У тернопільській церкві є спеціальний відділ соціального служіння, який допомагає людям у кризі
Окрім постійної матеріальної допомоги воїнам, які служать у зоні АТО, Тернопільська єпархія УПЦ Київського Патріархату не перестає духовно опікуватися українськими військовими та їх родинами. Духовенство Київського Патріархату не лише проводжає наших героїв на поле битви, але й духовно окормляє їх на передовій. На жаль, не всі герої повертаються додому живими. В таких випадках, священнослужителі нашої Церкви беруть на себе відповідальність за християнське поховання та душпастирську підтримку членів родин військових. Неодноразово чин відспівування наших героїв очолював керуючий архієрей єпархії – Високопреосвященний Нестор, архієпископ Тернопільський, Кременецький і Бучацький.21 березня 2015 року, в Меморіальному музеї Патріарха Йосифа Сліпого в с. Заздрість, що на Теребовлянщині, в черговий раз зустрілися тридцять родин героїв. Із благословення архієпископа Нестора, в зустрічі взяли участь протоієреї Євген Заплетнюк та Василій Мокрицький. За традицією, розпочалася зустріч відправою в місцевій каплиці, молебнем за здоров’я батьків та родичів загиблих героїв, після чого було відслужено заупокійну літію за спочилими.
Завдяки зустрічам «Родинного кола», близькі родичі загиблих, творячи єдину спільноту, мають можливість більше пізнати один одного та, розділяючи спільне горе, отримати підбадьорення й розуміння в складний для себе час. Ті родини, котрі змогли з Божою поміччю пережити важкий період втрати, стали сильнішими й тепер є опорою та підтримкою, прикладом для інших родин.
Того дня відбулося два кола зустрічей: велике, спільне коло та мале – праця в групах. Приїхало багато нових родин, нових волонтерів-психотерапевтів та психологів. На жаль, кількість загиблих героїв із кожним днем усе більшає, а тому з кожною зустріччю збільшується кількість сімей, залучених у проекті. Окремою групою займалися з діточками: братами, сестрами та дітьми загиблих. Вони по-своєму переживають біль втрати, їм також допомагають спеціалісти.
На завершення зустрічі черниці місцевого греко-католицького монастиря провели екскурсію в музеї, а спеціалісти психологи – заключне коло для учасників.
Прот.Євген Заплетнюк: «Під час спілкування з родинами загиблих героїв переконуєшся, що єдиною справжньою відрадою для них є віра в Бога. Саме церква та молитва допомагають людям у особливо складні моменти життя. Родини героїв – переважно це самі прості українські люди, які зовсім не звикли спілкуватися з психологами. Для них безумовним авторитетом і в радості, і в горі є священик. Тому, сьогодні перед Церквою стоїть новий виклик – підготовка нової генерації духовенства, яке надаватиме кваліфіковану душпастирську допомогу людям, що переживають кризу. Зокрема – післявоєнний синдром у військових, чи допомога родинам, які втратили своїх близьких на війні.
Віднедавна цю прогалину в нашій Церкві береться заповнити Відділ соціального служіння та благодійності, очолюваний Високопреосвященним Сергієм (Горобцовим), архієпископом Донецьким і Маріупольським. Чимало акцій новоствореного Відділу мають освітній, просвітницький напрямок. Тим не менше, обставини нашого часу вимагають існування не лише інституту військового духівництва – капеланів, але й священиків, що добре розуміються на медицині, психології та психотерапії. Навіть світські психологи тепер розуміють велику силу священицької настанови, тому запрошують нас до більш тісної співпраці.
Під час спілкування з родичами загиблих розумієш, наскільки велика відповідальність лежить на духівникові, бо для того, щоб допомогти людині потрібно прикласти чимало зусиль, але щоб нашкодити потрібно зовсім небагато – лиш одне необережне, необдумане слово. Із благословення керуючого Тернопільською єпархією, в співпраці з провідними психологами, а також при сприянні заступника голови Синодального відділу благодійності протоієрея Сергія Дмитрієва, почалася масштабна робота для вирішення цього питання. Уже незабаром ми плануємо провести в Тернополі цілу низку заходів для підготовки кваліфікованих у цій сфері священиків і волонтерів.
Немає більшої духовної радості для священика за ту, коли він бачить, що йому вдалося потішити сумуючого та розділити біль втрати з тими, хто втратив своїх рідних».
Коментарі вимкнені.