантажують фото і коментують: «скоро це вже буде не парк Шевченка, а площа імені Надала».

– Раніше наше місто славилося на всю Україну як чисте, затишне і зелене. Зараз же у мене мало надії, що комусь припадуть до душі голі доріжки не де-де, а в парку відпочинку! Так, дерева обрізають щороку, це потрібно. Наприклад, старі гілки можуть впасти на людей чи пошкодити лінії електропередач. Але, як на мене, в парку вони ніякої загрози не становили, – вважає пані Світлана.

Ловлю поодинокого перехожого біля набережної:

– Як Вам подобається новий «ландшафтний дизайн» нашого парку?

– Категорично не подобається. Це жахливо. Я не розумію логіки людей, які це зробили. – відповідає Олег.

Запитувати про це у робочих із бензопилами – навіть віддалено не подібних на юннатів – марно: «Начальство сказало – ми й обрізаємо».

А я звуків бензопили вже боюся більше, аніж бормашини. Світ щодня волає про катастрофічне скорочення лісів і зелених насаджень, про проблеми екології, та Тернопіль це хвилює мало. Тут навесні проводять безжалісну місцеву ампутацію.

Вид алеї в парку Шевченка вже не прикрасить туристичні буклети та листівки, що приваблювали у наше місто гостей, максимум – стане моторошним тлом для фільму жахів.

Невже Тернопіль рубає гілку, «на якій сидить»?

Марія Богданович, Тернопільська Липа