Заробітчанство – приниження нації…

Заробітки за кордоном.
Під час минулої війни нацисти вивозили українців на примусові роботи у товарних вагонах, а сьогодні нам за щастя поїхати та знайти у Німеччині (і не тільки там) будь-яку роботу – стати  сучасним “остарбайтером”. Не раз був свідком як мама-українка хвалиться: “А моя дитина перемогла у конкурсі і її запросили за кордон стажуватися. Дасть Бог, нададуть пристойну роботу, знайде собі пару й хоч поживе по-людськи”.
Інша хвалиться, що знайомий, котрий емігрував у США та розжився там, її дочку сватає і заміж до себе забирає.
На цій проблемі наживаються різноманітні шахраї – спокушують знедолених громадян високими заробітками за кордоном. Там відбирають паспорти й примушують виконувати на будівництві чи сільгоспроботах подвійну норму. Гроші видають лише на харчі, – щоб раби з голоду не повмирали. Тих, котрі висловлюють невдоволення, жорстоко карають а, іноді трапляється, що й убивають. Рідко кому щастить вирватись з неволі та самостійно знайти роботу.
Сусіда заманили працювати в Югославію. Обіцяли роботу у цеху з оплатою 25$ за день, житло та харчування. Невдовзі той повернувся і все лаяв вербувальників, наше злиденне життя та корумповану владу при котрій до такого приниження дожились. Виявилось, що на місці усе виглядало інакше: запропонували працювати у свинарнику зранку до ночі за 10$, там же й спати, а харчуватись за власний кошт…
Інший знайомий розповідав як він із сотнею українців три місяці працював на будові в Югославії. Коли робота була закінчена господар зник. Довелося телефонувати додому й просити дружину, щоб вислала гроші на повернення.
Як правило, кожен нелегал, котрий не має за кордоном родичів, набиває доволі шишок доки знайде пристойну роботу. Якось попутниця призналась: “Дочка здобула на Україні освіту та, потинявшись світом, високооплачувану роботу знайшла у Італії – прибирає у багатої пані. Там за день заробляє більше, ніж я тут за місяць!”.
Знайомий від безвиході спивався. Щоб витягнути сім’ю сина із злиднів мама поїхала на заробітки в Італію. Невдовзі той став будувати майстерню для ремонту автомобілів. Завершивши будівництво, колишній невдаха став поважним підприємцем  й пиячити покинув. І це логічно: від хорошого життя не зап’єш…
Кожна держава захищає свій ринок праці, отож, влаштуватись можна тільки незаконно і, то на таку роботу та за таку платню, на котру там не погоджується останній п’яничка. От і дожились до того, що по всьому цивілізованому світі прибираємо сміття, миємо посуд, доглядаємо перестарілих, заливаємо бетон на будовах капіталізму, а наші дочки прикрашають собою борделі – задовольняють сексуальні фантазії розпусної іноземної сволоти. Їдемо ми за кордон на заробітки не тому, що там платять багато, а тому, що у нас платять мало…
Щоправда, заробітчани щомісяця пересилають родичам десятки мільярдів доларів. Ці гроші підтримують на плаву економіку України, а уряд ці фінансові вливання, як це прийнято, собі в досягнення записує.
А втім, проблема глибша. Держава із наповненого платниками податків бюджету оплачує народження кожної дитини, її освіту, лікування, набування професії. І ось молодий спеціаліст, не знайшовши дома роботи із достойною оплатою, їде працювати за кордон. Чужа держава, не приклавши жодних зусиль, отримує вже готового спеціаліста! І працює він там часто без соціальних гарантій. Покалічився чи загинув – твої проблеми. В кращому випадку роботодавець оплачує доставку тіла на Батьківщину.
Повідомляють, що за кордоном зараз нелегально працює біля семи мільйонів українців. За два з половиною роки 2500 із них там загинули. Це означає, що щодня гине троє наших заробітчан. Як же боляче таке чути…
Нещодавно з телеекрана повідомили, що два відсотки населення Португалії становлять українські заробітчани, але лише п’ята частина з них працює законно. Через кожних два дні один із них гине. У газетах плач рідних за загиблими, розповіді про фінансові та бюрократичні проблеми доставки тіла на Україну.
Перекачка інтелектуалів – тактика не нова. Якщо у людини іноземці знаходять хоча б краплинку інтелекту, таланту так відразу спокушують високим рівнем життя, можливостями кар’єрного росту. І це дуже вигідно – без капіталовкладень отримали вже готового спеціаліста. Вони інтелектуально багатіють – ми, відповідно, бідніємо…
Відпрацювавши вік на розбудові чужої економіки, чоловік вертається додому й вимагає достойного пенсійного забезпечення! В решті-решт ось уряд повстає перед проблемою: Пенсіонерів вже більше, ніж працюючих! Де ж їм знайти гроші хоча б на мінімальну пенсію?

Хто відкрив Америку?
Стосовно заробітків за кордоном серед нашого народу ходить злободенна гірка підколка. Запитують:
– Хто відкрив Америку?
– Колумб,  –  відповідаєте.
Вам іронічно: – А от і ні! Колумб на шляху до Америки зустрів українців, котрі звідти із заробітків вертались…
Різноманітні анекдоти є проявом самоіронії. Два євреї справляють природні потреби. Тужаться. Обізвався один:
– Слухай, Мойша, я все думаю: те, що ми зараз робимо є фізичною працею чи розумовою?..
– Звичайно,  розумовою, тому що, якби це було фізичною працею, то ми найняли б двох хохлів…
Поїхати на заробітки легально.
Якось надибав фірму, котра вербує заробітчан на заробітки за кордон. Робочий день у них уже закінчувався. Заходжу. Чую: “Ви куди?! Закрито вже! Нормальні люди в цю пору не ходять!”
Я спалахнув від гніву, але швидко заспокоївся, бо зрозумів: добродій не хотів мене образити – у нас так прийнято, такий у нас стиль поведінки. Ми вже так звикли до щоденного хамства, що не звертаємо увагу, коли ображають нас і самі, не задумуючись, ображаємо інших.
Знайшов іншу фірму, котра вербує заробітчан на заробітки за кордон. Серед робочого дня двері чомусь виявились зачиненими. Службовець із сусіднього кабінету пояснив:
– Там уже нікого немає. Завтра вранці приходьте.
Наступного дня прийшов вранці. Смикав двері, але вони чомусь виявились зачиненими. Службовець із сусіднього кабінету пояснив причину:
– Нещодавно їх заарештували. Якщо Ви заплатили гроші наперед, то шукайте їх у міськвідділі міліції.

Горбатюк Микола, http://h.ua/