Митрополит Тернопільський і Кременецький Сергій: «Вибір митрополита Онуфрія — це радісна звістка»
Під час інтронізації, 17 серпня, новому предстоятелю Української православної церкви митрополиту Онуфрію не за канонами вручили два жезли, а не один: перший — від українського єпископату, а другий — від патріарха Кирила. Жезл від Кирила Онуфрій швидко передав помічникам, а символ духовної влади від українських єпископів тримав до кінця Богослужіння. Хочеться вірити, що такий, мабуть, мимовільний вибір — знак подальшого напрямку служіння глави УПЦ.
Митрополит Тернопільський і Кременецький Сергій (Генсицький) був присутній на інтронізації. Перед виборами предстоятеля УПЦ серед кандидатів на митрополичий престол називали і його кандидатуру. Утім, тернопільський владика, відомий як великий молитвеник, скоріш за все самоусунувся (про це він скромно мовчить). А ось про покійного митрополита Володимира, новообраного предстоятеля і про бачення їх церквою важливих питань владика охоче розповів «НОВІЙ…».
— Понад два десятиліття УПЦ трималася на митрополитові Володимирові — мудрому, виваженому та поміркованому архиєреєві. Яким він залишиться у вашій пам’яті?
— Митрополит справді мав дар особливої витримки, врівноваженості і мудрості. Мабуть, Господь на той період дав нам людину, яка не прагнула своєю особистістю на щось вплинути, щось прискорити, а навпаки, стримувала різні негативи. Він переніс на собі те, що ми до кінця навіть не знатимемо, але завжди зберігав вірний шлях церкви.
— Щось відкривав вам особисто?
— Найбільшим свідченням було його життя. З Божою допомогою він старався правильно вести церковний корабель і зберігати мир.
— Напередодні виборів нового предстоятеля віряни молилися, щоб прийшла передусім людина Божа, далека від політики, яка б любила Україну і дбала про наш народ. Говорять, що були певні диверсії, тиск на єпископів…
— Слава Богу, що всі ці труднощі, про які ми чули краєм вуха, були не в нашому середовищі, а надходили ззовні. Ми покладалися на волю Божу і розуміли, що не ми «керуємо балом», а Господь своїм божественним промислом керує світом і своєю Церквою. За благословенням на той час місцеблюстителя Онуфрія, у наших церквах молилися за те, щоб Господь поблагословив обрати гідного предстоятеля церкви, за мир у державі й за наше майбутнє. Віримо, що молитва була прийнята, і Господь послав нам людину, сповнену мудрості і страху Божого, яка любить Господа, церкву і свій народ. Вибір митрополита Онуфрія — це радісна звістка.
— Ви навчалися з владикою Онуфрієм у Московській духовній академії, разом несли служіння в Свято-Успенській Почаївській лаврі. Розкажіть про нинішнього митрополита.
— У студентські роки митрополит Онуфрій був благочинним Троїце-Сергієвої лаври, що в Московській області. Час від часу я приїжджав побути у святині і ми спілкувалися з ним. Хоча це були короткі зустрічі, але ігумен Онуфрій завжди приділяв мені увагу, сприймав як особливого гостя — у цьому проявлялася його духовність. На жаль, не мали нагоди частіше спілкуватися й останніми роками, адже після прийняття вищого сану у нас з’явилися інші турботи. Але владика завжди старався підбадьорити, підтримати, потішити. У нього є особливий дар розсудливості, для предстоятеля церкви це особливий знак милості Божої. Я, бувало, миттєво прийму якесь рішення, а владика Онуфрій подумає, помолиться в душі і лише тоді скаже. Він ніколи не покаже, що ти помилився, не покепкує, вдасть, що не помітив.
— Яка позиція митрополита Онуфрія стосовно подальшого напрямку церкви? Чому патріарх Філарет відразу висловив такі гострі закиди на його адресу?
