Комунальний медіаландшафт Запоріжжя й Тернополя: Схід і Захід — разом?

Об’єкти моніторингу

Для вивчення ваша авторка обрала 11 комунальних міських і районних видань Запорізької області (загалом в області 20 районів і п’ять міст обласного значення, згідно з медіакартою Держтелерадіо виходить 20 міських і районних комунальних газет) і 15 — Тернопільської (загалом 17 районів, чотири міста обласного підпорядкування, виходить 18 міських і районних комунальних газет).

На жаль, обов’язкові примірники до Національної бібліотеки ім. Вернадського з Тернопільщини не надсилають дві районки, а ось із Запоріжжя — цілих сім. Про цю проблему вже говорила в попередніх публікаціях, та, мабуть, місцеві редактори не дуже дбають про те, щоб залишити слід в історії.

Іноді просто дивуєшся нашій печерній відсталості й тому, що про це ані відповідні державні органи не дбають, ані ЗМІ не волають. Уже всі, навіть найменші районки верстаються в електронному форматі. Чому ж не створюється національна цифрова база сучасних видань? На сайті бібліотеки Вернадського знайшла цікаву доповідь про досвід інших країн і деякі українські проекти, однак ідеться про оцифрування старих видань. А як щодо сучасних?

Втім, це не тема нашого дослідження, а репліка авторки, якій, як журналістці, дуже боляче за таку неувагу. Скажете, вже багато газет мають свої сайти. І добре, легше об’єднати архіви в спільну базу. Але, додам, надивилася я на ті сайти — ні до ліса, ні до біса. Кожен щось по-своєму ладнає, купу часу втратиш, щоб архів газети в pdf передивитися. А один редактор популярно пояснив мені, чому видавці не зацікавлені виставляти на сайти повний і легкодоступний архів: «Щоб менше народу в ньому копирсалося й не використовувало написане, як кому заманеться».

Запорізька область

«Голос Гуляйпілля» — 3753 прим. (наклади взято з вихідних даних газет). Населення Гуляйпільського району — 26745 (дані на 1 квітня 2016 року з сайтів обласних управлінь статистики).

«Наше життя» — 1269 прим. Населення Новомиколаївського району — 16098.

«Новий день» (міська) — 2500 прим. Населення м. Мелітополя — 155523.

«Новини дня» –5000 прим. Населення Кам’янко-Дніпровського району — 40364.

«Південна зоря» (міськрайонна) — 29452 прим. (вказують як тираж тижня). Населення Бердянська — 117233, Бердянського району — 25485.

«Пологівські вісті» — 4350 прим. Населення Пологівського району — 40429.

«Приазовская новь» — 4321 прим. Населення Приазовського району — 27546.

«Рідний край» — 4770 прим. з припискою «Тираж у квітні». Що б це означало? Населення Куйбишівського району — 22403.

«Роз — информ» — 1740 прим. Населення Розівського району — 8973.

«Слово трудівника» — 2997 прим. Населення Якимівського району — 33994.

«Червоний промінь» — 2215 прим. Населення Запорізького району — 57911.

Тернопільська область

«Вільне слово» — 1230 прим. Населення Козівського району — 38192.

«Вісник Надзбруччя» — 4590 прим. Населення Гусятинського району — 60168.

«Вісті Придністров’я» — 1416 прим. Населення Монастириського району — 28237.

«Віче» — 1400 прим. Населення м. Бережани — 19322, Бережанського району — 21499.

«Воля» — 2840 прим. Населення Теребовлянського району — 65176.

«Голос Лановеччини» — 1640 прим. Населення Лановецького району — 29708.

«Голос народу» — 2600 прим. Населення м. Чортків — 29141, Чортківського району — 45120.

«Гомін волі» — 1450 прим. Населення Підволочиського району — 42746.

«Діалог» — 3200 прим. Населення м. Кременця — 21339, Кременецького району — 47122.

«Зборівська дзвіниця» — 1802 прим. Населення Зборівського району — 41760.

«Колос» — накладу в вихідних даних не дає. Населення Заліщицького району — 46445.

«Народне слово» — 1600 прим. Населення Збаразького району — 57885.

«Нова доба» — 3625 прим. Населення Бучацького району — 63482.

«Новини Шумщини» — 3900 прим. Населення Шумського району — 33581.

«Подільське слово» — 2730 прим. Населення Тернопільського району — 67309.

Тиражі й міражі

Уважний читач помітить різницю в тиражах районок між цими областями. Особливо значущу — в порівнянні з населенням територій. Запорізькі степи не так густо заселені, як Тернопільщина, однак лише дві районки мають наклад, менший за дві тисячі, а ось у їхніх західних колег половина видань не дотягує навіть до цієї скромної позначки. При тому, що населення більшості районів перевищує 40 тисяч осіб.

Можна, звісно, сумніватися в статистичних даних, посилаючись на велику кількість заробітчан. Однак для вирішення проблеми інформаційного обслуговування цих територій після реформування (і можливого зникнення) неефективної комунальної преси тут доведеться пошукати особливих шляхів.

