Як греко-католицька церква допомагає у боротьбі з COVID-19 у Тернопільській області

Мала батьківщина патріарха Йосифа Сліпого – Тернопільщина – сьогодні серед областей, в яких зафіксовано найбільше випадків зараження Covid-19. Однак Українська Греко-Католицька Церква розгорнула тут не менш активну діяльність, ніж в інших регіонах нашої держави.

Віддані волонтери, креативні священники, ревні молільники – це не повний список категорій осіб, через руки яких Церква сьогодні служить потребуючим у цьому регіоні. Карантин раніше чи пізніше завершиться, а діла милосердя людей доброї волі приноситимуть плоди ще довго після його завершення. Про початки пандемії й теперішню ситуацію в регіоні, про вічне і тимчасове, про цінності, які нам відкрив коронавірус, – в інтерв’ю із о. Віталієм Козаком, синкелом Тернопільсько-Зборівської архиєпархії УГКЦ.

Христос воскрес! Насамперед, отче Віталію, чим би я хотів поцікавитись, це настрої. Як переживаєте і ви, особисто, і наші вірні на Тернопільщині цей пасхальний час в умовах пандемії?

Воістину воскрес! Звичайно, існує певна розгубленість серед людей, адже сама ситуація дає посили до такого сприйняття. Багато людей дотримуються ізоляції, храмів не відвідують, користуються сучасними засобами комунікації для молитви через онлайн-трансляції. Зокрема, можу сказати, що в цей період особливо активізувалися наші молитовні групи. Хоча молитва відбувається вдома, але через різні технічні засоби люди, все ж таки, стараються молитися разом. Обставини сьогодні інші, і мусимо з цим миритися. Маємо приймати ситуацію такою, якою вона є.

Якими були перші реакції Тернопільсько-Зборівської архиєпархії на виклик пандемії та перші кроки для протидії поширенню цієї загрози?

Тема поширення вірусу була висвітлена достатньо у ЗМІ від його початку. Поряд із здоровими поглядами на проблему ширилася і неправдива, викривлена інформація. Створюватися міфи. Можливо, це ставалося навіть не зі злої волі авторів інформаційних повідомлень, але від необізнаності. Ми в курії архиєпархії одразу порекомендували митрополиту звернутися до вірних, щоб заспокоїти їх і не допустити поширення паніки. Таким чином перший крок, який був зроблений, стосувався запобігання паніці і заспокоєння людей.

Отче Віталію, Отець і Глава нашої Церкви дуже виразно заявив про готовність УГКЦ протидіяти пандемії. Згідно з його словами, навіть весь церковний простір, якщо буде потрібно, стане шпиталями, де рятуватимуть життя і здоров’я людей. Дозвольте поцікавитися, як перетворюється на шпиталі церковний простір Тернопільщини?

Ми обговорили цю заяву Блаженнішого на засіданні курії і прийняли низку рішень, які є солідарні із думками Блаженнішого. Передусім, окрім архиєпархіального Карітасу, ми у ще трьох парафіях нашої архиєпархії надали місце для волонтерських організацій, які мали б допомагати медикам. Це парафія Святого Йосафата, приміщення архикатедрального собору і парафія Святого Петра. Це найбільші парафії в різних районах міста Тернополя.

Також було прийнято рішення про переобладнання будинку, який ми маємо у Зарваниці, для медиків. Там медики могли б проходити реабілітацію або ж його можна було б використовувати для інших потреб медпрацівників. У будинку передбачено 36 місць для проживання. На сьогодні його ще не використовують.

Про низку реалізованих ініціатив для боротьби із пандемією у Тернополі ЗМІ уже повідомляли. Зокрема, відомо про придбання ШВЛ-апарату для обласного перинатального центру, про активну волонтерську діяльність та забезпечення їжею і засобами гігієни потребуючих. Чи можете детальніше розповісти про ці та інші ініціативи?

Першим напрямком, який ми актуалізували, є духовний, або ж молитовний. Це було пов’язано із тим, що багато людей не могли і не можуть відвідувати храмів. Ми запропонували низку ініціатив:

• трансляція богослужінь через наше архиєпархіальне радіо «Світанок» та поширення інформації про ці богослужіння;

• онлайн-трансляції в Інтернеті з архикатедрального собору м. Тернополя;

• щоденні онлайн-трансляції на трьох регіональних телеканалах. Вони надають  нам час свого ефіру для трансляції богослужінь із собору. Це було зроблено для тих старших людей, які, можливо, не мають доступу до Інтернету.

Наступним нашим кроком у цьому напрямку стала організація онлайн-реколекцій. Оскільки через карантин у багатьох наших парафіях не вдалося провести реколекції, ми їх організували через трансляцію на архиєпархіальному радіо і на єпархіальному Ютуб-каналі. Це 12 наук, які опубліковані також на нашому сайті. Їх ми запропонували всім парафіям. Владика Теодор Мартиняк, єпископ-помічник нашої архиєпархії, зробив першу науку, і кожного дня їх переглядало чимало людей.

