Ольга Кубант очолила центр ПМСД у Зборові, здолавши всі щаблі педіатричної практики

Ольга Кубант очолила центр ПМСД, здолавши всі щаблі педіатричної практики, спробувала себе й у ролі організатора охорони здоров’я, а нині успішно поєднує обов’язки лікарки сімейної медицини з управлінськими функціями. Нині вона – головна лікарка КНП «Зборівський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» Зборівської районної ради.

– З чого розпочалася ваша лікарська практика?

– З педіатричної дільниці. Працювала на різних посадах: дільничним педіатром, у педіатричному відділенні районної лікарні, дитячій консультації. А згодом очолила відділ охорони здоров’я Зборівської райдержадміністрації. Коли мені запропонували цю посаду, не одразу зголосилася, бо добре знала всі проблеми нашої медицини. Але людиною часто рухає якась невідома потреба творення нового, бажання щось змінювати на краще, от я і вирішила спробувати власні сили. Крім того, в мене вже був чималий досвід роботи на «первинці», а це – неабияка школа життя. Зрозуміло, нова посада вимагала концентрації всіх знань і вмінь як медика, організатора і навіть менеджера. Але коли докладені зусилля дають хоча б невеликий результат, це є гарним стимулом для руху вперед. Тож уже 2011-го мені вдалося змінити підпорядкування сільських закладів охорони здоров’я району.

У ті часи ФАПи й амбулаторії району перебували на балансі сільських рад, які, як відомо, не надто переймалися справами медицини. Керівництво районної адміністрації та районної ради, прислухавшись до моєї думки, посприяло поступовому реформуванню первинної ланки в районі. Спочатку створили централізовану бухгалтерію при відділі охорони здоров’я, попрацювали з казначейською службою, схвалило наші інновації й фінансове управління, а згодом депутати одностайно проголосували за те, аби ФАПи й амбулаторії стали структурними підрозділами відділу охорони здоров’я районної державної адміністрації. Тож у січні 2011 року ми були першим з 17 районів області, кому це вдалося. Таке зрушення стало своєрідним стартовим майданчиком для створення згодом центрів первинної медико-санітарної допомоги.

Тоді відділ охорони здоров’я не мав достатніх повноважень, аби вирішувати кардинальні питання мережі первинної ланки. А от статус центру ПМСД давав змогу покращувати матеріально-технічну базу, проводити ремонт у приміщеннях, самостійно добирати кадри, налаштовувати лікувальний процес, розв’язувати інші важливі проблеми. Та й мене вже не особливо приваблювала роль чиновника – хотіла повернутися до лікарської практики. Тож коли в області почали створювати центри ПМСД, ми активно долучилися до цього процесу й у квітні 2014-го при Зборівській районній раді розпочав свою діяльність районний центр первинної медико-санітарної допомоги, який згодом набув юридичного статусу, а мені запропонували його очолити на контрактних умовах.

– Донині точаться дискусії навколо питання необхідності педіатра в амбулаторії сімейної медицини. Такі спеціалісти на первинній ланці зараз потрібні чи з цими обов’язками цілком впорається сімейний лікар?

– На мою думку, на кожній дільниці ми повинні зберегти посаду такого фахівця. Педіатри вивчають спеціальність у виші впродовж кількох років, а ми хочемо за кілька місяців навчити цьому «сімейників»? У сімейній медицині педіатри виконують ще й функцію неонатологів, здійснюючи патронажний супровід дітей першого року життя. Можна перераховувати й багато інших обов’язків педіатра, з якими нелегко впоратися сімейному лікарю, отож переконана: якісну медичну допомогу дітям може надати лише цей фахівець.

– Чи підтримують органи місцевого самоврядування цей сектор? Які проблеми заважають вам втілити реформи на первинній ланці?

– На державному рівні має бути змінено багато законодавчих актів, починаючи зі ст. 49 Конституції України, яка гарантує безоплатне надання медичної допомоги. Правові норми мусять чітко відповісти на питання, які медичні послуги забезпечує держава, а також реально оцінити вартість кожної з них тощо.

Щодо наших регіональних проблем, то, приміром, центр ПМСД розташований у колишньому приміщенні відділу охорони здоров’я, в будівлі Зборівської районної ради. В інших містах ЦПМСД відкрили в лікувально-профілактичних закладах, що зручно і лікарям, і пацієнтам. Не раз зверталися до районної влади з проханням допомогти з приміщенням, але, як мовиться, віз і нині там. Найприкріше, що в одному кабінеті приймають чотири сімейні лікарі й, відповідно, стільки ж медсестер. Звісно, це створює багато незручностей. Первинна ланка, незважаючи на чітке розмежування, все-таки має бути розміщена поруч з вторинною, що значно скоротить маршрут пацієнта.