Найпростіший, звісно — все те ж фінансування місцевої влади, тільки під виглядом плати за висвітлення. Найпростіший, та не найліпший.

Можливо, варто подумати про міжрайонні проекти? Та хто в цьому пошуку має відігравати «першу скрипку»? Мабуть, все-таки влада повинна сприяти приватним ініціативам. А не так, як тепер: уже чимало райрад стало на шлях невиконання відповідного закону. Правда, не в Тернопільській, а в Запорізькій області, зокрема, Розівська й Кам’янко-Дніпровська, які не відпускають редакції в пілотний проект.

Та головне питання — чому тернопільські читачі не передплачують локальних видань? Якщо на один примірник «Голосу Гуляйпілля» припадає приблизно сім осіб (разом із немовлятами), то на збаразьке «Народне слово» — 36!

Погляньмо, що ж пропонують землякам газетярі…

Технології схожі. А тематика?

Коли одночасно вивчаєш друковані видання, різниця (якщо вона є) виразніша.

Та якщо говорити про журналістські й видавничі технології, вона не впадає в око. Хіба що тернополяни, незважаючи на мізерні наклади, роблять свої газети значно ошатнішими (в кольорі), а запорожці — економніші. Однак це напряму залежить від фінансів, і великої заслуги самих газетярів у тому не бачу.

І на сході, й на заході є районки, які інформативніші, яскравіші, гостріші за сусідів, а є сіренькі, нудні. Є цікаві знахідки в рубрикації. Наприклад, у «Голосі Лановеччини» (Тернопільщина) — «Замість ревізора». Взагалі цю газету цікаво було читати. Можливо, тому що вона частіше за інших звучала живими голосами людей. Тут знаходилося місце для цікавих читацьких листів й для читацької дискусії (наприклад, про діяльність підприємства «Агро-Ланівці» та його вплив на навколишнє середовище).

Виразним є наповнення рубрики «Тиждень у фотооб’єктиві» в «Пологівських вістях» (минулого року її було визнано найкращою районною газетою України за версією НСЖУ). Користуються популярністю публікації в «Голосі Гуляйпілля» під рубрикою «За дзвінком читача» — запитання, претензії й відповіді на них, роз’яснення. А «Вісник Надзбруччя» (Тернопільщина) видає цілі шпальти читацьких листів.

На жаль, голос читача нечасто звучить на сторінках наших локальних видань, що досить дивно: вони ж найближчі. Колись газетярі багато зробили, щоб відучити земляків із будь-якої причини «сигналізувати» в пресу. Та з водою вихлюпнули й дитя — прямий зв’язок із людьми.

Водночас нудними здалися «Вісті Придністров’я» (Тернопільщина), «Червоний промінь» і «Слово трудівника» (Запоріжжя). В останньому виданні вже від заголовків позіхати хочеться: «Плани намічено — шляхи визначено», «Перевага якості над кількістю», «Зусилля треба об’єднувати».

Багато однакових тем у районках двох областей, і це свідчить про те, що в регіонах вирішуються нагальні для країни питання. Приміром, об’єднання громад.

Скажімо, «Гомін волі» (Тернопільщина) відкрив постійну рубрику «В об’єднаних територіальних громадах». А «Подільське слово» робить вкладку «Об’єднана громада».

Ще одна спільна для всіх тема — інформування про поточну діяльність місцевої влади. Хоча всі районщики вважають правильним вимагати від влади оплату за висвітлення її діяльності, однак тримаються думки, що офіціоз заважає читабельності видання. Ну, такий офіціоз, як у «Рідному краї» (Запоріжжя), точно не приверне уваги читача. А ось «Зборівська дзвіниця» (Тернопільщина) кожну появу рубрики «Офіційне» супроводжує таким епіграфом: «Цей розділ введено для того, щоб люди могли орієнтуватися, чим займається влада на місцях, до кого з яких питань можна звертатися,.. з надією, що це додасть прозорості та злагодженості у співпраці влади з громадою».

Висвітлюються в районках і актуальні для сільської глибинки земельні проблеми. Тільки як?

Скажімо, в «Червоному промені» (Запоріжжя) — майже все з «паркету»: засідання, збори, семінар та інші заходи. Ближчі до реальності матеріали «Слова трудівника» (Запоріжжя) під рубрикою «Мандруючи селами». Картинки живі, легко читаються, але не дають відповіді на ті запитання, що виникають у читача. Про що хотіли повідати автори й газета, навіщо затіяли цю акцію?

А ось авторка мелітопольського «Нового дня» Юлія Тимошенко намагається докопатися до суті конфліктів («Тернистий шлях до земельних ділянок»).

