Маловідомі факти про нового ректора ТНПУ ім. В. Гнатюка Богдана Буяка

Якщо під час прочитання цього тексту в вас не відображаються фотографії, змініть налаштування свого браузера, вимкнувши  опцію “блокування реклами”. З повагою — редакція сайту “Погляд”.

Все, що ви, ймовірно, хотіли знати про нового ректора ТНПУ, але не наважувалися запитати, ми запитали замість вас. 

Ректор ТНПУ – випускник Тернопільської школи №11

Наймолодший в нашому місті ректор народився у Тернополі 43 роки тому, а шкільні роки провів в Тернопільській ЗОШ І-ІІІ ст. №11.

– Як не парадоксально, я навчався у спеціалізованому фізико-математичному класі школи, але з радістю продовжив навчання на історичному факультеті (усміхається – ред.), – розповів Богдан Буяк. – Хоча свого часу мені дуже подобалася географія. З 1991 року, будучи одинадцятикласником, навіть готувався до вступу на спеціальність “Географія та історія”, відвідуючи підготовче відділення тоді ще педагогічного інституту (прим. — тепер ТНПУ), де готувався складати іспити з географії, історії України, української мови. Проте за кілька тижнів до початку вступної кампанії на сімейній раді було прийнято рішення вступати на нову спеціальність так званої «чистої історії», яка в перспективі мала стати основою історичного факультету. Я був шокований, чесно кажучи, оскільки за два тижні до вступної кампанії додалися два екзамени: англійська мова і всесвітня історія. І мені таки вдалося потрапити в перший набір ще тоді експериментального історичного факультету. На появу цієї спеціальності в Тернополі тоді з подивом дивилися в Києві, у Львові, в осередках класичної історичної науки. Мовляв, як можна в Тернополі, в педінституті, побудувати повноцінну історичну школу? Сьогодні успішність цього підрозділу доводять кадри, випускники, очільники Тернопільської області, народні депутати, керівники різних сфер.

Коли студенти були мільйонерами

На четвертому курсі в 1995 році мені призначили Президентську стипендію. То були складні часи купоно-карбованців. Через кризові явища в економіці виплату Президентської стипендії суттєво затримували. В той час, як одногрупники звичайну стипендію мали регулярно, я чекав свою майже півроку… В кінці 1995 року від обласної ради мені присудили першу молодіжну премію за активність в студентському самоврядуванні. Президентська стипендія за кілька місяців виявилася на мільйон купоно-карбованців меншою, ніж разова молодіжна обласна премія, яка становила 10 мільйонів крб.

Чорне і біле – як крайнощі історії

Саме Богдан Буяк в студентські роки придумав, як має виглядати прапор історичного факультету. Чорно-біле полотно, як крайнощі історії, із написом “ІСТ ФАК”. Цей варіант прапора використовують на факультеті ТНПУ й досі.

Як перші історики вперше поїхали на археологічні розкопки

“Вперше на археологічну практику ми поїхали у село Кобилля Збаразького району. Там розкопували пам’ятку Черняхівської культури під керівництвом Богдана Строценя та Олександра Петровського. Півтора місяці ми жили в наметах посеред лісу, харчувалися стравами, які самі ж готували на відкритому вогнищі.

Найбільшою нашою знахідкою тоді стала срібна монета Боспорського царства. Після цієї знахідки робота на розкопі зупинилася на два дні, бо всі святкували…”, – з посмішкою пригадує той час ректор.

Західно-української ліга КВН – “дітище” педагогічного

“З одногрупниками свого часу сформували на факультеті команду КВН “Родина Алексів”, яка була досить успішною на турнірах в інституті, згодом на чемпіонаті області, а далі і на всеукраїнському рівні. Впродовж десяти років я мав велику честь очолювати журі Західно-української ліги КВН. Ця ліга – “дітище” саме педагогічного університету, була тоді дуже популярною в Україні. Саме тоді на сцені тернопільського Березолю зростали теперішні зірки телебачення: Сергій Притула, учасники “Ліги сміху”, телешоу “Вар’ятів”. Гумор – це віддушина, яка допомагає виживати за будь-яких обставин. КВН навчає самому жартувати і розуміти гумор інших”, – переконаний Богдан Буяк.

Непростий 1997-ий

У студентські роки теперішньому ректору довелося швидко ставати самостійним, адже серйозно захворів батько, доводилося підробляти і паралельно навчатися.

