Кожна руїна повинна мати легенду, кафе і туалет

Кожен знає: якщо в будівлі не буде господаря, то час і його «спільники» в особі хуліганів зроблять своє — підточать, розтягнуть, поб’ють. А приклад багатьох замків і палаців нашого регіону доводить іще одну істину: все починається з даху, якщо він протікатиме, можна вважати, споруді залишилося недовго… Стан пам’яток буде погіршуватися — це реальність, — вважає Анатолій Маціпура, генеральний директор національного заповідника «Замки Тернопілля».

Що ж робити зі спадщиною, якою ми так пишаємося? Реальні, хоч і дуже заплутані й коштовні, шляхи окреслили учасники наради-семінару на тему «Проблемні питання використання об’єктів історичної спадщини з туристичною метою». Організувало її управління з питань туризму облдержадміністрації.

«Комсомольські» прожекти

Хто колись брався до порятунку культурної спадщини, знає, яка це марудна справа. Без фанатичного ентузіазму тут не обійтися — чи то звичайному добродійнику, чи державному службовцю, відповідальному за цей напрямок. На утримання тієї третини українських замків, котрі через історичні чи політичні обставини розташовані саме на Тернопільщині, держава коштів не має. А за останнє десятиліття всіляко намагається залучити інвесторів — будь-кого, аби тільки пам’яткою переймався хтось інший. Зі схожою ситуацією зіткнувся Анатолій Маціпура, особливо тоді, коли до очолюваного ним заповідника приєднали ще вісім об’єктів. «Віддали нам замки — мастіть собі голову», — не надто шкодує висловом пан Анатолій.

Скажімо, торік у Вишнівецькому палаці, який входить до складу заповідника, виконали робіт на 3 мільйони гривень. Залучення будівлі до туристичних маршрутів і ремонт дали результат: 2010-го Вишнівець заробив на себе близько 100 тисяч гривень. До порівняння: у роки до того назбирувалося шість-сім тисяч… «Об’єкт мусить обслуговувати туристів, — наголошує А. Маціпура. — Кожна руїна повинна мати свою легенду, кафе і туалет».

Тотальне оновлення чекає на Скалатський замок. У планах заповідника зробити там до 500-річчя міста повноцінне пристосування споруди: готель, ресторан, музей. За один-два роки його введуть в експлуатацію. Аварійну башту вже повністю «вбрали» у метал. А з пивниць вивезли понад 10 КамАЗів сміття. Але провести очисні роботи навесні пан Анатолій мріє не тільки завдяки найнятим працівникам, а й шляхом народної толоки. І називає це «комсомольським» прожектом. Людина повинна «горіти», а не просто відробляти гроші.

Хто-хто, а гендиректор національного заповідника, так би мовити, зуби з’їв на замковій справі. Вважає, що до замкової політики треба підходити виважено. До прикладу, знайти інвестора для Вишнівецького палацу порівняно просто — гроші швидше линуть до майже готового. А ось Анатолій Маціпура каже, що замки, котрі можуть працювати на бюджети, треба залишати державними. Правда, не такими «державними» як нині, коли це слово стає синонімом до «нічийні».

Потрібно закінчити паспортизацію пам’яток. Для кожної розробити конкретний план розвитку. І вдосконалити владну вертикаль — незабаром при Мінкультури планують створити агенцію з охорони культурної спадщини, тож «Замки Тернопілля» сподіваються отримати там представництво.

Деталі справи

«Якщо хочете мати красиву архітектуру, відкривайте гаманець, бо краса коштує дорого», — пригадав відомий вислів Віктор Вечерський, перший заступник голови Державної служби з питань національної культурної спадщини. У дорожнечу проекту включаємо не тільки матеріали, з якими доведеться працювати при консервації-реставрації, а й витрати на оформлення паперів. Навіть невідомо, що дорожче в загальній структурі… Нині від потенційного власника замку вимагається укладання з органом охорони культурної спадщини попереднього договору, де йдеться про роботи, котрі необхідно виконати, а також визначається цільове призначення. Крім того, потрібен план управління — щось схоже на бізнес-план, щоби, як пояснив пан Віктор, майбутній власник розумів, скільки коштів треба вкласти. «Будь-який об’єкт культурної спадщини повинен його мати, — сказав В. Вечерський. — Але в Україні план на завершенні (!) тільки для Херсонеса Таврійського і Києво-Печерського заповідника».

