Десять мультиків, яким хочеться подякувати за щасливе дитинство

Щороку першого червня, у Міжнародний день захисту дітей, ми незмінно нагадуємо собі, що малюки повинні мати щасливе дитинство. Та”щасливим” його роблять зовсім не ігри та конкурси, які до головного дитячого свята щороку влаштовує у кожному місті влада, а цілком буденні речі, які важко записати у відомість. Проте саме вони потім згадуватимуться у дорослому житті із тихим сумом та ностальгією.

Одна із цих речей – мультики, і про них неможливо розповідати безособово. Тож хотіла б розповісти про анімацію, без якої не уявляю власного дитинства. Я народилася 1985 року, і, як багато моїх однолітків застала часи, коли на зміну радянським мультфільмам почали приходити стрічки закордонного виробництва.

Вечорами ми все ще продовжували дивитися російську передачу “Спокойной ночи, малыши” зі знаменитою пластиліновою заставкою Олександра Татарського, а потім, за годину, нашу “Вечірню колисанку” із тьотею Аллою Міґай.

Удень канал ICTV транслював американські мультсеріали із моряком Папаєм, Баґсом Банні, Вуді Вудпекером, трансформерами, черепашками-ніндзя, а також героями Дизнея: родиною Скруджа МакДака з “Качиних історій”, ведмедиками Гаммі, Вінні Пухом, Чорним Плащем та іншими.

Наші батьки, виховані на рожевощоких карапузах та пухнастих зайчиках-білочках радянської мультиплікації, обурювалися, як можна любити “цих потвор”.

Але сумлінно купували нам іграшкових трансформерів. Тим часом, після розпаду СРСР, з’являлися нові українські студії анімаційних фільмів, які знімали мультики геть не схожі на радянські. Серед них була і легендарна зараз студія “Борисфен” зі своєю “Клінікою”, яку молодшим дітям навряд чи можна порекомендувати.

Тож цього разу підбірка мультиків, які полюбляло дивитися покоління дітей 1990-х. Вони вже не так давно стали дорослими, проте не встигли забути своє ( все таки щасливе) дитинство.

“Як Петрик П’яточкин слоників рахував” (1984, УРСР, Київнаукфільм)

Режисер: Олександр Вікен

Автор сценарію: Наталя Гузєєва

Художник: М. Журилов

Пісні: Володимир Бистряков (музика), Олександр Вратарьов (слова)

Найвідоміші фрази: “Петрику, зараз тиха година, треба спати”, “Ура, десять слоненят!”, “Всі рядком ставайте, діти”.

Про що: бешкетник Петрик П’яточкин ніяк не може вписатися у дитсадівську дисципліну. Вихователька скаржиться, що він “за коси смикнув Наточку, розбив в їдальні лампочку, зірвав оцю картину”. Під час тихої години Петрик не може заснути і вихователька радить йому рахувати слоненят і співає колискову.

Раптом хлопчик опиняється у “Африці далекій, біля річки Лімпакекі” і бачить галасливу юрбу слоненят. Керує ними рудий слоник, як дві краплини води схожий на Петрика. Хлопчик намагається порахувати слоненят, але вони весь час розбігаються. Згодом Петрик вигадує хитрий план, який зможе заспокоїти пустунів.

За що любимо: за безпосередність, невгамовність та винахідливість головного героя Петрика П’яточкина. А про таку симпатичну виховательку, яка не кричить та співає колискові, мріяла, мабуть, кожна (пост) радянська дитина, яка щодня бачила невигаданих працівниць дошкільних закладів.

Між іншим, Петрик П’яточкин – це один із персонажів київської письменниці та сценаристки Наталї Гузєєвої (тепер вона живе у Мюнхені), яка також подарувала українським малюкам Капітошку. Вона написала кілька книжок про Петрика П’яточкина, але вони так і не були екранізовані. Зрештою, саме Петрик став образом типової дитини 1980-90-х – веселої, непосидючої і життєрадісної.

“Капітошка” (1980, УРСР, Київнаукфільм)

Режисер: Борис Храневич

Автор сценарію: Наталя Гузєєва

Художник: Генріх Уманський

Композитор: Геннадій Сасько

Найвідоміша фраза: “Щоб мене боялись, щоб не насміхались!”

Про що: маленький Вовчик мріє вирости і стати страшним звіром. Після літньої зливи до нього в хатину потрапляє весела і товариська дощова краплинка Капітошка. Спочатку Вовчик намагається її з’їсти, але краплинка запрошує його погратися разом. Із Капітошкою вовк забуває про свої кровожерні мрії та стає добрим і приязним. Він не хоче розлучатися із новим другом, але краплинці час вертатися на рідну хмаринку.

За що любимо: за веселі пісні Капітошки та його товариський характер. Саме Капітошка показує Вовчику, що його краще бути радісним та добрим, аніж сумним та злим.

