На Тернопільщині чоловік забив дружину до смерті на очах у сина

За півроку перебування у слідчих ізоляторах він так і не звик до в’язниці. От і у клітці він сидів, обхопивши міцними, напрацьованими руками низько схилену голову. На одне із засідань у суд прорвалась його матір з двома синами. І Анатолій ледь стримався. Схопившись за грати, здавалось, він намагається сховатись за решітками від сорому, від переляканих і заплаканих дитячих очей.

Майже хвилину вони дивились один на одного, зрештою батько не витримав, гірко зітхнув: «Сини мої, сини! Що я накоїв! І маму вашу зі світу звів, і себе занапастив!»

«Тату-тату!» – кинувся до нього найменший, 6-річний Василько.

Молоденький хлопець-охоронець розгубився: подібна ситуація статутом не передбачена, розмовляти не дозволено. Але ж тут дитина!

Зрештою, караульний м’яко взяв за плечі стареньку, котра стояла, стиснувши на грудях такі самі напрацьовані руки і не відводячи очей від сина: «Заберіть дітей звідси. Не положено». Жінка ніби прокинулась, витерла очі, взяла онучат і повільно пішла із зали. А її син так і залишився стояти, схопившись за грати, тоскно дивився їм у слід.

Під час судових засідань він неохоче відповідав на запитання, хоч як адвокат просив його бути більш ввічливим, щирим.

«Ви й так усе знаєте», – відсторонено махнув Анатолій рукою.

Проте побачення з дітьми вселило в нього надію, і чоловік розповів:

«У нас із Лесею не те, щоб було велике кохання, а так, – махнув рукою, – треба ж із кимось одружуватись. Тим більше, що дівчиною вона була бідова, хазяйновита, робота горіла у неї в руках. Це потім, коли почала пити і день у неї починався зі 100 грамів, вона занедбала господарку. Хоча корову ми тримали постійно».

Отже, жили у квартирі її батьків, по сусідству з рідною сестрою жінки. Відтак остання не із власної волі не раз ставала свідком п’яних суперечок і «розборок» одурманеного горілкою подружжя. Зважаючи на спосіб їхнього життя, лихо рано чи пізно спіткало би подружжя Л.

Зрештою, трагедія сталась на початку вересня, розповів заступник начальника відділу прокуратури області Роман Гарматюк. Того дня Леся звично зранку похмелилась. У цей час на кухню зайшов середущий син і стиха спитав: «Мамо, а снідати будемо?»  – «То знайди собі щось», – крикнула на нього.

Підліток стрімголов кинувся до дверей, подалі від швидкої на розправу матері. Але та, помітно хитаючись, попрямувала до бамбетля, застеленого брудною ковдрою, і лягла спати. Заради правди, варто зазначити, що чоловік також дрімав собі у кімнаті. Отож Василько кинув у кишеню старенький мобільний, тихенько витягнув у матері з-під подушки старий гаманець і взяв собі пару гривень.

«Ходімо зі мною, я їду до баби в село», – сказав меншому братові. Однак Сергійкові через постійні недоїдання та побиття було важко ходити, відтак він лише сумно похитав головою. «Я буду вдома. Привези мені цукерку», – попросив навздогін.

На біду, саме безневинна дитина стала свідком жорстокого вбивства матері від рук чоловіка.

Батьки прокинулись під вечір. Алкоголь уже трохи вивітрився, до того ж вже хотілось їсти, відтак подружжя сіло вечеряти, точніше – похмелятись. Анатолій розлив по склянках горілку, випили і жадібно, не дивлячись одне на одного, накинулись на смажену ще вчора картоплю. Повечеряли, Леся тяжко піднялась і почалапала на пасовище за коровою, але на вигоні зашпорталась і впала. Голосно матюкаючись, спробувала встати. Зрештою, таки піднялась, а тут нагодився чоловік.

«Де ти лазиш? Я тут з ніг збилась, не можу корови знайти», – накинулась на нього.

Анатолій хмуро подивився на неї: «Ти малого не бачила? Він же цілий день голодний».  – «Твій син, ти і шукай», – відрізала жінка.

Ця фраза враз вивела чоловіка з себе і він з розмаху вдарив її кулаком в обличчя, потім у груди і знову в голову.

Жінка впала й почала кричати, благаючи не бити її. Однак Анатолій ніби сказився: бив руками й ногами, не реагуючи на жінчині благання й стогони. Коли вони затихла, з ненавистю схопив руками за горло і задушив. А потім просто присів поряд, як людина, котра закінчила тяжку роботу і сіла відпочити. У цей момент до нього підбіг син.

«Де ти був, Васильку? – спитав сина. – Бачиш, мама захворіла», – збрехав малому. Дитина нахилилась і раптом злякано сховалась за батьківське плече.

«Тату, чому у мами лице у крові?» – спитав пошепки. – «Біжи, поклич тітку фельдшерку», – тихенько штовхнув сина з пасовиська у двір.

Коли прийшла місцева медпрацівниця, а згодом – міліція, вбивця так і сидів, звісивши руки між гострих колін, та хмуро курив.

Збаразький районний суд визнав Анатолія Л. винним у вбивстві та засудив до 7 років позбавлення волі. Апеляційний суд Тернопільської області залишив вирок у силі.

Жанна Попович, “Номер один”