Як росіяни на Тернопільщині ставали українцями

ПЕТРОВ ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ, народився 20 липня 1924 року в селі Огризково, Балаговського району Калінінської області. За національністю росіянин. Освіта 6 класів, слюсар, військовий. 24 вересня 1942 року призваний до лав радянської армії і відправлений на фронт під Москву. 7 листопада 1943 року поступив в комуністичну партію. Від 17 травня 1944 року до 12 квітня 1947 року стрілок залізничних військ МВД. Учасник боїв на Західній Україні з бандерівцями. Від 28 травня 1947 року участковий Козлівського РВ МВД.

У лютому 1945 року мене, Петрова Володимира Івановича перевели з Латвії на Західну Україну до Львова у 32-гу дивізію залізничних військ НКВД. Зі Львова нас 160 бійців, майже всі росіяни, учасники війни з фашистами і члени комуністичної партії, відправили до Стрия, а там 50 чоловік призначили на службу в бронепоїзд. Але там я побув мало, участі в боях не брав, і мене перекинули на Тернопільщину на таку саму службу у Підволочиськ, де був бронепоїзд, якого перевели з Білорусії. Тут нас зібрали всіх разом, оформили відповідні документи і розказали, які завдання ми маємо виконувати, як бійці бронепоїзда. З нами проводили заняття обласні командири НКВД та представники НКВД з Ленінграда, і постійно наголошували, що тут діють банди українсько-німецьких націоналістів і їх треба ліквідувати. Наше завдання, це винищення націоналістичних бандитів та їхніх сімей. Російський народ, як старший брат повинен помогти звільнися українському народові на цій землі від ярма націоналізму, який постійно поширюють місцеві запроданці. Адже наша велика держава зародилася у Москві під керівництвом нашого вождя Леніна і продовжувача його справ, великого керманича радянської держави Сталіна. Ми повинні на бронепоїзді постійно курсувати по маршрутах Підволочиськ-Красне, Збараж. Ланівці, Чортків, Козова, Скалат та здійснювати бойові дії по ліквідації залишків націоналістичних елементів. Була нам дана чітка вказівка, що ми можемо відділятися від залізничної дороги не більше ніж 10 кілометрів групами не менше двадцяти бійців за командою командира, і тільки для виконання важливих бойових операцій. При бронепоїзді було закріплено коло 300 солдат, керував нами Устінов Віктор. Бойова команда була поділена на шість підрозділів, які мали свої завдання для проведення бойових дій. Я запятав чотирох командирів: Мулов, Крамов, Беликов та Щокін. З нами був парторг Шпакін та лікар Волошенко. На бронепоїзді було чотири криті платформи, одну ПФО (площадку для оборони, що на половину була вкрита панциром без даху, склад боєприпасів, що був у четвертому броньованому вагоні. Основне завдання при кожній бойовій акції полягало в тому, що ми окружали населений пункт, виставляли застави навколо села і робили перевірку всіх жителів . З нами там були представники сільської ради, участковий та представники райкому партії. Два взводи, а це 100 солдат ніколи не мали права покидати бронепоїзд. Обслуга бронепоїзда носила червоні пагони з синьою обшивкою довкола, а на пагонах емблеми у виді танка. Я був при групі, яка здійснювала бойові дії у населених пунктах коло бронепоїзда. Моїм командиром був Наумов Василь та його заступник Жахов Петро. На озброєні мав автомат ППС, 6 магазинів та дві гранати.

