Куди ми йдемо?

Ще зовсім недавно Україною поширилась інформація про те, що депутати ратифікували Європейську конвенцію про усиновлення дітей. Згідно неї, одностатевим парам дозволено надавати опіку над українськими малюками. Подія, що вже тоді шокувала нашу громадськість, котра здавна шанує сімейні цінності, знову дала привід для роздумів. Після прийняття Закону про усиновлення, депутати бідкались, що  певні положення Європейської конвенції про усиновлення дітей суперечать чинному законодавству України. Орієнтуючись на європейський зразок, нардепи обіцяли, що вже найближчим часом підпорядкують ряд українських законів під умови конвенції.

Тоді ж у своєму коментарі з приводу прийняття даного закону депутат  Тернопільської обласної ради Володимир Бобко, звернув увагу на те, що прийнявши цей закон українців прирікають на те, що зовсім скоро дітям заборонять називати тата татом, а маму мамою, як це вже трапилось в Америці і що прийнявши цей закон, депутати знехтували одвічними українськими цінностями. (газета «Вільне Життя+» від 11.03.2011)

Зараз для України ще одне попередження: у Лондоні Високий суд правосуддя відмовив християнській сім’ї у опікунстві у зв’язку із … традиційними християнськими етичними переконаннями, що ніби-то є потенційно небезпечними для дітей, а батьки з християнськими переконаннями не підлягають розгляду на роль потенційних прийомних батьків. Така позиція британського суду знайшла відображення в рішенні, оголошеному 28 лютого 2011 року у справі № CO/4594/2010.

Що ж тоді говорити про українців, глибоко віруючих людей, християн? Чи не нарубаємо ми дров, у всьому рівняючись на Європу? Хто виховуватиме наших дітей? Невже ми надамо це право аморальним атеїстам? Можливо, поки не пізно, час зупинитись і подумати: «Куди ми йдемо?»

Ірина Вихрущ