Про Тернопіль майже не знають за кордоном

Аби місто зацікавило туристів, воно повинно мати особливий антураж, – пише газета “20 хвилин”. Поки що Тернополю треба дуже старатися, щоб привабити сюди гостей, вважає історик Іван Букавин – автор посібника “Історія Тернопілля”, секретар робочої групи щодо розробки шкільного курсу та підручника “Історія міста Тернополя”.

– Про наше місто майже нічого не знають за межами України, – каже краєзнавець. – Та навіть якби й знали, Тернополю все одно довелося б змагатися за туристів із серйозними конкурентами, нашими сусідами – Львовом, Чернівцями, Кам’янцем-Подільським…

Нашому місту, за словами пана Букавина, найбільше бракує туристичної інфраструктури. Навіть ті готелі, що є, – дорогі і не надто привабливі. Та й сервіс у них “шкутильгає”.

– Одне відоме видавництво видало книгу про Україну, такий собі путівник-довідник, – додає Іван Букавин. – У ньому згадуються пам’ятки такого населеного пункту, як Струми. Але такого ж нема?! Насправді, це назву Токи так переклали. Виходить, навіть фахівці в галузі туризму часто не орієнтуються, що таке Тернопіль і Тернопільщина.

Старого міста – немає

Історик нагадує: коли йдеться про Львів, у всіх виникають асоціації – аристократичне місто, кав’ярні, ретро-стиль. Проте Тернопіль все це втратив через Другу світову війну.

– Те, що ми бачимо тепер, – схоже на спробу імітації зруйнованого середмістя, – пояснює фахівець.

– Внаслідок війни місто залишилося без ратуші. Проте уціліла сусідня споруда – готель “Подільський” – тепер “Україна”, але й вона потребує реконструкції. Ми гордимося будівлею театру, але за тим же типовим проектом звели театр у Вінниці. “Фасад” нашого міста набув “неосталінського” вигляду.

Привабити туристів, на його думку, могла б вулиця Сагайдачного. Щоправда, у тому вигляді, якою вона залишилася лише на старих фото. Цікавими є споруди, які збереглися крізь століття – Старий замок, Домініканський костел, Середня і Надставна церкви.

– Проте наш замок я швидше назвав би палацовою спорудою, – каже Іван Букавин. – Адже у загальноприйнятому значенні замок – це не тільки внутрішні будівлі, а й оборонні стіни та вежі. Якось мене навіть запитали: “А де ж ваш замок?” Я кажу: “Ось замок!”, але людина не зрозуміла. Адже більшість людей уявляють собі замки такими, як у Шотландії, чи Франції. На переконання історика у замку доцільно розмістити музей історії міста.

Найбільший біль історика – Тернопіль не має того обличчя, яке міг би мати.

– Тому якби я проводив екскурсію, я казав би: тут було таке… і нема! – додає Іван Букавин. – Так, я звісно показав би гостям чудовий пам’ятник Соломії Крушельницькій, але неодмінно згадав би про костел у неоготичному стилі, на місці якого розміщено ЦУМ.

Розповів би він туристам і про те, що на Театральному майдані, починаючи з 1950-х, проводили різні державні заходи, тому відновлювати костел, який не надто постраждав під час війни, радянська влада не захотіла. Схожа історія, як нагадує чоловік, – сталася із Манастирською церквою на вулиці Острозького. Там церква «заважала» атеїстичному вихованню учнів новозведеної поруч школи.

Екскурсія – від або до замку

Проводити екскурсію містом історик радить, рухаючись від замку або завершуючи ним мандрівку.

– Усі знають, що замок звели у 1540-1548 рр., але що було на цьому місці раніше – загадка, – додає пан Букавин. – У 1548 і 1550 роках Тернополю надали Німецьке і Магдебурзьке право. Дивним видається факт отримання привілеїв невеликим містом. Тому я не погоджуюся з багатьма науковцями. На місці Тернополя щось було. І воно органічно вписалося у те, що збудував граф Тарновський. У міста вірогідно древніші корені!

За переказами, каже він, на єврейському окопиську (кладовищі), що знаходилося на вулиці Острозького, були надгробки з написами, що люди там поховані ще у XV ст.

– Рухаючись від Надставної церкви, я розказав би колись популярну легенду про Тернове поле, – продовжує історик. – Проте зараз вважають, що її придумали не раніше XIX ст., аби обґрунтувати появу назви “Тернопіль”  не від прізвища Тарновського.

Прямуючи далі, можна розповісти й про засновника Тернополя – графа Яна Тарновського. Стоячи поруч із церквою Різдва, варто згадати про князів Острозьких. Бо той храм звели у часи їхнього володіння містом.

– Згадав би й про Манастирську церкву, завдяки якій ми святкуємо храмовий празник, як День міста – додає історик. – Не пропустив би й шпитальну фундацію Острозького – обидві на вулиці Кн. Острозького.

Тернополянин – правитель Московського царства

Далі пан Букавин пропонує йти до залізничного вокзалу.

– Дехто з істориків вважає, що офіційно назву “Тернопіль” не використовували до 9 серпня 1944 р., – продовжує співрозмовник. – Мовляв, писали “Тарнополь”. Та збереглися світлини кінця XIX – початку ХХ ст. Тоді містом володіла Австро-Угорщина. Написи на будівлі вокзалу були латиницею – “Тарнополь” і кирилицею – “Тернопіль”.

Згодом пан Букавин рушив би вулицею Крушельницької. Там, як він каже, колись протікала річка Рудка. Тепер її й сліду нема.

– Від назви цієї річки, очевидно, походить прізвище тернопільського авантюриста №1 усіх часів Івана Заруцького. Ще дитиною він потрапив у татарський полон. Уже дорослим утік з неволі до донських козаків. У «Смутні часи» мав «щастя» одружитися з вдовою Лжедмитрія ІІ – Мариною Мнішек. Деякий час фактично був правителем Московського царства, – розповідає історик.

– Та закінчив життя як усі авантюристи – 1614 р. його стратили посадивши на кіл посеред Красної площі. Ще той авантюрист був! Мрію написати про нього пригодницький роман, – ділиться планами пан Іван.

Пізніше можна піти на вулицю Броварну, що на початку “Нового Світу”. Адже саме там, на думку історика, зберігся дух старого міста. Звідти варто повернутися до Ставу.

– Можна розповісти нашим гостям, що ще якихось 50 років тому ця місцина була заболоченою, невеликою водоймою плавали качки, гуси, а на місці парку Шевченка було пустище, – підсумовує, посміхаючись, пан Букавин. – Можна розповісти туристам й історію створення парків. Проте атракціони там старі, тому розваг – катма.