Що потрібно, щоб стати справжнім лікарем з великої літери, розповів тернопільський викладач Михайло Андрейчин

Що потрібно для того, щоб стати справжнім лікарем з великої літери? А як при цьому ще й не втратити своєї гідності? Не знаєте? А цей викладач знає! Навіть скажу більше, поділиться з вами у сьогоднішньому інтерв’ю! Ви вже здогадались, хто це? Запасайтесь гарячим чаєм та читайте – мудрий, щирий, доброзичливий чоловік, котрий присвятив своє життя науці та роботі з інфекційними хворими й студентами, любить спостерігати за веселкою, «спілкується» з патогенними мікроорганізмами та робить усе, щоб ми з вами позбавилися від такого небезпечного сусідства. Зустрічайте: Андрейчин Михайло Антонович.

📍Народився 1940 року у селі Веселівка Теребовлянського району Тернопільської області.
📍У 1963 році з відзнакою закінчив Тернопільський державний медичний інститут.
📍Професор, доктор медичних наук, завідувач кафедри інфекційних хвороб з епідеміологією, шкірними та венеричними хворобами.
📍В нашому університеті працює з 1969 року (48 років).
📍Сімейний стан: одружений, має двох синів і двох онуків.
📍Знак зодіаку: риби.

🖍 Яких принципів Ви дотримуєтесь у роботі?
✏️ Він один – якісно виконуй свої обов’язки. Протягом професійного життя я старався робити усе досконало. Не терплю байдужого відношення. Інша справа – вдосконаленню немає меж – ось тут важливо своєчасно зупинитися. Завжди старався шліфувати свої наукові праці до такого стану, щоб усі думки та здобуті знання були чітко сформульовані, а текст – досконалим. Кінцевий продукт має бути бездоганним за формою і змістом. Така ж моя сумлінна позиція у співпраці з пацієнтами, студентами, викладачами й дисертантами.

🖍 Який момент у роботі Вам приносить найбільше задоволення?
✏️ Напевно той, де у своїй творчій праці встановлюєш хай маленьку, але новизну, щоб там було щось таке, чого до мене ще не сказали інші фахівці. Тоді стає дуже приємно та легко на душі. Але, хочу зазначити, коли робота вже написана та видана, то я втрачаю до неї інтерес.

🖍 Яким, на Вашу думку, повинен бути ідеальний студент?
✏️ У моєму розумінні це людина з іскоркою творчості. Він повинен розуміти те, що вчить і для чого це робить. Люблю допитливих, зацікавлених і працьовитих. Таких студентів підтримую та завжди готовий поділитися знаннями й досвідом.

🖍 Якщо порівняти студентів минулого та теперішнього поколінь, між ними є різниця?
✏️ Кожен ідеалізує своє минуле. Особливо – незабутні студентські роки. Мені імпонує те, що зараз студенти мають більше можливостей, перед ними відчинені міждержавні кордони. У них сильніше розвинене почуття власної гідності й незалежності. Теперішньому викладачеві слід неухильно дотримуватися принципу рівноправних стосунків. Тоді можна привернути їх увагу та зацікавити своїм предметом. Хочу, щоб студенти розвивали свої таланти та вірили у власні ї сили.

🖍 Михайле Антоновичу, що допомагає Вам залишатись у тонусі?
✏️ Творча робота, бо поза нею себе вже й не бачу.

🖍 Як Ви проводите вільний час?
✏️ Ось тут я не маю чим хвалитися. Взагалі кажуть, що хто вміє відпочивати, той вміє й працювати, а я відпочивати не вмію. Хіба що вряди-годи можу поратися на дачі, а ще намагаюся відвідати художні виставки, зрідка подорожую.

