Сергій Надал щасливий у Тернополі

Три найбільші міста Галичини — Львів, Івано-Франківськ, Тернопіль. У кожному з них своє місцеве самоврядування, головна особа в якому — міський голова. Що не кажіть, а саме від мера великою мірою залежить те, як виглядає місто і як у ньому чуються його мешканці. Хто вони, ці троє головних у Галичині міських голів? Чим живуть, чого хочуть, як ставляться до своєї роботи, чи відчувають себе в кріслі мера на своєму місці? Про все це «Z» запитав у них самих. А щоби читачеві було легко порівняти цих людей між собою, вдався до такої форми розмови, коли на заздалегідь підготовані редакцією «Z» питання відповідали одночасно (хоч і нарізно) всі троє міських голів.

Раніше Збруч вже опублікував відповіді міського голови Івано-Франківська Віктора Анушкевичуса та міського голови Львова Андрія Садового. Нині черга Тернополя і його мера Сергія Надала.

«Живе» інтерв’ю відрізняється від писаних відповідей на запитання навіть більше, ніж «жива» фотографія від постановочної 

 

Цікаво, що тернопільський міський голова — єдиний з усіх трьох, хто вирішив відповідати на питання «Z» не під час особистої зустрічі з нашим кореспондентом, а письмово. Звісно, що таке інтерв’ю багато втрачає, однак воно теж видалося нам цікавим бодай з огляду на те, яке уявлення про себе воліє створювати Сергій Надал і що, на його думку, «правильно» говорити у мас-медіях.

 

Отже. Сергій Надал — міський голова Тернополя від 2010 року. У виборах він тоді брав участь вперше у своєму житті. І відразу такий тріумф. А перед тим нинішній міський очільник теж був не «останньою людиною» на Тернопіллі — працював першим заступником голови Державної податкової адміністрації.

 

Надал — член ВО «Свобода». З-поміж трьох головних галицьких мерів тільки він не має конфлікту з депутатською більшістю. І у Львові, і у Франківську, і у Тернополі на останніх місцевих виборах перемогло ВО «Свобода», але лише в Тернополі ця політична сила має і свого міського голову.

 

На посаді міського голови Сергій Надал запам’ятався всій Україні як людина, яка збудувала перший і єдиний в країні на цей час тротуар з… підігрівом.

 

Сергій НАДАЛ:

 

ТЕРНОПІЛЬ — ЦЕ ХРАНИТЕЛЬ УКРАЇНСЬКИХ ТРАДИЦІЙ

 

– Коли Ви балотувалися на посаду міського голови, то мали якесь певне уявлення про цю посаду і цю роботу. Збіглася з уявою реальність чи ні? Як Вам взагалі бути мером? 

 

– Під час виборів я мав досить чіткі уявлення про посаду мера, про обов’язки і відповідальність. Зауважу, що життя щороку вносить корективи — центральна влада системно позбавляє повноважень органи місцевого самоврядування.

 

– Вам до душі ця робота? Ви вважаєте себе гарним мером?

 

– Оцінку дають тернополяни. Їх виключне право надавати повноваження міського голови одному із представників громади. Їх виключне право оцінювати.

 

– Яким, на Вашу думку, мав би бути ідеальний мер Тернополя? Які в нього мають бути особисті риси?

 

– У слові «ідеальний» вже закладена якась нереальність. Неможливо догодити всім. Кандидат на посаду міського голови йде зі своєю програмою до людей. Програма, яка отримує підтримку більшості, — стає програмою розвитку міста на наступні чотири чи п’ять років. І реалізовують цю програму не роботи, а реальні люди — з різними характерами і особливостями, з чеснотами і недоліками.

 

– Чого бракує особисто Вам, аби бути таким ідеальним мером?

 

— Міський голова керує міською господаркою. Але у своїй суті — це робота з людьми, не з чимось абстрактним. Щодня спілкуючись з людьми, мимоволі або свідомо, багато переймаєш. Від когось — знань, від когось вмінь, від когось — особистих якостей.

 

– Ви, очевидно, подорожуєте. Чи є міста, які вам подобаються? Чим саме подобаються і що би Ви звідти перейняли для свого міста?

 

— В першу чергу я б говорив про міста-побратими Тернополя. Ці міста я мав нагоду детально і ґрунтовно вивчити. Для прикладу, від польського Ельблонґу варто перейняти бережливе відтворення архітектурної спадщини у сучасних технологіях. Від Хожова — досвід молодіжних, спортивних і громадських справ. Від грузинського Батумі — вміння налагодити роботу з інвесторами.

 

– Як би Ви охарактеризували тернополян? Чи є у мешканцях Вашого міста щось таке, що відрізняє їх від мешканців інших міст?

 

— Тернопіль відрізняється від інших міст передусім тими особливостями, які першими впадають в око гостям. Це зелень парків, озеро, фонтани. Вони створюють затишок і відчуття комфорту, захищеності. Тернополяни — патріоти, хранителі українських традицій. Наше місто — молоде, тут багато студентів. В них — потенціал майбутнього розвитку.

 

– Якби Вам було під силу буквально все, навіть диво, то що би Ви змінили у Тернополі? А що не міняли б в жодному разі?

 

— Якщо б місто мало ті права і повноваження, якими наділені європейські міста… Самоврядування у нас, в Україні, — формальне. Жорстка централізація стримує розвиток міст. А в розвитку міст — розвиток країни.

 

– Якщо говорити про Львів, Тернопіль, Івано-Франківськ, районній центри Галичини. Є щось, що їх об’єднує, щось характерне для всіх галицьких міст?

 

— Галицькі міста зберегли українську мову, духовність, звичаї. Мабуть, сьогодні наша місія — поширити їх на всю Україну.

 

– Якби відбувалася територіальна реформа, то де б Ви бачили місце Тернополя і Тернопілля? Разом з якими областями?

 

— Я вважаю, що Тернопільська область і Тернопіль як обласний центр мають бути збережені. Загалом, при реформуванні адміністративно-територіальної системи треба враховувати історичну спадщину і культурні особливості регіонів. Але найголовніше — чітко визначитись з тим, навіщо це робити. І, мабуть, відповідь на це запитання має бути така: щоб зменшити тиск державної бюрократії на міста, на громади, на бізнес.

 

– Чи були у Вашій історії міського голови помилки? Якісь ухвали чи вчинки, про які Ви шкодуєте?

 

— Однозначно — були. Цього уникнути неможливо. Але життя триває, і важливо вчасно виправляти помилки, вчитись на них.

 

– Як Ви ставитеся до критики на свою адресу? Сприймаєте болісно чи по-філософськи?

 

— Критика буває різною. Слушна і обґрунтована критика — це виклик і завдання для роботи. За таку критику — вдячний. Бо за нею часто стоїть серйозна робота, аналіз, напрацювання пропозицій. Звичайне критиканство — це фон для роботи будь-якої влади у будь-які часи. У ньому немає глибини і суті, лише незадоволення, яке люди нерідко переносять з особистого на владу як на абстрактне поняття, часто не розділяючи місцевий рівень чи загальнодержавний.

 

– Чи відчуваєте Ви себе щасливою людиною?

 

– Так, я відчуваю себе щасливою людиною. Бо займаюсь справою, яку люблю, у яку вірю. Я щасливий, бо у мене надійний тил — дорогі мені люди, моя сім’я.

 

Підготувала Соломія Криницька