“Безтолковий Вомбат” (1990, УРСР, Укранімафільм)

Режисер: Сергій Кушніров

Автор сценарію: Т. Власова

Художник-постановник: Н.Чернишова

Композитор: Володимир Бистряков

Найвідоміші фрази: “Він не грав, він дихав!”, “Боже мій, це безпритульній кіт”, “Oui, Oui, салямі”.

Про що: Вомбат намагається потоваришувати із мешканцями австралійської напівпустелі, але вони ігнорують його. Єдина тварина, яка погодилася на дружбу із Вомбатом – істерична та неврівноважена Пані Миша. Вона дарує новому другові сопілку та він ковтає інструмент і одразу є починає “видихати” красиві мелодії. Вомбат та Миша вирішують використати це вміння у великому місті, щоб заробити на великий велосипед з червоними колесами. Та у місті на них чекають неймовірні пригоди.

За що любимо: за карколомний і цілком злободенний сюжет, фантастично смішних героїв та діалоги, які одразу ж розходяться на цитати. “Безтолковий Вомбат” – це екранізація однойменної казки австралійської письменниці Рут Спарк. А ще перша робота студії Укранімафільм, колишнього Творчого об’єднання художньої мультиплікації Київнаукфільму.

“Було скучно…” (1991, Україна, Укранімафільм)

Режисер: Лариса Ткачикова

Автор сценарію: Наталя Гузєєва

Найвідоміші фрази: “Хто морозиво вживає, той квітучий вигляд має”, “Хай живе жива риба!”

Про що: хворий хлопчик намагається розважити свого кота, вигадавши незвичайну подорож вулицями рідного міста.

За що любимо: за двох неймовірно симпатичних персонажів – Хлопчика і Кота, за дотепну гру слів, гумор та фантазію, із якою написаний сценарій мультика. Герої потрапляють у заплутаний абсурдистський світ довгих назв та загадкових вивісок і знаходять свій ключ до світу дорослих.

“Падав минулорічний сніг” (1983, СРСР (Росія), студія “Екран”)

Режисер: Олександр Татарський

Автор сценарію: Сєрґєй Іванов

Мультипілкатори: Алєксандр Фєдулов, Боріс Савін, Олександр Татарський

Композитор: Ґріґорій Ґладков

Найвідоміші фрази: “Хорошо, что жена попалась строгая и авторитетная”, “Уж послала, так послала”, “Маловато будет!”, “Знатный зверюга” та інші.

Про що: жадібний, лінивий, недорікуватий та шепелявий мужик перед Новим роком отримує завдання від своєї дружини – піти до лісу і принести ялинку. Наш герой чесно намагається це прохання виконати, але йому стають на заваді власна дурість, а також лісові чари.

Мультик складається із двох сюжетних частин – у першій мужик мріє продати впольованого зайця і на виручені гроші побудувати собі хороми, а потім стати царем. У другій він потрапляє до хатинки на курячих ніжках і знаходить чарівну паличку, яка перетворює його на різних химерних істот.

За що любимо: за чудову пластилінову анімацію, абсурдистський гумор, смішного героя-мужика та його монолог, який породив чимало афоризмів.

Режисер мультфільму Олександр Татарський народився у Києві і розпочинав творчу діяльність на студії Київнаукфільм. Згодом він перебрався до Москви, де створив свою знамениту “Пластилінову ворону” (1981), а також заставку для передачі “Спокойной ночи, малыши”, яка увійшла до Книги рекордів Гіннеса за кількістю виходів у ефір.

1986 року Татарський зі своїм другом та колегою, також колишнім киянином Ігорем Ковальовим зняли відомий іронічний та в чомусь цинічний мультик “Крила, ноги та хвости”. Згодом Ковальов емігрував до США, де став працювати на студії Klasky-Csupo. Саме він деякий час був режисером двох популярних в нас мультсеріалів “Справжні монстри” та “Невгамовні”.

Наприкінці 1980-х Олександр Татарський заснував власну мультиплікаційну студію “Пілот”, де з’явилися його знамениті брати Колобки. Також Татарський був художнім керівником передачі, яку напевне пам’ятають діти 1990-х – “Горище Фруттіс”. Передача уславилася своїми розслідуваннями-містифікаціями. Скажімо, Колобки стверджували, що у підвалі одного московського готелю живе інженер, якого забули під час будівництва ще за сталінських часів, а Олімпійський Ведмедик, насправді був керованим апаратом і його пілот втік за кордон.

“В синьому морі, в білій піні” (1984, СРСР (Вірменія), студія Вірменфільм)

Режисер, автор сценарію та художник: Роберт Саакянц

Композитор: Роберт Амірханян

Найвідоміша фраза: “Оставайся, мальчик, с нами, будешь нашим королем!”

