Сьогодні друга річниця загибелі Віктора Гурняка. Спогади друзів

19 жовтня 2014 року він – молодий, гарячий, світлий “айдарівець” – загинув на сході, під Щастям, вивозячи поранених побратимів з поля бою. Того дня страшну звістку отримала любляча дружина та маленька донечка, батьки, сестра і братик, уся пластова родина, колеги по волонтерському цеху, партнери фотографи і журналісти…

Сьогодні, 19 жовтня, вшановуємо пам’ять тернополянина Віктора Гурняка (“Гарта”, “Гартіка”, Олігарха”). Бійця добровольчого батальйону “Айдар”, волонтера всеукраїнського рівня, фотокореспондента, активного учасника Революції Гідності, громадського активіста, пластуна.

Ця людина була на стільки незвичайною, простою, талановитою та позитивною, що сьогодні, у другу річницю загибелі, поминальні літургії відбулися аж у чотирьох містах України: Тернополі, Львові, Києві та Одесі, а стрічка новин у соціальній мережі Фейсбук рясніє спогадами про Віктора.

Світлана Трач:

Нажаль, це була наша остання зустріч з Тобою, Друже… Такий був втомлений, забіганий, з купою планів і задач… як завжди усміхнений, безмежно добрий і щирий, сповнений надії і оптимізму… Ти був один такий. Час минає, але світлі спогади житимуть до кінця – Ти частинка моєї юності, частинка життя, частинка серця… Люблю Тебе, Вітьок.

Зоряна Биндас:

Два роки тому був той страшний день, коли ФБ почав рясніти повідомленнями про смерть Viktor Gurniak… Через кілька місяців він наснився у дуже реалістичному сні. Вітя завжди кудись біг, дуже часто запізнювався і не приходив вчасно:) За це важко було на нього ображатись, друзі вже звикли і лише піджартовували)) Сниться повний автобус і одне місце вільне, когось чекають. Врешті прибігає захеканий Вітя: “Ху, встиг, поїхали”. Хтось питає: “Як, ти їдеш, а Іра, а донечка?”. І Вітя з фірмовою усмішкою каже: “Я знаю точно, що в них все буде добре”…

Інна Білецька:

Коли я піднімаю очі до неба, коли воно світле, коли сліпить сонце, я увесь час бачу там Твою посмішку. І я посміхаюсь Тобі у відповідь.
Я часто думаю, як добре, що Ти не бачиш того всього, що зараз бачимо ми. Я часто лише цим себе і заспокою. А ще Твоїм “йой, Інка, та всьо буде добре”.
А ще тепер я боюсь снів, бо так само як тієї ночі два роки тому, мені і далі сниться, що Ти повертаєшся. І після таких снів страшно прокидатися. А ще я ніколи собі не пробачу браку часу на ту нашу останню телефонну розмову, коли Ти казав, що там на 31-шому так як в Криму, і вітер такий, і що Тобі тепло. А ще я ловлю відтінки Твоєї посмішки у Оліних, Іринчиних посмішках і посмішках Твоєї Донечки.
Ти будеш завжди нам світити, Друже. Ти завжди будеш, Вітьок!

Андрій Шкула:

Не пригадую, чи розповідав, але два роки тому, коли обирали ім’я для нашого Віктора Андрійовича, я кожне ім’я яке обговорювали – порівнював з людьми, яких знаю. Я дійсно думаю, що є паралелі і схожості між іменами і поведінкою, характером, якостями людини. Коли дійшов до імені Віктор – одразу Viktor Gurniak на думку спав. Один з найпозитивніших людей, з якими доводилось пересікатися. Смерть Гурняка – велика втрата для рідних, близьких, країни. Якщо кожен з нас, кажу без пафосу, хоч трохи дивитиметься на світ так, як дивився Віктор, він зміниться в набагато ліпшу сторону. Віктор два роки не з нами. Але ми його пам’ятаємо.

Тарас Волянюк:

Я чітко пам’ятаю ту розмову з Petro Zadorozhnyy, принаймні першу її половину. Я чітко пам’ятаю цю фразу, яка тепер назавжди зі мною..

Сьогодні 2 роки з того дня, як на сході загинув один з найближчих друзів із самого дитинства – Viktor Gurniak. Ми зналися пів нашого життя і він, здається, був уже рідним.

І от весь минулий тиждень я не можу заснути по кілька годин згадуючи нас, згадуючи його жарти, посмішку і сміх, згадуючи наші мандрівки і пригоди. Згадуючи той день.

Мені складно придумати сюди повчальну мораль для всіх хто це щойно прочитав..
Це просто моя історія втрати близького Друга.

Наталя Лотоцька:

Він завжди і всюди посміхається. Так жив…Невгамовний…

Олександра Паняк:

З Viktor Gurniak ми познайомилися на 19 Форумі видавців.
Цілими днями він знімав події, а ввечері працював у прес-центрі. І хоча ритм був шалений, він завжди усміхався. А коли ми нервували від втоми, казав – йдіть краще чаю мені зробіть, але гарячий не треба) Вітьок, ти завжди з нами – радісний, щирий та веселий. Пам’ятаємо.

Іван Сороколіт:

Громадянин з великої літери, якого пощастило знати і перед яким я в боргу.

2 роки тому загинув Віктор Гурняк. Без перебільшень і пафосу – Герой сучасності, воїн добра!

Хто його добре знав, то, мабуть, погодиться, що його тяжко описати. Він, як і кожна людина, мала свої позитивні сторони та недоліки (так, у Віктора були свої «чортики»!). Але усі погодяться з одною його чи не найголовнішою рисою-вмінням – він випромінював неймовірне поєднання позитиву, відвертості, щирості і добра, котрими ще й заряджав інших! У поєднанні з безстрашністю (навіть не знаю чого він боявся…), розумом, гумором – це була вибухова суміш.

Подумки згадуючи його самого та його світлий світогляд, відчуваю борг перед ним… Він жив і віддав життя заради змін країни. Він не вмів жити по-іншому.

Ми зобов’язані на ділі довести, що зусилля, самопожертва таких світлих людей були не даремні. Сказати легко. Залишилось зробити.