— Даруйте, не можу коментувати висловлювання Філарета, єдине, співчуваю його немочі. Такі речі не можна говорити, у них криється щось нелюдське. Мені здається, що трагедія Філарета у тому, що в нього неспокійна совість. Здавалося б, досяг, чого хотів, але чи задоволений? Ні. Совість докоряє йому. А про те, який насправді митрополит Онуфрій, покаже його служіння, хоча ми вже мали достатньо можливості бачити, чути і розуміти. У нього тверда позиція як християнина, єпископа, громадянина, заснована на Євангелії, вченні Христа, на святоотцівському переданні і наслідству церкви. Митрополит Онуфрій не живе емоціями, він на все дивиться очима віри — у цьому основа його служіння.
— Віруючі різних конфесій сподіваються, що рано чи пізно в Україні постане помісна церква. Як гадаєте, митрополит Онуфрій сприятиме об’єднанню церков?
— Нині не стоїть питання про утворення помісної церкви, адже, згідно із законом України, який ми поважаємо, наша церква є такою. Про це свідчить і назва — Українська православна церква, без жодних приставок. Наша церква є повноправним членом помісних церков світу і перебуває з ними у єдності. Інша справа, що від помісної церкви відпав Київський патріархат, Автокефальна церква та інші гілки. Нині не стоїть питання об’єднання, а лише покаяння і повернення в лоно церкви. І це всі прекрасно знають.
— Але ж іде мова, що помісна церква повинна бути самостійною, а не підпорядкованою Російській православній церкві…
— Підпорядкування — річ надумана, вона суті не виражає. Для кожної людини головне — знайти істину, а істина — це Господь. Усі розуміють, що Росія і Україна — різні країни. Наша церква незалежна від російської більше де-факто, ніж де-юре, єдине, що ми перебуваємо з нею в духовній єдності. А кому заважає духовна єдність?
— Так, але знаємо про політичну складову у РПЦ. Відомо, що патріарх Кирил поза спиною митрополита Володимира зустрічався навіть із нашим екс-президентом Януковичем…
— А хто був на цій зустрічі? Чому аж тепер про це говорять? Занадто багато нині бруду. Проти нашої церкви, як ніколи, звучать різні безпідставні звинувачення. Здається, це комусь вигідно…
— Нещодавно депутати Тернопільської обласної ради вчергове звернулися до уряду з проханням повернути Свято-Успенську Почаївську лавру до складу Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника, щоб святиня не була у власності однієї конфесії, а належала усьому українському народові. Яка ваша думка з цього приводу?
— Кожен монастир має право на своє самовизначення, свій статут і своє життя. Недаремно є приказка: в чужий монастир зі своїм уставом не ходи. Свого часу атеїстична влада позбавила монахів Почаївської лаври права жити у своєму монастирі, володіти тим, що пожертвував простий народ, а саме на людські копійки було відбудовано споруди. Але монахи жили, вижили, пережили. З’явилася нова демократична влада, тому монахи попросили повернути їм їхнє. Виявляється, не можна. Колись комуністи забирали у ченців, а нині наші хочуть позбавити того, що вони мають. Так що Бог усім нам суддя.
— Нині український народ переживає важкі часи — воєнна агресія з боку чужої країни, гинуть невинні люди, вояки, які захищають Україну… Як подолати ці складні випробування?
— Якщо не буде покаяння, нічого не зміниться. А якщо настануть загальне покаяння, то не буде тих, хто нападає, і не треба буде захищатися. Владика Онуфрій закликав будувати наше майбутнє тільки на основі вчення Христа: буде християнське життя — настане мир і спокій на землі. Усе залежить від кожного з нас. Дай Боже, щоб ми усвідомили відповідальність перед Богом і перед Вічністю, що життя нам дане не для того, щоб ми тут царювали чи віднімали життя один в одного. Щоб вийти з цієї ситуації, треба чинити по-Божому, і тоді настане правда у наших душах, сім’ях, і, звичайно, у нашій нині багатостраждальній Україні.
— Ви часто їздите на Афон. Що кажуть старці про Україну?
— Кажуть, що треба каятися. Але Україна — лише крапля в морі. Нині увесь світ накликає на себе гнів Божий, тому людству потрібно примиритися з Господом, аби мати майбутнє.
Коментарі вимкнені.