“Він приховував свій діагноз”. Унікальна кар’єра і трагічна смерть першого українця у чемпіонаті Туреччини Івана Вишневського з Тернопільщини

Журналіст сайту «Футбол 24» Максим Розенко розповів про уродженця Тернопільщини, першого українця в чемпіонаті Туреччини Івана Вишневського, іменем якого названо змагання за Кубок Тернопільського району.

До команди майстрів українець потрапив у 23 роки. Перед цим закінчив ПТУ за спеціальністю плиточник-лицювальник і відслужив в армії – у будівельному батальйоні. Зенітом його кар’єри став Дніпро, куди Вишневський приїхав у 27 років. Вже через рік українець виступав за збірну СРСР. А з Дніпром упродовж неповних шести сезонів виграв шість нагород, зокрема золоті медалі союзної першості та Кубок країни.

У 32 роки Вишневський підписав контракт із Фенербахче, ставши першим українцем у чемпіонаті Туреччини. І першим футболістом в історії Дніпра, який уклав угоду із закордонним клубом. Турецькі журналісти за манеру гри Івана називали його Буйволом.

Після завершення кар’єри Вишневський працював у тренерських штабах вінницької Ниви та Дніпра, де непогано зарекомендував себе. Продовження, на жаль, не було – все перекреслила жахлива хвороба…

З будбату – у Дніпро

20 вересня 1987 року. Дніпро у своєму першому матчі в якості госпрозрахункового (теперішньою мовою – професіонального) клубу на рідному стадіоні Метеор приймає московське Динамо. У в’язкій грі за переваги господарів поля на табло довгий час горять нулі. На 81-ій хвилині москвич Стукашов забиває гол. До закінчення матчу залишається кілька хвилин. Розчаровані вболівальники покидають стадіон. І тут з глибини поля до атаки підключається центральний захисник Дніпра Іван Вишневський. Вривається у штрафний майданчик суперника і завдає результативного удару.

Одразу відзначимо, що особливих бомбардирських талантів у цього захисника не спостерігалося. Це був єдиний гол Івана у складі Дніпра. Але саме цей епізод дає найкраще уявлення про характер Вишневського. На полі він відрізнявся незворушністю і справжнім олімпійським спокоєм у будь-яких ситуаціях.

Іван народився у селі Миролюбівка на Тернопільщині. Ази гри майбутній футболіст освоював, ганяючи м’яч на стадіоні рідної школи. Закінчивши її, Вишневський вступив до ПТУ, опісля влаштувався на роботу плиточником.

Про футбол знову згадав, коли призвали до армії. Виступав за команду свого будівельного батальйону. А коли закінчилася служба, Вишневського запросили в аматорську команду тернопільського заводу “Ватра”, відомого виробництвом світильників. В іграх за заводську команду Івана помітили селекціонери вінницького Локомотива, який виступав у Другій союзній лізі.

Честь “залізничників” Вишневський захищав чотири сезони. Тут же, у Вінниці, Іван зустрівся зі своєю майбутньою дружиною. Ольга навчалася у педагогічному інституті та мешкала поруч зі стадіоном. На арені вони й познайомилися. У 1980 році зіграли весілля. Сімейне життя щонайкраще вплинуло на гру Вишневського. До ліберо Локомотива стали придивлятися клуби Вищої ліги, і у 1982 році Іван зважився на переїзд у московський Спартак.

Але у Москві справи не склалися з самого початку: в одному з перших матчів чемпіонату новобранець отримав травму пахових кілець. До того ж, у Спартаку не поспішали з обіцяною квартирою, а в Івана вже народився первісток. Поміркувавши, футболіст вирішив повернутися до Вінниці, про що перед від’їздом чесно повідомив начальника команди Миколу Старостіна.

Дізнавшись про повернення Івана до Вінниці, захисником зацікавилися українські клуби. Вперше наставник Дніпра Володимир Ємець запрошував Івана до Дніпропетровська у чемпіонському для команди 1983 році. Вишневський навіть написав заяву про прийом на роботу, але в останній момент несподівано відмовився від переходу, за що не уникнув місячної дискваліфікації. Що ж спровокувало такий крутий віраж кваліфікованого захисника?

“У нас була маленька дитина, по суті, ми тільки починали жити, – пояснювала вдова футболіста Ольга Вишневська. – У Вінниці йому пообіцяли додати зарплату, виділити квартиру, машину. І після сімейної наради він вирішив залишитися”.