Про що: хлопчик разом із дідусем ловить рибу в човні. Раптом у їхні сіті потрапляє закоркований глечик. Хлопчик витягує корок і у човні з’являється морський цар, який просидів в ув’язненні тисячу років. Він хоче віддячити маленькому рятівникові, зробивши його своїм учнем та оженивши на дочці-русалці. Проте хлопчику зовсім не хочеться сидіти на морському дні та топити кораблі. Він хитрістю знаходить дорогу додому.

За що любимо: за кумедні та яскраві образи морських жителів та за запальну пісню русалки. У своєму мультику режисер створив морське дно, де живуть найхимерніші істоти, тут поєднуються абсолютно непоєднувані речі і відбуваються найбільш чудернацькі трансформації. Також на дні трапляються зовсім нетипові для цього місця предмети, як, скажімо, ракета із написом No smoking, Пізанська вежа чи м’ясорубка, яка перемелює кораблі на золоті злитки.

У схожій абсурдиській манері Саакянц зняв свої знамениті мультики: “Три сині-сині озера малинового кольору” (1981), “Хто розповість небилицю” (1982), “Ух ти, риба, що розмовляє!” (1983) і “Ти диви, Масляна!” (1985), за мотивами казок вірменського класика Ованеса Туманяна. Яскравий і впізнаваний творчий стиль Саакянца став візитівкою вірменської анімації.

“Пригоди бджілки Майї” (1975-76, Японія, студія Nippon Animation)

Режисери: Хіроші Саіто, Міцуо Камінаші, Сейджі Ендо

Автор сценарію: Фумі Такагаші

Режисери анімації: Сусуму Шірауме, Такао Оґава, Гаяо Нобе

Найвідоміша фраза: “Віллі, Віллі!”

Про що: непосидюча і дуже допитлива бджілка Майя з самого народження завдає клопоту мешканцям свого вулика. Вона мріє якнайшвидше відкрити для себе дивний і таємничий довколишній світ, тож постійно потрапляє у різні неприємності. І дарма добра вчителька Кассандра намагається вберегти її від біди. У всіх пригодах Майю супроводжує її найкращий друг – лінивий і повільний трутень Віллі. Окрім цих персонажів у мультику чимало комах – добрих і злих – і зі всіма ними доведеться зустрітися Майї.

За що любимо: вступна пісня до мультика говорить, що усі дружать з Майєю, бо іншої такої бджілки немає. Майя товариська, весела і віддана своїм друзям, її завжди тягне на “подвиги”. “Пригоди бджілки Майї” – мультик для найменших, тож у ньому чимало кумедних героїв, пісень, танців та веселих пригод.

Серіал прийшов до нас на початку дев’яностих, проте для багатьох його тодішніх фанатів, він і досі залишається улюбленим мультиком. Майя була настільки популярною, що власники іграшкових крамниць нерідко зображували її на вітринах або ж вивісках своїх магазинів.

В основу мультика покладена однойменна книжка німецького письменника Вальдемара Бонзельса, видана 1912 року. У цій дитячій казочці зараз можна знайти чимало неоднозначних моментів. Скажімо, бджоли там постають найвищим та найрозумнішим видом комах, а інші герої явно поступаються їм у мудрості та розсудливості. Майя навіть погрожує продемонструвати, що означає “розмовляти із бджолою”.

Колективні цінності життя у вулику проголошуються вищим благом, а смерть на полі бою – найбільшою честю. Якщо завважити, що у казочці є ще й алегоричний підтекст (вулик як алегорія німецького народу), то у безневинних пригодах бджілки можна побачити зародки німецького нацизму. Зрештою, саме книжка Бонзельса стала основою для повнометражного ігрового мультфільму Вольфрама Юнґанса (1924 року), який був першим фільмом за участю живих комах.

“Чіп та Дейл поспішають на допомогу” (1989-1992, США, студія Walt Disney Television Anination)

Режисери: Джон Кімболл, Роб Замбоні, Алан Заслов

Творці ідеї: Тед Стоунз, Алан Заслов

Найвідоміші фрази: “С-и-и-и-р!!!”, “Рятувальники, вперед!”

Про що: в міському парку в дуплі дерева живуть бурундуки Чіп та Дейл, великий австралійський миш Рокфор, його друг муха Вжик та красива мишка Гаєчка. Усі вони – рятувальники, тож щоразу вирушають на допомогу, якщо у когось трапляються неприємності. Чіп – серйозний та вдумливий, Дейл пустотливий та легковажний, Рокфор нетямиться від запаху сиру і неавидить котів, Вжик небагатослівний, але відданий своїм друзям. Гаєчка постійно будує нові пристрої та механізми і не звертає увагу на загравання Чіпа та Дейла, які по вуха закохані у неї.

Протистоять команді – кіт-мафіозі Товтопуз зі своїми поплічинками, а також божевільний професор Німнул.