🖍 У яких громадських організаціях Ви працюєте?
✏️ У 1997 році мене обрали президентом Асоціації інфекціоністів України і з того часу обіймаю цю посаду. Ми щороку проводимо дві всеукраїнські конференції в різних містах країни, випускаємо збірники наукових матеріалів. Кожних 4-5 років відбувається з’їзд інфекціоністів України. Під моїм головуванням їх вже було п’ять. Також є дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка, а з 2004 року – голова Тернопільського осередку НТШ. За мого головування робота значно пожвавилась. Ми випустили уже 10 томів наукових праць на різні теми. Серед них «Музеї Тернопільщини», «Нобелівський рух і Україна», «Видатні постаті в українській культурі і науці» та низка інших. Я є відповідальним редактором і мушу засвідчити, що це тяжка, але дуже цікава та потрібна робота. А ще зусиллями кафедри, яку очолюю, з 1995 року щоквартально виходить всеукраїнський науково-практичний журнал «Інфекційні хвороби». На нудьгу часу немає (посміхається).
(Не можна не відзначити, що Михайло Антонович член-кореспондент НАМН України, заслужений діяч науки і техніки, академік Академії наук вищої освіти України, нагороджений багатьма відзнаками, серед яких почесна медаль Фонду миру, почесна медаль і орден Арсена Річинського, Всеукраїнська премія ім. С. Подолинського, премія НАМН України, премія імені Братів Лепких, орден Архістратига Михаїла, медаль Агапіта Печерського тощо).

🖍 Ви маєте секрет успіху? Якщо так, то розкажіть, будь ласка, в чому він полягає.
✏️ Та який тут секрет! Усе залежить від хай невеличких, але здібностей, працелюбства та… удачі. А вихідці із села привчені до праці з дитинства.

🖍 Михайле Антоновичу, а ваші батьки теж були лікарями?
✏️ Ні, медичної спеціальності, як і вищої освіти вони не мали. Лікарів у моїй сім’ї не було. Батько дуже любив книжки, і навіть, попри тогочасну бідність, у нас було багато літератури. Фактично, в оселі панував культ книги. Батько захоплювався народною медициною, добре знав лікарські рослини й допоміг багатьом хворим.

🖍 Розкажіть про це трішки детальніше, будь ласка.
✏️ Батько при кожній поїздці з-під Копичинець, де ми проживали, до Тернополя, а тоді такого сполучення, як зараз, не було, привозив декілька книжок. Він міг потратити на це цілий день, будучи голодним та втомленим, але завжди повертався зі свіжим виданням. Ця любов до книги від нього передалася й мені. Зараз немає такого тижня, щоб я не обійшов книжкові магазини Тернополя. Знаючи коли приходить нова література, один з перших передивляюсь її. Мушу із сумом зазначити, що із завоюванням позицій Інтернетом чисельність книголюбів помітно зменшилась. Я й сам щоденно користуюсь цим диво-винаходом, але любов до друкованих сторінок все-таки залишається на найвищому щаблі цінностей.

🖍 Ви часто відвідуєте малу батьківщину?
✏️ Я не їжджу туди. Поясню чому. До війни моє рідне село Веселівка налічувало понад 300 дворів. Але в радянські часи воно потрапило у категорію неперспективних. Зараз там лише одна хата і багато горбиків на місці давно зруйнованих осель. Через якийсь час моя сім’я переселилася у село Калинівщина, за 4 км до Копичинець. Однак і цієї батьківської хати вже немає. Пустка дуже гнітить.

🖍 Скажіть, будь ласка, ким Ви мріяли стати у дитинстві?
✏️ Спочатку дуже хотів бути астрономом. Любив спостерігати за зорями. Пізніше зацікавився хімією та вагався між вступом у Чернівецький університет на хіміко-біологічний факультет та у медичний інститут на лікувальну справу. Такі вагання тривали довго, але, врешті-решт, зрозумів, що хімія дуже потрібна для медицини. Так це питання і вирішилось само по собі. Батьки і дідусь були задоволені моїм вибором.

🖍 Що Ви можете розповісти про шкільні роки і вступ до медичного інституту?
✏️ У післявоєнні роки не вистачало не тільки одягу й взуття, а й зошитів і підручників. Лише в старших класах з цим стало легше. Вчився добре, не прогулював, закінчив школу із срібною медаллю. Зараз ця школа іменується Копичинецькою гімназією та недавно відсвяткувала своє 150-річчя. До вступу в інститут я готувався дуже ретельно. Самотужки розв’язав всі задачі із збірника Хомченка з хімії. Тоді медалісти здавали один екзамен, у разі відмінної оцінки звільнялися від решти іспитів. Вступний іспит у медичний інститут, який щойно відкрився в Тернополі, склав на відмінно, що й дозволило мені стати студентом.

