Мама тернопільської письменниці Надійки Гербіш — місіонерка в Африці

Надійка Гербіш із донечкою Богданою. Фото виконала Oksana Tysovska.

Про це на свої сторінці у Facebook розповіла сама письменниця. 

“У дитинстві я шалено мріяла стати місіонеркою. В Індії, — пише Nadiyka Gerbish. — Запоєм читала нечисленні місіонерські біографії, які потрапляли мені під руку, і випитувала в знайомих місіонерів усе, що можна було в них випитати і що мені на той час дозволяла випитати моя англійська (як і більшість дітей, які потрапляють у середовище спілкування іншою мовою, спершу я розуміла майже все, а сформулювати могла лише уривки власних думок – було смішно, але кінцевому результату не завдавало особливої шкоди). Пам’ятаю, як перший хлопець, який так якось дуже офіційно приїхав до мене в гості (я була переконана, що в нас суто дружні стосунки, попри всі його романтичні листи і оце от все), отримав питання в чоло від моїх рідних за обіднім столом: «А ти теж плануєш в Індію?»
Правда, потім я зустріла І., переїхала в З., зрозуміла, що мої місіонерські прагнення потрібно застосовувати передусім на місці, враховуючи весь спектр суспільних проблем, а через рік після нашого одруження, переконавшись, що «віддала дитину в добрі руки», місіонеркою стала моя мама – правда, не в Індії, а в Кенії. Мама і зараз там (так, я ревную її до її Африки, не давайте моїм романтичним згадкам у книжках про її місіонерство вас ошукати, гг), а в мене знову період захоплення біографіями місіонерів, які стали першими білими людьми, що ступили на територію, населену племенами корінних південно-американців, індійців, африканців…
Богдана захоплюється зараз оповіданнями Кіплінґа (одного з улюблених авторів її пригодошукацької бабусі), моя друга освіта на факультеті міжнародних відносин, де викладали альтернативну – тобто, уже відповідну до сучасних анти-дискримінаторних практик – історію раз у раз жбурляє мені у вічі різні нюанси, які, ймовірно, будуть виправляти в наступних виданнях усієї цієї класики.
І я думаю – як добре, що геть аполітичні місіонери минулих поколінь не розділяли погляди комерційних колонізаторів (хоч і змушені були працювати з ними пліч-о-пліч, правда, іншими методами й із іншими, знедоленими, прошарками аборигенного суспільства) послуговувалися термінологією любові й служіння, а не ідеології й фронтирів. І що вони досі актуальні – хоча й здебільшого не перекладені українською.
Тож, питання в рамках учорашнього поста про місце книговидання українського в книговиданні світовому: чи цікаво вам було би читати такі біографії аж настільки, щоби купувати їх у книгарнях (тобто, чи актуально їхнє видання для українських видавництв) і чи робити мені підбірку моїх улюблених англомовних місіонерських біографій?”.

загрузка...

Comments are closed.