В аварії на Львівщині загинув викладач ТНТУ ім. І.Пулюя Олексій Маєвський

Свого часу він працював ді-джеєм під  псевдо Jap на місцевому радіо, ведучим новорічних шоу на Театральному майдані — його дзвінкий голос і дотепні жарти пам’ятають чимало тернополян. В Олексія було багато друзів — тиждень тому вони попрощалися з ним назавжди. Найбільший смуток непоправна втрата принесла у родину загиблого: дружина Галина залишилася із трьома дітьми — 13-річним Тадеєм, 6-річною Маргаритою та 8-місячним Петрусем. Мати Олексія втратила єдиного сина, якого сама виховувала. Важко чимось зарадити їхньому горю…

«Мушу сама стати стіною…»

Того фатального березневого дня Олексій Маєвський мав справи у Львівській політехніці. Перед виїздом зі Львова розмовляв із дружиною по телефону, та вже за якийсь час до Галини зателефонував незнайомець і сказав, що Олексій потрапив в аварію, проте заспокоїв: мовляв, живий, розмовляє. Жінка повідомила про ДТП друзів і миттю зібралася в дорогу. “Галино, я побив авто…” — через кілька хвилин Олексій сам повідомив дружину про аварію.

— Друзі все залишили і поїхали туди… Коли з дороги я зателефонувала до чоловіка, слухавку взяв рятувальник, сказав, що Олексій у лікарні, — пригадує Галина. — Я набрала номер до лікарні, там повідомили, що чоловік в операційній, а вже на наступний дзвінок відповіли: “Приїдете — будемо говорити…” Стало тривожно… Коли побачила місце ДТП, зрозуміла, наскільки все серйозно: “Жигулі” мого чоловіка та чужа “дев’ятка” були вщент розтрощені… У лікарні до нас вийшла медик і оголосила: “Маєвський Олексій помер…”  Я не могла повірити, поки не побачила його тіло у морзі… Плакала, кричала, але почувши, як за спиною ридає санітарка, взяла себе в руки. Я хотіла сказати Олексієві все, що не встигла за життя — дякувала, перепрошувала… “Усе в нас буде добре!” — так попрощався зі мною чоловік перед поїздкою. Олексій був для мене надійною стіною — відгороджував від проблем, а нині я мушу стати стіною для дітей.

Загинули обидва водії…

Цьогоріч мало виповнитися 15 років подружнього життя Олексія та Галини. Багато пройдено разом, а найбільшою радістю для подружжя були діти.

— Свого часу ми майже рік виходжували первістка Тадея. Через сім років народилася Маргаритка — вона татова донечка! Прокидалася вранці і шльопала до нього в кабінет, вмощувалася на коліна — він ніколи їй нічого не забороняв, — каже пані Галина. — Торік у нас з’явилася ще одна радість — Петрусь. Щоправда, він народився передчасно, тому майже півроку я була з ним у лікарні. Олексій підтримував мене, взяв на себе домашні клопоти, догляд за старшими дітьми, водночас справлявся з вузівськими справами, писав кандидатську. Через навантаження був край виснажений. Останній рік для нас видався нелегким, та, здавалося, усе пройшли, і раптом усе обірвалося… Насправді я відчувала, що дивним чином втрачаю Олексія… “Хочу живого тата!” — досі повторює Маргаритка. Діти попрощалися з батьком… Стараюся не плакати при них… Після смерті Олексій не дає мені опустити руки… Він був дуже добрий і цю його доброту відчуваю досі. “Ваш чоловік усміхається — йому там добре”, — сказав патологоанатом. “А що, не всі усміхаються?” — запитала я. “Тільки добрі люди”, — відповів. Тримаюся нині завдяки рідним, друзям, кумам,

Друг Олексія Роман Ставицький досі не може повірити в те, що сталося. Разом з іншими друзями він поспішав на допомогу після ДТП.

— Олексієві ніколи нічого не треба було для себе, все робив для інших. Навіть серед ночі міг прийти на допомогу. Був щирий і добрий, душа компанії, — каже Роман. — Навіть не уявляю, як тепер без нього?.. Наразі важко сказати, яка причина аварії, тільки експертиза зможе все встановити, адже і Олексій, і інший водій, 23-річний хлопець з Львівщини, загинули, свідків не було. Знаю, що Олексій їздив акуратно на своїх стареньких “Жигулях”, коли припарковував — буквально “міліметрував”. Після удару його спресувало в автомобілі… У нього були травми органів грудної клітки, черевної порожнини, відкриті переломи…

Місяць тому захистив кандидатську дисертацію

22 лютого Олексій Маєвський захистив кандидатську дисертацію, у квітні мав отримати підтвердження і присвоєння звання кандидата технічних наук. Утім, науковий ступінь не був для нього самоціллю, він більше радів, коли міг допомогти студентам знайти свою стежину в житті.

“Дуже сумно, що не стало чудової світлої людини. У моїй пам’яті Олексій Вікторович завжди усміхнений, з блютузом на вусі. Він завжди в всьому допомагав студентам, підтримував нас. Був головною людиною на кафедрі. Йому тільки жити й жити…” — написала в соцмережі студентка Наталя Чура.

— Олексій Вікторович — життєлюб, оптиміст, виходив із пари з ноутбуком під пахвою, зі стопкою паперів, з усмішкою — жив роботою. Щороку їздив по Західній Україні, запрошував абітурієнтів на рідну кафедру комп’ютерних наук, розповідав про вуз — до нього горнулася молодь. Кожного студента кафедри брав під особистий контроль, особливо бакалаврів, спрямовував на фірми для проходження практики, — розповідає директор видавництва при ТНТУ ім. І. Пулюя Анжела Катрич. — Загалом на кафедрі займався усією рутинною роботою, на нього було покладено дуже багато. Коли торік постало питання про кандидатську дисертацію, посилено взявся допрацьовувати матеріали, що збирав багато років. Наприкінці лютого захистив кандидатську дисертацію — неймовірно радів! Його кандидатська праця — пряма дорога до докторської. Після захисту доправив до Києва пакет документів на підтвердження, до кінця квітня мав отримати науковий ступінь, та, на жаль, не судилося дочекатися… Відхід у засвіти Олексія Вікторовича — велика втрата для вузу, для міста. Він міг багато зробити, мав прогресивне мислення, його ніколи не затягувала буденність. Жив студентством, перспективою науки, мав багато розробок, хотів обладнати дослідні лабораторії, комп’ютерні класи, замість парт поставити еліпси, поміж ними — пальми… У його робочому кабінеті був прикріплений аркуш зі словами Черчілля: “Ніколи не здавайтеся — ніколи, ніколи, ніколи, ніколи, ні у великому, ні в малому, ні у значному, ні в дрібному, ніколи не здавайтеся, якщо це не суперечить честі й здоровому глузду”. Коли виникали якісь труднощі, Олексій Вікторович повторював ці слова і не здавався, навіть до останнього подиху…
Джерело: НОВА Тернопільська газета