Тернополянам “і бомби по коліна, і міни по плече” – сцена із голівудського фільму-катастрофи

Всі ми хоч раз в житті бачили якийсь голівудський фільм-катастрофу, де місто вимирає, вулиці пусті, люди групуються в підвалах, рятувальники і полісмени з суворими виразами обличчя евакуйовують населення, а якийсь герой усіх рятує. 16 квітня, місце зйомок такого фільму нагадувала одна з центральних вулиць міста.

Так, на вул.Шептицього, прямісінько біля підніжжя довгобуду обласної бібліотеки, за парканом квіткового ринку, знайшли бомбу. Знахідка чимала – вагою, як дві мене – тобто 100 кг. Пролежала вона тут з часів війни.

Пообіді із небезпечним снарядом працювали рятувальники. Тому евакуювали мешканців прилеглих житлових будинків, працівників сусідніх установ, продавців квітів. Останні справилися швидко – за якихось 15 хвилин погрузили тендітний товар у буси, а дехто просто зачинив «лоток». Також повністю перекрили вулицю Шептицького – усі маршрутні автобуси курсували навпростець по вул.Островського.

Я підійшла до входу на квітковий ринок, зі сторони Краєзнавчого музею. «Мужчина в чорному» пояснив, що проходу сюдою немає. Коли я представилася журналістом і спиталася, де можу бачити керівництво, аби отримати офіційний коментар, то він порадив обійти музей і подивитися, що відбувається зі сторони вулиці Шептицького. Мовляв, він щойно сюди приїхав і ще не в курсі, чи є вже хтось із начальства, і якщо є, то де саме.

Обходивши музей я чула, як люди, що йшли мені назустріч ділилися між собою враженнями, дзвонили знайомим, розповідаючи про перекритий рух транспорту.

Вийшовши на вул.Острозького я побачила смугасті помаранчево-білі «фішки» навпроти магазину «Гранд Базар». Далі за ними – пустісінька, залита сонячним сяйвом дорога до центрального ринку. Кілька десятків людей зібралися на пішохідному переході, зазираючи в залиту сонцем далину, очевидно, очікуючи шоу на кшталт: браві рятівники, під звуки маршу виносять на носилках стокілограмову бомбу, їх закидають пелюстками троянд, плещуть, вони кладуть небезпечну знахідку в автівку і всі щасливі розходяться по домівках.

Але нічого не відбувалося. Не було чути вибухів, ніхто не бігав в паніці, рації в правоохоронців мовчали. Тому вже за якихось пів години кількість допитливих «глядачів» суттєво зменшилася.

Цікаво було спостерігати за поведінкою міліціонерів, яких тернополяни часто звинувачують в зверхньому відношенні до громадян. Правоохорнці надзвичайно терпляче сприймали прохання, благання та навіть погрози людей, що будь-якою ціною намагалися пройти повз червону стрічку, яку натягнули від будинку до будинку і за яку не дозволяли заходити нікому.

За пів години двоє міліціонерів, що стояли на варті поруч зі мною, скаржилися один одному, що уже захрипли. Адже їм постійно доводилося повторювати одні й ті ж фрази для самих «модних», «борзих», поспішаючих, нетерплячих перехожих.

«Мені терміново потрібно на ринок», «А мені в банк», «А можна мені пройти?», «Чому це ми маємо обходити?», “Та ви знаєте, хто я?”, «Шановні, в мене каса не здана, мені треба терміново день закрити», «Знали коли бомбу найти – в базарний день», «А чому ви пустили його забрати машину, а мене не пускаєте просто пройти?», «Я буду на вас жалітися начальству», «Та мені тільки до банкомату/в салон/в магазин/по квіти…». Такі фрази вислуховували правоохоронці практично щохвилини. У відповідь лише пояснювали, кудою можна обійти – звернути дорогою біля суду.

А люди й далі не зважали на червону стрічку і присутність тут величезної кількості правоохоронців та пожежної машини, кожен знаходив особливу причину, чому саме йому потрібно бути там, де зараз пусті квартири, офіси, покинуті автівки, чому саме йому терміново, наче востаннє в житті, потрібно поставити якусь печатку,  зняти з мабуть єдиного в місті банкомата гроші чи закрити вікно в офісі… Люди були заклопотані своїми справами та проблемами на стільки, що слово «бомба» не викликало у них жодної реакції, окрім нервувань, що через ту злощасну знахідку вони тепер змушені терпіти якісь незручності.

Залишатися тут до кінця я не стала – чи снаряд підірвали б на місці, чи вивезли б за місто – всеодно я б нічого не побачила, бо відгородили територію червоною стрічкою, на добрячих півкілометра. А от дивитися на впертість, егоїзм та подекуди наглість наших мешканців, яким і «бомби по коліна, і міни – по плече», на відміну від правоохоронців, я вже більше не могла.

Люба Вовк, новини Тернополя “Погляд”, фото Володимир Явнич, фотоагентство “Дубельтівка”

загрузка...

-1 thoughts on “Тернополянам “і бомби по коліна, і міни по плече” – сцена із голівудського фільму-катастрофи

  • 19:38 | 17 квітня, 2013 at 19:38
    Permalink

    Що ж ви помилок стільки в тексті робите? Граматику вчіть!

    • 20:17 | 17 квітня, 2013 at 20:17
      Permalink

      Обов’язково при найменшій нагоді будемо вчити, бо не запереуємо, що треба. І були би вам дуже вдячні, якби, побачивши помилки, ви нам трішки допомогли – просто виділіть помилку мишкою і натисніть CTRL+enter. Дякуємо

Comments are closed.