Журналістські, редакторські «родзинки», що прикрашають газети, трапляються й на заході, й на сході. Замість традиційного «Співчуваємо» — «Свіча смутку» в «Колосі» (Тернопільщина). Фотоконкурс «Вікна Мелітопольщини» в «Новому дні». Критичні матеріали — на відкриття майже кожного номера «Приазовской нови». Взагалі ця скромна чорно-біла районка не вражає «заманухами», зате копає глибше, ніж інші колеги, й не прикрашає першу шпальту рапортами про діяльність влади. «Грані буття» — рубрика в «Новій добі» (Тернопільщина).

Перелік можна продовжувати. Однак важливіше побачити різницю і в житті регіонів, і в тому, як воно відбивається в локальних ЗМІ, визначитися, що може роз’єднувати, а що — сприятиме єднанню.

Різниця, не антагонізм

Деякі локальні медіа полюбляють «шапки» — гасла, що ними відкривають перші шпальти. Порівняйте. «Захистимо Україну!» («Вільне слово», Тернопільщина), «У силі духа — перемога і щастя народу» («Воля», теж Тернопільщина) і «Даруй нам, Господи, мир!» («Приазовская новь»). Це деталь, яка, однак, дає уявлення про громадські настрої.

Якщо ж узагальнювати зміст газет, то відразу впадає в око, що тернопільські районки значно більше місця віддають питанням релігії, віри, діяльності релігійних громад. Запорізькі ж обмежуються традиційними матеріалами до християнських свят та інколи інформацією про значні події в церковному житті регіону.

Пояснити це просто: хоча й на сході побудовано чимало нових храмів, атеїстичне радянське минуле дається взнаки. А можливо, й редакції не бажають долучатися до проблемних питань взаємин громади й церкви. Та й переважна більшість храмів — одного патріархату — УПЦ МП.

А на Тернопільщині релігійна ситуація інша. Теребовлянська «Воля» повідомляє, що на території району більше 100 релігійних споруд різних єпархій. Тому й трапляються в локальних ЗМІ листи читачів, які критикують ієрархів за певні ідеологічні позиції. Скажімо, «Колос» спочатку друкує лист вірян греко-католиків, а потім, у відповідь, — лист вірних УПЦ КП щодо молебну на місці загибелі бійців УПА. А в «Голосі Лановеччини» читачка розповідає, що коли ховали загиблого в АТО, всі люди стояли на колінах уздовж дороги, а храм УПЦ МП був зачинений, і навіть дзвони не дзвонили.

Постійна присутність на сторінках районок матеріалів релігійної тематики може пояснюватися загальними настроями, тим, що священики активно втручаються в світське життя, традиціями. Це зрозуміло, але не зрозуміло, чому практично не видно матеріалів про заробітчан і заробітчанство. Адже це явище набуло великого поширення й сильно впливає на ситуацію в регіоні. Не побачила розумної, виваженої аналітики, а хотілося б зрозуміти і причини, й наслідки, і відповідальність влади.

І про дуже важливий, можливо, навіть головний аспект єднання нації за допомогою локальної преси. Про героїв минувшини. Вони на заході й сході різні. І, на жаль, не просто різні, а часто антагоністичні. У всякому разі, так було закладено радянською пропагандою, й досі живе у східняків на підсвідомому рівні. Уявляю, як би відреагували читачі запорізької районки, коли б дізналися, що районне керівництво взяло участь в урочистостях, присвячених пам’яті Романа Шухевича! Коли я прочитала про це у «Вільному слові» (Тернопільщина), подумала, а чому про Шухевича, Бандеру, Петлюру, Мазепу та, нарешті, про свого земляка Нестора Махна майже не пишуть запорізькі районки?

А тернопільські мали б поцікавитися й спробувати зрозуміти, яким героям минувшини вклоняються на сході. Тим, що загинули, захищаючи Україну від гітлеризму. Тим, що в диких степах створювали такі міста, як Бердянськ. До речі, місцева «Південна зоря» вже видала цілу бібліотеку, присвячену землякам. Чого варта лишень «Енциклопедія Бердянська»!

Як розказати східнякам, що 75 років створення українських батальйонів «Роланд» і «Нахтігаль» — це дата для західняків, бо це була спроба звільнитися від більшовицького диктату? «Вісті Придністров’я» розповідають, що в них у районі влаштовують просвітницькі заходи. А правду про це мали б почути й на сході.

А взагалі-то у нас є й спільні герої — Тарас Шевченко, Леся Українка. Мій моніторинг якраз припав на їхні дати. Чесно скажу, після тих заходів і публікацій про них навряд чи я на місці читачів полюбила б цих поетів. Пригадую шкільні роки, коли нездари-вчителі з живих людей створювали якісь ходульні постаті. Щось подібне побачила на сторінках нинішніх газет.

Банально звучить, але треба намагатися достукатися до людських сердець. І з цим локальним ЗМІ не впоратися самотужки. А впоратися треба, бо історія, минувшина — це й фундамент, на якому будується майбутнє, і кайдани, що не пускають у це майбутнє.

Фото – Віра Черемних