За що любимо: за красуню Гаєчку, яка стала одним із символів рунета, за Рокфора, який, немов зачарований, йшов за кожним шматком сиру, і за дурнуваті витівки Дейла. Крім того, “Чіп та Дейл” із його загадковими історіями, був таким собі детективом і водночас поліцейським серіалом для найменших. А ще його показували разом із “Качиними історіями”, тож перегляд цих двох мультиків був своєрідним обов’язковим ритуалом вихідного дня.

“Том і Джеррі” (1940-…, США, студії MGM, Ганна-Барбера, Warner Brothers)

Творці: Вільям Ганна, Джозеф Барбера

Про що: кіт Том ганяється за мишеням Джеррі. Часом у їхнє протистоянні втручаються бульдог Спайк, чорний дворовий кіт Бутч та інші тварини.

За що любимо: як казала героїня одного дитячого серіалу: “Коли кувалда падає комусь на голову – це завжди смішно”. Том і Джеррі постійно завдають один одному капостей, проте ніколи не отримують ушкоджень. Їхня безкінечна гонитва втілює саме життя – шалене, небезпечне і часом несправедливе. Між героями немає ворожнечі, проте ними керує їхня природа і їй неможливо протистояти.

Творцями “Тома і Джеррі” були Вільям Ганна та Джозеф Барбера, які 1940 року продемонстрували студії “Метро-Ґолдвін-Маєр” нових персонажів – кота Джаспера і мишу Джинкса. Згодом Барбера, який розпочинав свою кар’єру аніматора у комедійному мультсеріалі про двох друзів Тома і Джеррі (вони випускалися 1931-33 роках), дав їхні імена своїм новим героям.

З 1943 до 1953 ріку “Том і Джеррі” отримали сім “Оскарів” і цей період вважається найбільш вдалим у історії мультсеріалу. З мультиком виросло кілька поколінь американських дітлахів і, щонайменше, одне – дітлахів українських. На самому початку дев’яностих “Тома і Джеррі” показували по кабельному телебаченню, а щасливі власники відеомагнітофонів обов’язково мали кілька касет із мультиком. “Том і Джеррі” страшенно подобався дітям, але жахав наших батьків, які боялися, що агресивність кота і миші може пошкодити дитячу психіку.

“Вольтрон-захисник Всесвіту” (1984-85, Японія-США, студія Toei Animation)

Режисери: Кацушіто Таґучі (“Вольтрон з п’яти левів”), Козо Морішіта (“Транспортний Вольтрон”)

Найвідоміші фрази: “Утворюймо Вольтрона!”, “А я утворюю голову!”

Про що: взагалі американський мультсеріал “Вольтрон – захисник всесвіту” поєднує у собі два японських серіали студії Toei Animation: “ГоЛіон – король звірів” та “DairuggerХV”, який ще називається “транспортним Вольтроном”.

У мультику йдеться про далеке майбутнє. На мирній планеті Арус існував робот Вольтрон, створений у давнину вченими, аби захищати Галактику від зла. Лихий король Заркон марно намагався подолати робота, доки не заручився підтримкою відьми Гаґар. Вона заманила Вольтрона у пастку і розщепила його на п’ятьох левів, які від того часу перебувають у сплячці. Заркон став головувати у Галактиці.

Проте у земного Галактичного Альянсу залишилася надія на п’ятьох тренованих воїнів-космонавтів, які можуть пробудити левів та скласти Вольтрона знову. За допомогою принцеси Арусу Алури та її помічника Корана воїни стають до бою із наступником Заркона – Лотаром. Він також не хоче здаватися і насилає на Вольтрона жахливих робозвірів та чари Гаґар.

У “транспортному” Вольтроні йдеться про команду з 15 чоловік, яких направив Галактичний Альянс шукати в космосі новий дім для людей. Їхніми відкриттями хоче поживитися Імперія Друлів, яка сама переживає екологічну катастрофу. Для боротьби із військом Друлів команда складає із машин могутнього робота Вольтрона.

За що любимо: за абсурдний та примітивний (але такий милий серцю) сюжет, чудову озвучку каналу ICTV, також за Вольтрона, який завжди перемагає своїх ворогів. На відміну від іншого культового мультсеріалу “Трансформери”, якого дивилися в основному хлопчики, від “Вольтрона” фанатіли майже усі діти. Хлопцям подобалася симпатична принцеса Алура, а дівчатка були закохані у Лотара, Кейта або Ланса.

Спочатку ICTV демонстрував “лев’ячого” Вольтрона, а вже потім “транспортного”, тому для багатьох цей мультик дотепер асоціюється із поліекраном, на якому з’являються усі п’ять героїв перед складанням Вольтрона та із словами “а я утворюю голову”, які означали, що скоро усі лиходії отримають відплату.
Українська правда