Приватизувати пам’ятку можна, якщо зрозуміло, хто був за неї відповідальним дотепер. «У 1991-му кращі об’єкти приватизували, решта залишилася нічийною (тобто державною. — О. Т.)», — пояснює Марина Ягодинська, директор обласної комунальної інспекції охорони пам’яток історії та культури. А згідно з чинним законодавством охоронні зобов’язання покладені на місцеві органи влади. Наприклад, виконкоми сільських рад. «Пам’ятки треба брати на баланс, — каже М. Ягодинська. — Це рішення приймає сільська рада, а також здійснює грошову оцінку». Є ще один варіант: при перевірці КРУ, коли така відбуватиметься, можна включити пам’ятку до основних засобів і тоді сміливо виділяти на неї гроші для реставрації чи інших робіт.

Проте для більшості пам’яток сьогодні головними є протиаварійні роботи — розчищення і укріплення. Дорога ж до консервації чи реставрації терниста. Спершу треба визначити так звану будівельну історію замку, розповів Роман Могитич, заступник з наукових питань ДП «Український регіональний спеціалізований науково-реставраційний інститут «Укрзахідпроектреставрація». Проектна документація відрізняється від тієї, яку розробляють для нового будівництва. Тут без виїздів на місцевість і роботи в архівах не обійтися. Виготовлений ескізний проект везуть на оцінку спеціалістів у Києві. Там проект погоджують і складають приблизний кошторис. «Зазвичай сума вражає всіх», — «оптимістично» підсумовує пан Роман.

На додачу є ще й конфлікт інтересів, додає Ярослав Пелехатий, начальник відділу містобудування, охорони пам’яток та нагляду за будівництвом управління містобудування та архітектури облдержадміністрації, бо при відбудові замку потрібно зберегти саму пам’ятку і водночас не забувати про сучасні норми — санітарні, пожежні тощо.

Реальні інвестори

Хтось із чиновників пожартував на нараді: мовляв, той, хто візьметься за відбудову споруди, мусить бути не біднішим за того, хто її побудував. Зазирати в чужі кишені не будемо, лише назвемо двох інвесторів, котрі стали на довгу стежку відбудови. Один із них — Михайло Троян, директор СТзОВ «Сидорівський бровар», висловлює наміри порятувати замок-корабель у Сидорові на Гусятинщині. Навіть руїни будівлі неймовірної величини, обсяги робіт на них — теж серйозні. «До бізнесу на таких об’єктах далеко, — реально оцінює можливості М. Троян. — Це, мабуть, навіть не десяти років справа». А ще додає, що замок — звучить гордо; насправді ж це купа каміння. У далекоглядних планах пана Михайла — відбудова валів, побудова готелю, ресторану і, звичайно, туалету поблизу замку.

Інший інвестор — чернівчанин Володимир Каліненко, директор МПП фірми «Атлас», уже точно знає, що віддачі від вкладеного в перші 15—20 років чекати не варто. Ще в 2007-му фірма купила Ягільницький замок. Провели інвентаризацію, зробили поточний ремонт. У планах — відкрити тут музей, готель, ресторан, спа. Нині до пам’ятки доступ відкритий, але з туристів грошей не беруть. Крім того, в одному з корпусів замку ще діє хімічне виробництво. Пан Володимир каже, що корпус хочуть викупити, але економічна криза вже й так відкорегувала наміри: до 2012-го задумане завершити, мабуть, не вдасться.

Усі учасники наради зазначають, що ще одним каменем спотикання є паперова тяганина, котра виникає довкола земельної ділянки під пам’яткою. У випадку з Ягільницьким замком стався навіть такий казус: комплекс розташований на замковій горі, а вона розділена між двома сільськими радами — Ягільницькою і Нагірянською. І хоча замок називається Ягільницьким, фактично він розташований на території Нагірянської сільської ради. А на надходження до бюджету чекали і там, і там…

За підсумками наради прийняли кілька тактичних рішень. Так, Леся Серетна, в. о. начальника управління з питань туризму облдержадміністрації, наголосила, що в управлінні чекатимуть конкретних кроків від районів — програм із розвитку туризму, які включатимуть і маршрути, й інфраструктуру, адже на місцях видніше, над чим треба працювати…

Олена ТРЕТЯЧЕНКО, «Вільне життя плюс»