Другий напрямок – гуманітарний. Місцевий Карітас взявся підтримувати безхатченків. Працівники Карітасу почали годувати всіх безхатченків у місті, які мали у цьому потребу. Багато з них до запровадження карантину харчувалися в міських закладах харчування. У період карантину вони таку можливість втратили. Через Карітас ми організували для них довіз гарячих обідів до місць, де вони збиралися. Таким чином Карітас не збирав людей у себе, але працював на виїзд.

Окрім цього, Карітас отримав запити про допомогу від осіб, які ніколи не числилися серед потребуючих. Тобто люди, які вичерпали свої матеріальні ресурси, звернулися за допомогою, і Карітас почав видавати продуктові набори також цим людям.

У трьох приміщеннях, які ми надали, Молодіжна комісія організувала пакування продуктових наборів, які потім розвозилися потребуючим у місті та області. Ця активність триває ще дотепер.

Наші волонтери також надали допомогу, яка стосувалася забезпечення засобами індивідуального захисту медпрацівників. Такої допомоги на сьогодні ми надали 250 тисяч гривень. Це – лікарі, медперсонал, а також сімейні лікарі.

Окрім цього, наш архиєпархіальний антикризовий центр закупив апарат штучної вентиляції легень і передав його обласному перинатальному центрові, де перебувають породіллі із цілої області.

Чому саме цей заклад, отче?

Бо ми попросили, щоби не лише архиєпархія зі своїх фондів, а й усі священники, які зголосилися, долучилися до закупки цього апарату. Це був такий акт солідарності духовенства. Цьому ж таки перинатальному центрові наш антикризовий центр подарував пральну машинку, адже про цю потребу, у відповідь наше прохання, заявили в цьому закладі.

Чи є якісь труднощі у вашому служінні як Церкви у цей період?

Труднощі є спільні для всіх. Всі парафії перебувають в особливому режимі, адже позбавлені напрацьованих роками способів роботи. Невідомо, скільки ситуація триватиме і це часом дезорієнтує.

Отче Віталію, запитаю знов про особисте. Що у цій ситуації найбільше вас вражає?

Вражає спілкування з парафіянами похилого віку, які телефонують, щоби просто поспілкуватися. Вони позбавлені церковного життя, до якого звикли. Інколи телефонують, щоби немовби виправдатися, що не відвідують богослужінь. Вони розповідають, що молодші просять їх, своїх батьків, не виходити з дому. Це повчально, що молоді бояться не так за своє життя, як за життя і здоров’я осіб похилого віку. Ці люди в нормальному житті є недооціненими нами, бо всі маємо свої турботи, клопоти, кудись завжди біжимо. А ця ситуація поставила акцент цінності на тих особах. Звісно, це суб’єктивне спостереження, але я для себе зробив такий висновок: ця незвичайна ситуація відкрила нам ту цінність, яку мають у собі особи похилого віку.

Чи вам відомі випадки зараження на території вашої архиєпархії? Цікаво, до речі, чи звершують священники душпастирський супровід осіб, які заражені Covid-19?

Ви знаєте, що Тернопільщина входить у список областей, які очолюють рейтинг регіонів за кількістю заражень. Однак у нас нема доступу до хворих на Covid-19. Особисто не знаємо і інфікованих осіб у місті. Щоб пояснити, чому так є, розкажу вам один промовистий випадок. Одного разу під час засідання обласної ради Церков я мав нагоду спілкуватися із головним обласним лікарем нашої області. Вона розповідала, що до неї часто звертаються журналісти, щоб вона дала можливість провести інтерв’ю із людьми, які вже видужали. Однак тут стоїть питання конфіденційності. Як інфіковані, так і ті, що одужали, можливо, не бажають бути в центрі уваги чи взагалі виявлені. З цієї рації ми не наполягаємо на пошуку хворих, навіть щоби послужити. Ми можемо допомагати, якщо до нас звернуться.

Якими є ваші особисті прогнози щодо розвитку ситуації?

Важко робити прогнози. Але скажу, що ця хвороба вкотре показує беззахисність людини. Певною мірою для багатьох людей вона може послужити для призадуми, рефлексії. Може показати, наскільки вразливою є людина. Основне – щоб ми не втратили основ людяності в цих обставинах. Адже люди можуть звинувачувати один одного у зараженні. Ситуація може перетворитись не на взаємне поборювання хвороби, але на пошук винних. Нехай це нас обмине. Нехай хвороба не дійде до такої степені, щоб ми шукали винних чи перекладали вину на когось. Це такий фактор, який має, навпаки, скріпити людство, солідаризувати як суспільство, так і нашу церковну спільноту.

Отче Віталію, на завершення, у цей, з одного боку, радісний пасхальний, але з іншого, тривожний і непевний час, чого ви хотіли б побажати вірним як вашої архиєпархії, так і цілої нашої Церкви?

 «Тим, хто любить Бога, усе співдіє на добро», – каже апостол. Я думаю, що і нам це випробування може вийти на добро, на певну користь. Хоч би де ми були, у яких обставинах перебували, людина, якщо вона є з Богом, завжди має можливість використати цю ситуацію для свого духовного зростання. Цього всім щиро бажаю – щоби цей період наші вірні використали для свого духовного зростання.

 

Розмовляв о. Тарас Жеплінський