Західна Європа переносить шкідливі виробництва в Україну

Західна Європа запроваджує дедалі жорсткіші екологічні норми, і намічається тенденція до перенесення шкідливих виробництв на територію Східної Європи, зокрема в Україну.

З 2008 року, коли сталося загоряння виробництва пінополіуретану «Полісинтез» у невеликому містечку Бібрки, що за 20 км від Львова, ситуація у Львівській області значно погіршилася. Кількість шкідливих виробництв лише зростає. До цього спонукає ухвалення європейськими законодавцями низки заборон на виробництво продукції, що містить небезпечні компоненти. Першими постраждають території, прилеглі до кордонів Західної Європи, звідки ці виробництва всіляко витісняють. Через це їх поступово переносять в країни СНД. Поява нових джерел діоксинового забруднення — лише справа часу.

До звичайних забруднювачів атмосферного повітря — вуглекислого газу, оксидів сірки чи азоту, пилу — додаються більш небезпечні токсичні речовини. Якщо донедавна традиційні викиди Добротвірської ТЕС чи «Миколаївцементу» можна було помітити, підрахувати, вловити, то з новітніми боротися набагато складніше.

Одне з таких підприємств розташоване у Львові на вулиці Конюшинній. На «Гал-Кат» зараз планується запуск мідноплавильного виробництва, яке складатиметься з плавильної дільниці (що включає піч вогневого рафінування (очистки) відходів міді від обмотки чи інших домішок та плавильну піч) та дільниці прокату мідної катанки.

Відповідно до нового генерального плану розвитку Львова об’єкти такого класу небезпеки мали винести за межі міста. Але поки тривало обговорення його концепції, в обласному центрі з’явилося кілька таких виробництв. Зокрема у спальному мікрорайоні «Рясне-2» зводиться асфальтовий завод.

Крім того, практично реалізовано ідею спалювання автомобільних шин на Миколаївському цементному заводі «Лафарж». Про бажання «допомогти» Львову у спалюванні побутових відходів іще позаминулого року заявив представник цього підприємства. Слід очікувати, що надалі таких підприємств в Україні побільшає.

Про те, що це цілком реально, свідчить італійський досвід, де поруч зі сміттєспалювальними заводами нещодавно закрили з десяток підприємств із виробництва сиру. Саме через перевищення в продукції вмісту діоксину.

Що ж стосується України, то тут ситуація практично не контрольована. Для цього навіть немає можливості: вся система контролю нині зосереджена в одному-єдиному інституті, який має необхідне обладнання. Один тест на діоксин коштує близько тисячі доларів.

І це загрозливо з огляду на те, що в Україну, зокрема у прикордонні області (приклад Яворівський район), західні виробники переносять виробництва фарб, електротехніки. У Західній Європі існує заборона використовувати низку токсичних матеріалів, і виробники змушені перепрофільовувати свої підприємства. Значно простіше перекинути їх в Україну, де немає таких заборон.

Причина цих тенденцій не лише у законодавстві. Перетворенню України на територію, куди переносяться шкідливі виробництва, сприяє корупція.

Дуже часто шкідливі речовини та відходи надходять в Україну у вигляді гуманітарної допомоги. Два роки тому на українському кордоні затримали гуманітарні медпрепарати зі Швеції, термін придатності 80% з них закінчився ще в 1970-х роках.

Проте найбільше занепокоєння у світі викликають відходи електронної та електротехнічної промисловості, кількість яких зростає в геометричній прогресії.