В яких умовах навчаються студенти коледжу в Бережанах

Про підготовку майбутніх мотивованих фахівців для агросфери та перспективи їх працевлаштування кореспондент газети “Сільський господар плюс” розмовляв із директором відокремленого підрозділу національного університету біоресурсів і природокористування України «Бережанський агротехнічний коледж», кандидатом філологічних наук, доцентом Світланою Пилипишин.

– Світлано Ігорівно, навчальний заклад, який ви очолюєте, не раз реорганізовували. Та основне завдання – готувати фахівців для сільського господарства – завжди було на порядку денному…
– Саме так. Наступного року відзначатимемо ювілейну дату заснування коледжу – 60 років. Ще в далекому 1959-му утворили Бережанський технікум сільського господарства, а в 1992 році його реорганізували в агротехнічний коледж з правом підготовки молодших спеціалістів і бакалаврів. Через 5 років Бережанський коледж увійшов у структуру Національного аграрного університету. Були ще й інші трансформації аж до 2014 року, коли державні мужі додивилися, що Міносвіти незаконно фінансує наш інститут (утворений Постановою Кабміну 6 травня 2001 року). Тому що молодший спеціаліст – фахівець технікумів і коледжів, а бакалавр – спеціаліст навчальних закладів ІІІ–ІV рівнів акредитації.
– І як вийшли із такої ситуації?
– У нас на той час працювали до 70 викладачів, навчалися більше 600 студентів. І в Національному аграрному університеті вирішили утворити у своїй структурі ще два коледжі: один – у Бережанах, другий – у Ніжині Чернігівської області. Поки що кошти на зарплату, стипендії, інші потреби отримуємо з Національного аграрного університету. Як далі буде – невідомо, адже зберігається тенденція переходу таких навчальних закладів на утримання з місцевих бюджетів.
– Чи зможуть вони витримати подібне навантаження?
– А звідки взяти кошти? Нині у Бережанах, за невеликим винятком, не працюють колись відомі державні підприємства. Наш колектив є одним з найбільших платників податків, перераховуючи щороку 1,5 мільйона гривень у місцевий бюджет. У нас ділові стосунки з місцевою владою, але розуміємо: фінансово допомогти вона нам не може.
– У рекламному буклеті вашого коледжу йдеться про якісне навчання і можливість стажування за кордоном…
– Зараз у коледжі є 713 студентів на денній формі навчання і 63 – на заочній. Для них на вибір – 10 спеціальностей. Зокрема, такі необхідні в сільському господарстві професії, як електромонтер, токар, електрогазозварник, слюсар з ремонту автомобілів. Це – як додаткові освітні програми, а молодші спеціалісти вивчають економіку, банківську справу, комп’ютерну інженерію, автомобільний транспорт. Діти до нас вступають після 9-го класу, але найбільший наплив студентів маємо із тих випускників шкіл, які не змогли здати хоча б один із трьох предметів зовнішнього незалежного оцінювання. Для нашого навчального закладу достатньо сертифіката Центру оцінювання якості освіти щодо двох предметів.
Практично всі студенти забезпечені житлом. Навчаються у нас діти із сусідніх, крім Тернопільської, областей, з Бережан та околиць. Державне замовлення – на 180 осіб, решта студентів вчаться на платній основі. Щороку 130–150 наших випускників вступають на 2-й, 3-й курси нашого інституту, окремі продовжують навчатися у Національному аграрному університеті (м. Київ).
Сьогодні у нас високопрофесійний педагогічний колектив. Завдяки йому торік у нас було п’ятеро переможців обласних олімпіад з інформатики, іноземної мови, вищої математики, біології й української мови. Наші викладачі мають змогу проходити міжнародні стажування, адже маємо угоди про співробітництво з Жешувським університетом і Вищою школою імені Вітольда Білецького в Освєнцимі, а для студентів – з фірмами «Польська ягода» і «Плантація над Танвією».
– Світлано Ігорівно, наскільки затребуваними на ринку праці є фахівці тих спеціальностей, яких готують у коледжі?
– Чимало з них працюють у банківській системі, відділеннях пенсійного фонду, органах соціального забезпечення, у фермерських господарствах. Є й такі, що не від доброго життя виїжджають закордон на заробітки. Недостатня увага зі сторони держави, відсутність системної програми регулювання – призводять до незахищеності молоді на ринку праці. Не секрет: нині відсутнє державне прогнозування потреб економіки у спеціалістах. Роботодавці не хочуть брати на роботу початківців, мотивуючи це відсутністю у них досвіду. А де його набути, якщо немає можливості отримати роботу? Інакше, як у комплексі, цю проблему не вирішити. І це завдання держави. Сприяти розвитку фермерських господарств, сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, соціальної інфраструктури, щоби молода людина з відповідною освітою могла працевлаштуватися. Бо без фахівців середньої ланки село не виживе.
Петро ГУДИМА, газета “Сільський господар плюс”