Свій останній сезон у Другій лізі Вишневський провів блискуче. Із селекціонерів подивитися на його гру не навідувався тільки ледачий. Після закінчення чемпіонату такої кількості пропозицій не було, напевно, ні в кого: українця хотіли бачити у своєму складі 12 (!) команд Вищої ліги чемпіонату СРСР.

Зіграти у фіналі Євро-1988

Все вирішив дзвінок Володимира Ємця та його короткий спіч: “Іване, ми тебе знову чекаємо”. Двічі цей фахівець не запрошував практично нікого. Вишневський дебютував за Дніпро у виїзному матчі проти московського ЦСКА. І своєю грою відразу ж довів правильність вибору головного тренера.

Поступово за Іваном закріпилася слава одного з найкращих захисників СРСР. Він прекрасно читав гру, успішно діяв у боротьбі на другому поверсі, мав позиційне чуття і хорошу техніку першого пасу, нерідко починаючи атаки своєї команди.

Литовченко, Протасов, Вишневський

Такі дії не залишилися непоміченими тренерським штабом збірної: Вишневського разом із його одноклубниками – Олегом Протасовим і Геннадієм Литовченком – почали регулярно викликати у її розташування. У 1985 році захисник зіграв п’ять матчів за національну команду. Втім, стати “своїм” Івану не вдалося. Едуарда Малофєєва на тренерському містку збірної змінив Валерій Лобановський. Український тренер більше довіряв Олегу Кузнєцову, можливості якого чудово знав по Динамо.

У 1988 році Вишневського включили в заявку збірної СРСР на чемпіонат Європи в Німеччині. А після того, як Олег Кузнєцов упродовж турніру отримав дві жовті картки і втратив право грати у фіналі, для Івана зажевріла надія вийти на поле у ​​вирішальному матчі проти голландців. На жаль, тренерський штаб збірної віддав перевагу білорусу Сергію Алейникову.

“Чи сильно я образився, що не вийшов у фіналі? – згадував пізніше Вишневський. – Та ні, тренеру, як то кажуть, видніше. Інша справа, що дуже хотілося зіграти проти Марко ван Бастена і Руда Гулліта. Чи зміг би я втримати ван Бастена? Не знаю, хоча функціонально на той момент був готовий дуже пристойно”.

У Дніпрі свої найкращі якості Іван виявляв регулярно. Роки, проведені в Дніпропетровську, стали найяскравішим етапом його кар’єри. У 1984-му і 1985-му Вишневський з партнерами завоював бронзові медалі чемпіонату країни, у 1987-му і 1989-му – срібні. У 1988 році дніпряни виграли союзну першість, а через рік стали володарями Кубка СРСР.

“Внесок Івана у завоювання цих трофеїв важко переоцінити, – згадував його одноклубник Олег Протасов. – Своєю впевненістю він заряджав усіх партнерів по команді. Виходячи на поле, я мислив приблизно так: якщо заб’ємо – виграємо. Адже в обороні Ваню навряд чи хтось зможе пройти”.

У 1989 році Вишневський отримав у Дніпрі гідного дублера – 21-річного Володимира Геращенка. Молодий ліберо прогресував від матчу до матчу, діяв для свого віку дуже солідно. Івану виповнилося 32 і він навіть почав роздумувати над поверненням до Вінниці, де його дуже чекали. Але тут керівництво клубу приємно шокувало свого гравця: “Є можливість пограти за одного з грандів турецького футболу – стамбульський Фенербахче”.

100 тисяч доларів за комуніста

Вишневський роздумував над цією пропозицією. Але все ж таки бажання перевірити свої сили на новому рівні переважило всі інші аргументи. У Стамбул разом з Іваном їздив Євген Кучеревський. Сума трансферу, до речі, як для вікового захисника на той час була вражаючою – 100 тисяч доларів.

Ворота Фенербахче захищав німець Тоні Шумахер, у нападі грав володар “Золотої бутси” Танжу Чолак. Вишневський відразу закріпився в основному складі і за підсумками сезону став третім у списку найкращих легіонерів турецького чемпіонату. Його фото рясніли на сторінках місцевих газет і журналів. Щоправда, інтерес ЗМІ був продиктований не тільки футбольними, а й політичними мотивами – українця вважали першим у Туреччині “легіонером-комуністом”.