Перше офіційне місце праці після навчання в інституті – вчитель історії сільської школи. Вона знаходилася в селі Прошова Тернопільського району. “У  школі я працював короткий час, позаяк тієї ж осені вступив в аспірантуру, – розповів Богдан Богданович. – На той час я вже був одруженим. З дружиною Галиною познайомилися, коли я навчався на 2 курсі істфаку, а вона лише вступила на перший курс. Зустрічалися впродовж чотирьох років. У вересні відгуляли весілля, у жовтні попрацював в сільській школі, в листопаді вступив до аспірантури, а в грудні, на жаль, я втратив батька. Таким був 1997-ий рік …”.

З життям тато подарував… ім‘я

Саме батько обрав ім’я свого першого сина і назвав його в свою честь. Цьогоріч минає 20 років від смерті тата Богдана Богдановича.

“Без його підтримки, але з батьківського благословення довелося досить швидко дорослішати після його втрати”, – розповів Богдан Богданович кореспонденту “Погляд”. Майже все життя Богдан Буяк-старший працював на Тернопільському комбайновому заводі і закінчив трудову кар’єру начальником цеху. Мати Богдана Богдановича працювала спочатку у ЦУМі Тернополя, й впродовж тривалого періоду, аж до виходу на пенсію, у Дистанції сигналізації та зв’язку Львівської залізної дороги у Тернополі. У Богдана Буяка є молодший на рік брат Андрій, який провадить власну справу, пов’язану з маркетингом та рекламою.

Вибір на користь науки

Навчаючись в аспірантурі на денному відділенні, Богдан Богданович почав паралельно працювати помічником директора палацу культури “Ватра-АРС”, а ще керував диско-баром “Перлина” там же.

– Це був важливий досвід, адже встиг познайомитися з багатьма цікавими людьми. Через два роки цього “паралельного режиму” я постав перед вибором: або робити кар’єру в сфері культури та громадського харчування, або дописувати кандидатську дисертацію і залишатися в науці. Врешті зупинився на другому варіанті.

Моя кандидатська дисертація була присвячена економічній історії промислової сфери в західних областях Української РСР у післявоєнний період на прикладі Тернопільської, Львівської, Дрогобицької та Станіславської областей. Цікаво, що в той час Західна Україна не позиціонувала себе як промисловий регіон, проте в післявоєнний період чимало промпідприємств були закладені саме тут й існують до нині. У висновках до дисертації було щонайменше 25 позицій з практичними рекомендаціями, що можна було використати в сучасному періоді.

Роботу над кандидатською я закінчив за рік – 2001-го й захистив у спеціалізованій вченій раді Чернівецького національного університеті ім. Ю. Федьковича. Відтак мене “відрахували” з аспірантури на підставі попереднього захисту – закінчив її швидше від передбаченого терміну.

Тоді якраз відбувалося реформування адміністративної системи в педінституті й мені, випускнику аспірантури, запропонували посаду начальника відділу з виховної роботи. Стипендія аспіранта тоді становила 120 грн., а зарплата начальника  відділу – 135 грн.

Вирішальна п’ятниця 13-го

Нині Богдан Буяк – професор двох кафедр: “Історії України” та “Філософії і економічної теорії”. Викладає “Політологію”, “Філософію науки”, “Аналітику суспільних процесів”. Впродовж крайніх трьох років читає лекції і для польських студентів. Двічі стажувався у США. Результатом цього стажування стало монографічне видання про американський досвід з виходом на українську перспективу, де Богдан Богданович був співавтором. Після цього Конференція трудового колективу ТНПУ прийняла “Кодекс честі”, тут почали впроваджувати деякі механізми щодо дотримання академічної доброчесності, яку практикують у вишах США.

– У 2006 році, коли мені виповнилося 32 роки, Володимир Кравець (прим. – попередній ректор ТНПУ) на свій страх і ризик запропонував очолити науку і міжнародне співробітництво нашого університету. Тому саме цій людині я дуже щиро вдячний за довіру та постійну підтримку. Саме завдяки йому, сьогодні можу долучитися до розвитку спільної справи як представник команди університету.

Погоджуючись на посаду ректора, мною керувало не бажання, а почуття обов’язку. Адже пропрацювавши 11 років проектором, розумів, з чим прийдеться мати справу. Працювати проректором – одне, а тепер керувати «господаркою», забезпечувати навчальний, виробничий процеси, соціальні моменти, зовсім інше. Рішення далося нелегко, але коли побачив підтримку збоку Володимира Петровича, інших проректорів, деканатів, протокольні рішення абсолютної більшості структурних підрозділів університету про висунення моєї кандидатури, зважився подати документи. До слова, необхідні папери на конкурс я відвіз у Міністерство освіти і науки України в останній передбачений для цього день. Це була п’ятниця 13 жовтня…

Work in progress

– Щодо планів розвитку університету, то їх є достатньо. Зараз створюємо в університеті так звану службу стейкхолдерів, – розповів про найновіші напрацювання в очолюваному навчальному закладі Богдан Буяк. – Стейкхолдери – це люди, які закінчили ТНПУ і стали успішними в обраній сфері. Хто, як не вони, можуть поділитися з теперішніми студентами рецептом успіху?