Через декілька днів, після організаційних навчань, нас послали на першу акцію до села Шляхтинці Великобірківського району Тернопільської області. О третій годині ночі, ми прибули на місце призначення. З поїзда ми вийшли за селом і окружили всі будівлі. Я тримав заставу на краю села від Тернополя. В руках мали автомати і була дана вказівка стріляти в тих, хто намагатиметься прорватися з оточення. Нас було коло 200 солдат. О 5 годині ранку ми розпочали облави по хатах і закінчили до обіду. Заарештували начальника станції, у якого знайшли два кулемети, чергового станції та трьох дівчат, які мали зв’язок з бандерівцями. Більше підозрілого ми не знайшли. Після акції були дані три вистріли ракетами для того щоб всі за двадцять хвилин зібрались до поїзда і ми поїхали. Заарештованих забрали з собою і передали в Тернопільське УНКГБ. На другий день ми робили облави на хуторах, що були на східному напрямку від Тернополя. Хуторів не окружали, а прямо заходили на двори і проводили ревізії. Ми мали товсті дроти і ними кололи землю. У цей спосіб перевіряли чи немає криївки. Під час перевірки у п’ятьох господарів знайшли зброю і гранати. Також проводили пошуки наявності продуктів харчування та жирів. Лишки забирали , складаючи відповідні акти. Ми пробули два дні і поїхали на облаву в село Кам’янки Підволочиського району. Бронепоїзд ми лишили на станції Богданівка, самі пішли на село. Нам було надана інформація від місцевого активіста про те, що коло села є криївка. Ми знали місце і підійшли, зробивши засаду. Через годину появився один молодий підпільник, якого одразу заарештували. Тоді ми окружили схрон і витягнули з від там аж 12 чоловіків, що ховались від призову в армію. Затриманих відправили до Тернополя. Після облави ми повернулися до Підволочиська. Нас знову послали через декілька днів на Лановеччину. Там робили облави на хуторах коло села Бережанка. 200 солдатів пронизували дротами підозрілі місця, щоб знайти криївки, але все безрезультатно. Али у нас було велике поповнення продуктами, жирами і м’ясом. В кінці серпня нас послали до села Решнівка Вишневецького району. По дорозі нам була дана вказівка, щоб ми любим методом знайшли декілька бандитів. Бронепоїзд зупинився і потім пішки пройшли коло п’яти кілометрів. На допомогу були підключені районні “ястребки”. Нам була надана інформація про можливе місце перебування бандитів, але у криївці яку ми виявили нікого вже давно не було. Ми зловили двох молодих хлопців, які казали що йдуть від дівчат і завезли у Тернопіль. Нам треба було показати що ми щось робимо. Ми провели також зустріч з активом села, молодими двома комсомольцями. Але нам треба було провести бій з бандитами, та пошуки не давали результату. Під кінець нашого перебування коло дороги на Шимківці нам попався молодих хлопець, якого ми одразу застрелили, як ворога. Чи був він бндерівцем не знаю, але не наш. Та особливо мені запам’яталась робота на переддні святкування жовтневої революції. Ми цілий тиждень були на охороні залізничної дороги Підволочиськ-Богданівка. За цей час було пару сутичок з бандитами-націоналістами, які на нас нападали в ночі при охоронні залізничної дороги. У нас тоді загинуло п’ять солдат і десять отримали поранення.

З нами постійно проводили політ-заняття, де вчили, як ми повинні поводитись з місцевим населенням. Все доросле місцеве населення ми повинні вважати ворогами і боротися з ними. Навіть не довіряти місцевому керівництву в сільських радах, але сприяти збільшенню кількості людей, що нам надають інформацію про бандитів. Ми повинні пропагувати ідею комуністичної системи та постійно розмовляти з місцевим населенням тільки про краще життя.

У грудні 1945 року нам всі повідомили що бронепоїзд буде відправлений у Львів, а дехто із нас лишиться на Тернопільщині для проведення дальших воєнних дій з ворогами. Нас 76 солдат залишили у Тернополі при воєнкоматі а потім розподілили по районах надавши роботу. Нам була вказівка, щоб ми залишалися на постійне проживання, одружували з місцевими дівчатами і навіть переходили на їхні прізвища. 24 грудня 1947 року я був заарештоватий рай-референтом СБ “Меч” та районованим провідником “Рак” Козлівського району.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТОВИВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