🖍 А про студентські роки?
✏️ Наш курс ставився до навчання переважно дуже серйозно. Ми були привчені до праці та до відповідальності ще з дитячих років. На курсі було багато випускників медичних училищ й демобілізованих з армії. Вони життя знали краще, ніж вчорашні школярі, а також розуміли чого хочуть від навчання у медичному інституті. Ми хотіли отримати якомога більше знань, щоб стати хорошими лікарями. Якщо ти хочеш стати фахівцем належного рівня, то треба працювати дуже старанно, а коли бажаєш ще й наукою займатись – докласти немало додаткових зусиль. Я це прекрасно розумів, тому старався з усіх сил.

🖍 Ви отримували коли-небудь двійки?
✏️ Було. Що це за студент, який не мав двійки (сміється)? До речі, моя перша оцінка – трійка з латини. Тодішній завідувач кафедри іноземних мов Микола Климчук мовив, що ставить трійку (діяла п’ятибальна система оцінювань) лише тому, що це моя перша оцінка в інституті. Якщо ж буду вчитися так далі, то більше двійки не отримаю. Мені в перші місяці в інституті важко давалася методика навчального процесу, яка істотно відрізнялася від шкільної. У додатку до диплома мав відмінні оцінки, лише одну четвірку – з хірургії. Отримав її на іспиті. А от декана Олександра Наумовича Люльку, який поставив мені таку оцінку, запам’ятав на все життя. Дуже засмутився через це, оскільки отримував підвищену стипендію і рахував кожну копійку, щоб прожити. Опісля через багато років, уже будучи проректором з наукової роботи, я знову зустрів цю людину. Ось тоді й почув від свого екзаменатора таке: «Якби я поставив тобі відмінно, то ти мене б забув, як і більшість інших викладачів, а так пам’ятаєш!».

🖍 Яку спеціальність Ви обрали після закінчення навчання у медичному інституті?
✏️ На той час не було інтернатури. Оскільки я добре вчився та відвідував гурток з мікробіології, то після декількох наукових публікацій був рекомендований на наукову роботу. Мені давали на вибір кафедру мікробіології або інфекційних хвороб. Я обрав другу, щоб можна було працювати не тільки з мікробами, а й пацієнтами. Тогочасна завідувачка кафедри Людмила Іванівна Богачик прийняла мене доброзичливо. Ще зі студентської лави люблю мікроорганізми, з ними, як із живими істотами, я навіть розмовляв.

🖍 Можна трішки детальніше послухати про Ваші заняття у гуртку?
✏️ Звичайно. Там я працював із стафілококами in vivo та in vitro, переважно вечорами і у вихідні. Мій перший науковий керівник – доцент Ганна Григорівна Василенко, завідувачка кафедри мікробіології. Вона приділила мені достатньо часу та зусиль. Під її керівництвом виконав першу студентську наукову роботу. Згодом значну допомогу отримав і від професора-мікробіолога Івана Олександровича Ситника. Мені везло на вчителів, я їм безмежно вдячний.

🖍 Яка тема Вашої першої роботи?
✏️ Я вивчав патогенні властивості стафілококів у процесі формування в них антибіотикорезистентності та в експерименті показав, що ці властивості змінюються. У ті далекі роки світ тільки починав говорити про цю проблему, вона ще не мала такої ваги і масштабів, як зараз. Ганна Василівна допомогла мені написати статтю, яку згодом опублікували у журналі «Лікарська справа». Він був і є досі багатопрофільним. Але оскільки медичних журналів на той час було дуже мало, то публікація стала для мене великим щастям. Я деякий час ходив з тим журналом, він був у моєму портфелі, а коли лягав спати, то клав його на столик біля ліжка. Зараз це може Вас дивувати, бо наукових журналів багато і надрукувати статтю не важко. Пізніше було оголошено, що на базі Київського медичного інституту імені О. О. Богомольця буде проведено Всеукраїнську студентську наукову конференцію та конкурс на кращу роботу. Такі події були великою рідкістю, і я вирішив неодмінно поїхати. Там на мене звернув увагу відомий мікробіолог і епідеміолог – професор Ігор Миколайович Моргунов. Після мого виступу він поставив мені низку запитань, бажаючи переконатись у тому, наскільки добре я знаю проблему, над якою почав працювати, і чи самостійно виконав дослідження, та залишився задоволеним моїми відповідями. Привіз я з цього конкурсу другу грошову премію Міністерства охорони здоров′я та відповідний диплом. Повертався у рідний інститут переможцем. Тоді на мене й звернув увагу ректор Петро Омелянович Огій.
(Мушу відмітити, що Михайло Антонович зробив дуже багато для науки в цілому. Він відкрив сім раніше не відомих клінічних симптомів інфекційних хвороб, вперше розробив термографічну семіотику багатьох захворювань, поглибив знання про механізм дії багатьох лікарських засобів та алогенний доцільність їх раціонального застосування при інфекційних хворобах, спільно із науковцями кафедри запропонував дуже ефективні методи алогенний ції при кишкових інфекціях та аерозольну інтерферонотерапію при гострих респіраторних інфекціях, протилептоспірозний алогенний імуноглобулін та багато-багато іншого. Вчений є автором 61 патенту на винаходи і майже 900 публікацій та півсотні книжок.)