Будемо вивчати питання відкриття факультету робітничих професій. Співпрацюючи з владою різних рівнів, маючи відповідний кадровий потенціал, відкриватимемо програми для підготовки спеціалістів, на яких є запит у підприємств краю.

28 вересня ц. р. вступив в дію новий закон “Про освіту”. Згідно з ним, педагогічні працівники щоп’ять років повинні 150 годин використати в режимі підвищення кваліфікації. Проте, законодавством ще не визначено, як це буде. Відомо, що цей процес держава збирається фінансувати. У нас є значний досвід, методики, співпраця з закордонними установами для створення свого Центру підвищення кваліфікації та сертифікації педпрацівників. Цілком могли б запрошувати на такі курси своїх і закордонних фахівців, готувати різноманітні освітні програми для підвищення кваліфікації вчителів. Університет сьогодні працює на сучасній платформі Moodlе, в рамках якої доступне дистанційне навчання. То чому б цього не навчити наших вчителів? Кому, як не педуніверситету, впроваджувати це?..

Як заробити гроші

“Держава зараз фінансує лише “захищені статті” – заробітну плату та комунальні послуги. На розвиток гроші університет повинен шукати самотужки. Тому нам треба навчитися заробляти. Наприклад, Сумський державний університет заробляє 70% від всього бюджету – за рахунок додаткових платних послуг, наукових проектів тощо. У ТНПУ поставлено завдання, щоб кожен підрозділ університету знайшов себе на ринку наукових і освітніх послуг. Шукатимемо і меценатську підтримку. Є добра практика в багатьох навчальних закладах України зі створення так званих ендаумент-фондів. Він надається певній фінансовій установі в управління з дозволу трудового колективу, як своєрідний стабілізаційний фонд. За рахунок тих відсотків, які примножує фінансова установа, виплачують премії за захист дисертацій, за видання цікавих монографій, на стипендії талановитим студентам, за підготовку творчих продуктів. Ендаумент-фонд – як своєрідна нерухомість, якою можна оперувати на благі наміри”.

Іноземці хочуть вчитися в ТНПУ

Тернопільський педуніверситет готується до прийому іноземних студентів. Впродовж тривалого часу щороку на літню школу в ТНПУ приїжджали американці і канадці.  Вже подали документи на зарахування на спеціальність «Екологія» поляки, а словаки вивчатимуть в Тернополі музичне мистецтво. Є домовленості щодо відкриття центру довузівської підготовки для іноземців.

Складніше триває процес налагодження стосунків із потужною африканською країною Анголою. Проблема в тому, що в Україні немає консульства цієї країни, а посольство розташоване в Москві. Тому перемовини тривають важко. Анголці попросили ТНПУ прийняти на навчання їхніх студентів на 2-річну довузівську підготовку за шістьма предметами – фізика, математика, хімія, біологія, українська і англійська мови.

– Щодо спеціальності «Туризм», то тут ми ведемо мову про навчання індусів, – каже Богдан Буяк. – Представники Китаю дуже зацікавлені мистецькими спеціальностями.

Сьогодні в університеті 50\50 педагогічних і непедагогічних спеціальностей. Тут навчається орієнтовно 6 тисяч студентів. Сформований солідний колектив з 440 науково-педагогічних працівників, ще 50 осіб працюють в науково-дослідній частині. Разом з обслуговуючим персоналом є близько 1300 працівників університету. Показник якісного складу науково-педагогічних працівників ТНПУ становить орієнтовно 85% – це люди з вченими званнями, науковими ступенями.

Бліц

Старший син Максим Буяк навчається на другому курсі факультету міжнародних відносин Львівського національного університету ім. І. Франка. Прагне стати дипломатом.

Молодший син Артем – в 5 класі Тернопільської школи №3.

Марка телефону ректора: Iphone 4S.

Улюблені застосунки на смартфоні: Facebook, Viber.

Улюблена фраза іноземною мовою: «It`s ok» або польською «Wszystko w porządku», що означає «Все в порядку».

Хобі – КВН, футбол, туризм.

Домашні тварини – пес Джейзі (метис лабрадора і вівчарки).

На роботу переважно їздить власним транспортом. З роботи полюбляє ходити пішки.

Улюблена їжа: смажена картопля, вареники, пельмені.

 Підготувала Ірина Юрко.

Титульне фото — автора, решта світлин — із приватної галереї Богдана Буяка, які він люб`язно надав  редакції “Погляду”.