Родинне ремесло сім’ї Мартинчуків із Тернопілля — очищення криниць

– Це ремесло у нашій родині вперше освоїв мій дядько Андрій Семаник, який мешкає у Львові, – розповідає Анастасія Мартинчук. – Кілька років тому мама його дружини попросила почистити криницю. Дядько власноруч намалював схему спеціального пристрою, за допомогою якого згодом і виконав побажання тещі. Сусіди, які це побачили, й собі почали просити. Відтоді дядько Андрій серйозно зайнявся цією справою. Згодом і чоловікові моєму запропонував. За цією ж схемою виготовили ще один пристрій. Так мій Володимир перекваліфікувався із майстра з ремонту квартир у спеціаліста з чистки криниць.

Спочатку він працював у парі з товаришем. Та якось захворів і потрапив на тривалий час до лікарні. А тут люди просять криницю почистити. Тоді Володимира замінив батько Анастасії, який приїхав до них у гості з Білорусі. Та наступного разу виникла нова проблема: через певні обставини не з’явився напарник.

– Тато, довго не думаючи, каже мені: «Поїдемо разом. Ця справав зовсім нескладна», – пригадує Анастасія. – Я погодилася, а вже невдовзі стала поруч із чоловіком і тепер ми працюємо в дуеті. Батькові моєму так сподобалося це заняття, що він і собі замовив таку техніку і нині чистить криниці у Білорусі. Це ремесло опанував і мій двоюрідний брат Мар’ян із Львова. Тож воно у нас – родинне.

Найчастіше люди просять Мартинчуків почистити криниці у середині літа. Увесь процес триває від двох з половиною годин до трьох днів. Усе залежить від того, наскільки брудний колодязь. Роботу починають із відкачування води. Відтак майстер опускається на дно. Найглибша криниця, яку доводилося чистити, мала 28 метрів.

– Один раз і я спускалася на дно. Відчуття, зізнаюся, не вельми приємні, – ділиться Анастасія. – Там темно, вогко і трохи моторошно. Тому цю роботу ми доручили Володимиру. Після того, як він усе обстежить і оцінить ситуацію, піднімається вгору і дає команду увімкнути техніку. Працює вона за принципом роботи екскаватора: досягаючи дна, ківш відкривається і витягає звідти весь непотріб. Іноді треба продезінфікувати криницю, а також заробити шви між кільцями.

Якось підняли на гору аж п’ять відер, які обірвалися з ланцюга. За той час, поки там лежали, поржавіли, відповідно, й вода забруднилася. Одного разу дістали пляшку пива. Чоловік поставив його у відро з водою, а воно шубовсть у воду.

На дні криниць чистильники знаходили дитячі іграшки, горнятка, колоди дерев і навіть посудину зі смальцем. Підозрюють, що, мабуть, хтось із сусідів хотів нашкодити господарям. І таки домігся цього, бо що вже люди не робили, скільки разів воду не кип’ятили, а вона все одно була вкрита жирною плівкою. Лише після того, як банку витягнули, вода стала чистою.

– Найціннішою знахідкою були срібні сережки, – розповідає жінка. – Це був весільний подарунок нареченого. Однак наречена хотіла золотих сережок і зі злості кинула срібні у криницю. Там вони пролежали тридцять п’ять років.

Із захопленням розповідаючи про своє ремесло, Анастасія Мартинчук нагадує про те, що для того, аби пити кришталеву водицю, кожні шість років задля профілактики треба криницю чистити.

– Зазвичай люди роблять це, коли вода має специфічний запах чи колір, – каже Анастасія. – Нерідко люди скаржаться, що криниці пересихають. Багато залежить від того, де її викопали. Тепер як місце вибирають? Вийде господар на подвір’я, тицьне пальцем: ось тут копайте. А треба робити так, як наші діди-прадіди. Звечора ставили банку на визначеному місці. Якщо вранці в ній роса – сміливо копали там криницю.