Світлій пам’яті: яким був багаторічний директор Великобірківської школи Роман Сидяга

«Міра життя не в тривалості, а в тому, як ви його використали», — писав французький письменник, філософ Мішель Монтень. Невеликий відрізок земного життя — лише неповних 77 років — виділила доля нашому землякові Роману Томковичу Сидязі, проте прожив він їх недаремно, до останку віддавши себе людям, Україні, за свободу якої жили та гинули його батьки, родичі, побратими.

Море людей у жалобній процесії проводжали Романа Сидягу 25 грудня в останню путь на Великобірківське кладовище. У серці кожного з них були біль та скорбота. Кожен, згадуючи добрі справи покійного, просив у Бога, щоб душа його хоча б на Небесах знайшла спокій, бо на землі він цього спокою так і не зазнав.

Роман Сидяга був дитиною війни: побачив світ 4 січня 1941 року у Великих Бірках. Родина Романа була патріотичною. Батько — Томко Ількович, учасник Першої світової війни, доброволець армії УНР. Мати — Марія Петрівна, активна учасниця місцевого осередку «Просвіти» та підпілля УПА, за що у 1950 році була репресована. Дядько Василь — доброволець легіону УСС, а старший брат Романа Сидяги — Дмитро був членом ОУН, загинув у 1944 році в лавах УПА.
Роман із юних літ цікавився історією, тому вступив на відповідний факультет Київського державного університету, після закінчення якого викладав улюблений предмет учням у Великобірківській школі. Педагог учив дітей думати, робити власні висновки з прочитаного, працювати самостійно, поглиблено вивчати предмет. Роман Томкович став улюбленим вчителем для багатьох учнів, які, ставши дорослими, пішли по його стезі, пов’язавши своє життя зі школою.

З молодих літ Роман Сидяга включився в підпільну політичну діяльність. Хоч у 70-х роках минулого століття створювалася видимість більшовицького благополуччя у СРСР, проте ця штучна велетенська держава давно тріщала по швах. І такі політично свідомі люди, як Роман Сидяга, вже тоді створювали передумови її розпаду. З 1977 року КДБ пильно стежить за неугодним учителем з Великих Бірок: спочатку викликає на допити, погрожує, а згодом вдається до репресій, заборонивши Роману Томковичу Сидязі працювати учителем.

З початку періоду в історії СРСР, який названо перебудовою, Роман Сидяга — активний учасник й організатор масових мітингів та акцій, а згодом — усіх суспільно-політичних процесів національного відродження кінця 80-х-початку 90-х років в Україні. Був секретарем Тернопільської філії Української Гельсінської Спілки, згодом — заступником голови Тернопільської обласної організації Української республіканської партії, представником Президента України у Тернопільському районі (1992 – 1994 роки). Усі, хто працював у ці роки з Романом Сидягою, згадують його як керівника, який глибоко проймався проблемами простих людей, уболівав за стан справ у всіх галузях життєдіяльності краю. Не прагнув високих посад, а зайнявши їх, не зазнавався та ніколи не принижував людей, не використовував своє високе становище для власного збагачення. Не кидав слів на вітер. Давши слово, завжди його виконував.

З 1994 року і до виходу на заслужений відпочинок Роман Сидяга був директором Великобірківської школи. За визначний особистий внесок у відстоюванні національної ідеї, становлення і розвиток Української незалежної держави та активну політичну і громадську діяльність Віталій-Роман Сидяга 18 серпня 2009 року був нагороджений відзнакою Президента України — Хрестом Івана Мазепи.

23 грудня 2017 року Віталій-Роман Сидяга відійшов у вічність. Найкращою пам’яттю про нього стане припинення війни в Україні, повернення українських вояків до мирної праці на благо багатої та сильної України, для якої Роман Сидяга не шкодував ні сил, ні часу.

Джерело: Подільське слово.