🖍 Ви служили в армії?
✏️ Так, попрацювавши 2 місяці клінічним ординатором, я був змушений віддати 2 роки цій нелегкій справі. Це сталося тому, що під час мого навчання в інституті, як і в інших вишах, ліквідували кафедру військової підготовки, я так і не отримав звання лейтенанта медичної служби. Служив солдатом в Ужгороді, у мотострілковому полку, а згодом в окремому медико-санітарному батальйоні в м. Овруч, на Житомирщині.

🖍 А є якийсь яскравий момент, пов’язаний з роками служби в армії?
✏️ Так! Запам’яталась курйозна ситуація, яка трапилась зі мною у перший день перебування на службі. Я тоді переодягнувся у солдатську форму та йшов полковою площею до полкового медпункту й на значній відстані пройшов мимо офіцера, не віддавши військової честі. Як з’ясувалось, підполковнику, начальнику штабу. Висваривши мене, підполковник наказав взяти мітлу та познімати павутиння у всіх кутках казарми. Отаким було моє перше військове хрещення. А вже через 6 місяців мене перевели у МедСанБат – окремий медико-санітарний батальйон у Житомирській області. Там було цікавіше.

🖍 Після повернення додому Ви далі займалися науковою роботою?
✏️ Так, але спочатку більше року працював дільничним терапевтом у Бережанах, а за сумісництвом у місцевому медичному училищі викладав мікробіологію. Отриманий досвід пригодився мені згодом у медичному інституті.

🖍 Михайле Антоновичу, розкажіть трішки про Вашу сім’ю.
✏️ Дружину звати Людмила. Вона також закінчила медичний інститут, протягом 30 років завідувала відділом новонароджених у пологовому будинку. Між нами різниця в один рік. У нас двоє дітей. Вони – лікарі, науковці. Також маю двох онуків. Одному 9 років, а іншому – 7, ми з ними – найкращі друзі.

🖍 Ви вірите у знаки зодіаку?
✏️ Ні, але маю одну річ, пов’язану саме з моїм знаком. Це екслібрис – книжковий знак. Подарунок однієї художниці. Також маю екслібрис, на якому зображений св. Рох – покровитель інфекційних хворих і захисник від епідемій. Він жив у ХІІІ столітті, хворів на бубонну форму чуми. Дізнався я про нього аж на 30 році роботи та присвятив цій реальній духовній постаті декілька публікацій.

🖍 Якою рисою, на Вашу думку, повинен володіти справжній спеціаліст?
– Лікар повинен бути професіоналом! Треба мати ґрунтовні знання і вміти їх застосувати у певній ситуації. А ще він має бути доброю людиною.

🖍 Михайле Антоновичу, наостанок, декілька слів-побажань нашим читачам.
✏️ Залишайтеся собою, вірте у свої сили й можливості та ніколи не здавайтеся перед труднощами. Любіть Україну попри будь-які негаразди. Радійте життю, ставте ціль і вперто йдіть до неї.

Спілкувалася Таня Сімора.

Джерело: Обличчя ТДМУ – Faces of TSMU.

Comments are closed.