У нашому районі з 41 тисячі мешканців наразі створено два центри ПМСД у Зборові, які обслуговують мешканців двох ОТГ, і центр ПМСД Залозецької селищної ради. Зокрема, КНП «Зборівський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» Зборівської районної ради об’єднує 10 амбулаторій сімейної медицини, три ФАПи, кожен з яких обслуговує понад 1 тисяч мешканців, і 54 ФП. Це велика мережа, хоча 2011 року вона була ще більшою – 71 ФАП, тому ми дещо їх укрупнили, а на базі двох ФАПів відкрили дві амбулаторії. Утримувати заклади первинної ланки нині непросто, тим більше, що наш район – сільськогосподарський та не може похвалитися високими показниками економічного зростання, від яких, власне, залежить і розвиток сімейної медицини.

На жаль, керівництво громад досі не розуміє того, що вони відповідальні за медичну галузь на підпорядкованій їм території й повинні звітувати людям, які їх обирали. Ініціатива про створення ФАПів та амбулаторій іде від центру ПМСД, а мало б бути навпаки. Скажімо, в одній з громад я попросила керівництво закупити нову комп’ютерну техніку для сімейних лікарів, і вони погодилися, а в іншій неохоче йдуть назустріч.

Минулий рік був важкий ще й через оптимізацію медичних закладів, що обумовлює скорочення працівників. Звісно, такий процес завжди болісний. Приміром, довелося скоротити посади стоматологів, оскільки первинна ланка не передбачає цих фахівців. Зменшили штат і на ФАПах, зокрема, скоротили посади молодших медсестер. Також за територіальним принципом об’єднуємо ті ФАПи, які місцеві громади неспроможні утримувати. Двічі на тиждень у такі заклади виїжджає сімейний лікар і надає допомогу хворим.

Великою підмогою для нас стала участь у спільному проекті Європейського Союзу та Програми розвитку ООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду»: ми отримали можливість поліпшити матеріально-технічну базу сільських медичних закладів, зокрема, провели капітальний ремонт однієї амбулаторії та двох ФАПів. До цього проекту долучилася й місцева влада, профінансувавши 10% загального кошторису. Звісно, ремонту потребують й інші заклади «первинки», тож сподіваємося, що нам вдасться знайти для цього кошти.

– Тернопільщина – одна з небагатьох областей України, де доволі високий рівень загального укомплектування «первинки» кадрами. Та чи вистачає лікарів у глибинці?

– Не вистачає – даються взнаки й неадекватна оплата праці, й зниження престижу професії, й незадовільний рівень мотиваційного заохочення студентства в медичних вишах. Якщо в районному центрі немає подібних проблем, то у віддалених селах кадровий голод відчувається. Цього року я прийняла двох спеціалістів, які здобували освіту за державний кошт. Логічно було б, аби разом зі скеруванням на роботу вони отримали й відомче житло.

Програма місцевих стимулів у нас, на жаль, не діє, її ніхто навіть не приймав. Отож проблема не стільки в кадрах, скільки у соціальній необлаштованості тих молодих фахівців, які могли б у нас працювати. Винаймати житло потрібно за власний кошт, з мінімальної зарплатні, діставатися до села з райцентру автобусом, який ходить зрідка, бо це приватний маршрут, про службовий, а тим більше – власний автотранспорт й годі мовити.

З часу створення центру ПМСД у наших ФАПах та амбулаторіях проходило інтернатуру чимало молодих фахівців, але жоден з них не залишився. Як можна переконати лікаря працювати в селі? Лише впровадженням місцевих стимулів. Але і держава, і МОЗ мають подбати про умови праці та побуту, щоб випускник не сприймав роботу у сільській амбулаторії як покарання, а навпаки – хотів туди потрапити. Для цього необхідні належне матеріально-технічне забезпечення медичного закладу, санітарний транспорт, гідна зарплатня, «підйомні» для тих, хто обрав роботу в «глибинці».

– На чому ставите наголос, розвиваючи центр первинної медико-санітарної допомоги?

– Намагаємося донести до кожного мешканця, що майбутнє первинної ланки – за сімейною медициною. Потрібно сформувати повагу до сімейного лікаря як до основної фігури в системі охорони здоров’я – нині це наш головний пріоритет.

Лариса ЛУКАЩУК, Медична Академія