Ще вчора була в Тернополі лікарня №3, а завтра…

Ви вірите, що цей медичний заклад закриють? Я особисто не хочу вірити. Знаю цю лікарню. Палати за комфортністю не зрівняються із жодним медичним закладом Тернополя. Та й в області мало хто такими умовами може похвалитися. В кожній палаті душ і туалет. Нема нагромадження ліжок. Чистота. Тиша. Кожен хворий скаже, що це значить — тиша і спокій. То дуже важливий аспект у загальному ланцюжку лікувального процесу.

Можна говорити про нове обладнання, високу фаховість спеціалістів. Хірургічне відділення має добру славу за межами області. До речі, сюди приїжджають з інших міст на пластичну операцію. Де ще є пластичні хірурги в місті? Нема.

І от питання: закриють лікарню? Вірити в таке безглуздя?

Передо мною звернення мешканців мікрорайону «Дружба» до голови міста пана Надала. Криком кричать 250 підписантів.

Вони хочуть вірити у здоровий глузд.

Та ви собі як хочете: вірте — не вірте. А в мера своя позиція: так буде краще для людей. Розумієте, коли закриють хірургію, реанімацію, ортопедію — то це во ім’я блага пацієнтів. І мер не приховує, що ці блага створюватиме якийсь інвестор зі своїм капіталом. Лікарнею заволодіє приватник. А де приватна власність, там, звісно, для пенсіонерів тільки рай.

Лікарі здогадуються, звідки тягнеться ниточка до такого раю. З Києва. Від одного вельможі від медицини. Йому, вибачте, начхати на тих пенсіонерів, інвалідів та інших, хто за межею бідності. Їм, бачте, буде краще, коли лікарню реорганізують у реабілітаційний заклад.

Адресу «революційного» перетворення вибрано не випадково. Тут все готове до перетворення: і добре обладнані корпуси, і навіть лісопаркова зона. Особливо чарівний куточок. Сюди у свій час можна прийти із сокирою і бензопилою, аби розширити володіння. Грошовитого вельможу ніщо не зупинить. Особливо тоді, коли йому довірливо заглядає в очі місцева влада.

Тоді ніщо не зупинить — це навіть наївному п’ятикласнику зрозуміло. Зупинити треба сьогодні. Але головний лікар навіть пальцем не сміє поворухнути супроти наступу капіталу на здоров’я людей.

Ну, добре: не можна людину примусити перейнятися болем сьогоднішніх «своїх» пацієнтів. Може, так йому вигідно. Може, він спить і бачить грізний погляд мера міста. Але… але чому шановний керівник не хоче впритул почути крику своїх колег? Тих, які стали на його захист у критичний момент? Тих, які сьогодні крок за кроком піднімають імідж медичного закладу? І питання стоїть конкретне: куди їм подітися?

На це конкретне запитання пан Надал відповідає неконкретно: ніхто з лікарів не втратить роботу. Навряд чи керівник лікарні вірить у такий прогноз. Може, вірить хтось інший? Хай би через газету той «інший» подав свій голос і назвав адресу, де залюбки приймуть на роботу звільнених медичних фахівців.

А крім лікарів, є ще медичні сестри, санітарки, інша категорія працівників. Куди їм податися?

Сьогодні це ще плани. Хай навіть рішучі. Але ще немає самого безглуздя. Може, тих 250 підписантів (а до них, я певен, ще приєднаються і жителі Кутківців) зупинять міську владу від останнього безглуздого кроку.

Бо завтра… Уявляєте собі, що буде завтра, коли жителі з Дружби захочуть поправити своє здоров’я у лікарні №2? (А саме така перспектива передбачена планом реформування). Уявляєте?

Я розмовляв з багатьма лікарями другої лікарні. Вони собі такий наплив пацієнтів уявляють із жахом. Там сьогодні уже тісно. Там сьогодні величезні черги.

Може, ще не пізно. І поки не пізно, хай би пан Надал ще сьогодні подивився на ці черги.

А щодо реабілітаційного закладу… Хай буде так. Кличте інвестора з грішми. Виділіть йому клапоть землі. Хай зводить корпуси і завозить найновіше обладнання. Люди, гадаю, це достойно оцінять. І передаватимуть з покоління в покоління: от був колись у нас мер!..

Б. БЕРЕЗОВИК

Працюватиме все. І навіть більше

Віра КАСІЯН

Газета «Вільне життя плюс»