Фенербахче посів друге місце у чемпіонаті, що призвело до зміни тренера. Новий наставник команди Гус Хіддінк привіз із собою з Голландії центрального захисника Марселя Брандса (у 2010 році він стане технічним директором ПСВ, а ще через 8 років – спортивним директором Евертона) і чітко дав зрозуміти Вишневському, що на нього не розраховуватиме. Втім, в українця залишався ще рік контракту з Фенербахче, а гра Івана у дебютному сезоні дозволила йому швидко знайти нового роботодавця.

Зацікавленість послугами 33-річного ветерана проявив середняк турецького елітного дивізіону – Сариєрспор. Вишневський підписав дворічний контракт і вже в першому сезоні команда злетіла на захмарне для себе четверте місце чемпіонату, випередивши… Фенербахче!

“У Стамбулі чоловік отримував близько 2 тисяч доларів на місяць, – згадувала Ольга Вишневська. – У Сариєрспорі заробляв навіть трохи більше. У провінційному клубі його авторитет був дуже великий. Якби Ваня хоча б трохи знав турецьку мову, думаю, він став би там капітаном”.

Коли в Сариєрспорі виникла потреба у нападнику, Іван порекомендував Олександра Гайдаша із сімферопольської Таврії. А ще через два роки за рекомендацією Вишневського турки запросили його екс-одноклубника по Дніпру Євгена Яровенка.

Разом зі Штанге

“Чому ж наступний сезон став для Івана останнім у Туреччині?” – запитував я Ольгу Вишневську.

“Не дивлячись на те, що Івану виповнилося 35, турки самі запропонували продовжити контракт ще на два роки, – відповіла пані Ольга. – Але у Вані виникли проблеми з меніском, він вирішив завершити кар’єру. Ми повернулися у Дніпропетровськ. Наставник Дніпра Микола Павлов запропонував попрацювати у тренерському штабі команди.

Далі Іван трудився у вінницькій Ниві – у тренерському штабі В’ячеслава Грозного. В’ячеслав Вікторович мені запам’ятався своєю невгамовною цілеспрямованістю. Постійно все записував, конспектував. Незабаром ми повернулися у Дніпропетровськ: у тренерському штабі Дніпра чоловіка захотів бачити Сергій Тігіпко. Він тоді курував клуб.

Таран, Штанге, Вишневський

Команду прийняв Бернд Штанге, а Ваня разом з Олегом Тараном йому асистували. Багато хто вважав чоловіка наступником німця, адже у нього були непогані організаторські здібності, до нього дуже добре ставився Тігіпко. Але все перекреслила хвороба”.

Допомогти не міг вже ніхто…

“Ще у 1988 році, напередодні чемпіонату Європи, в Івана побіліла родима пляма, це було схоже на рак шкіри, – згадувала Ольга Вишневська. – Згодом лікарі поставили діагноз – меланома. Через п’ять років почали набрякати пахові ділянки, хвороба прогресувала. За великим рахунком, допомогти йому вже ніхто не міг.

У 1995 році Ваня відчував сильну слабкість. А я до останнього моменту не знала діагнозу. Він все приховував, говорив, що у нього просто проблеми з лімфовузлами. Наприкінці квітня 1996 року його паралізувало. Він нікому, крім мене, не дозволяв перебувати поруч із собою. Помер Ваня 11 травня”.

ДОСЬЄ

Іван Вишневський

Народився 21 лютого 1957 року.

Виступав за команди: Локомотив Вінниця (1979-82, 1984), Спартак Москва (1983), Дніпро Дніпропетровськ (1984-89), Фенербахче Стамбул, Туреччина (1989-90), Сариєрспор Сариєр, Туреччина (1990-92).

У складі збірної СРСР провів 6 матчів.

Срібний призер чемпіонату Європи-1988. Чемпіон СРСР (1988). Володар Кубка СРСР (1989). Дворазовий срібний (1987, 1989) і бронзовий (1984, 1985) призер чемпіонатів СРСР. Срібний призер чемпіонату Туреччини (1990). Володар Кубка Балкан (1991).

Тренерська кар’єра: Дніпро (1992-93, 1995), Нива Вінниця (1993-94).

Помер 11 травня 1996 року.

Максим Розенко, спеціально для Футбол 24