За що не можна пробачити тернопільських ДАІ-шників
7 березня в актовому залі УДАІ в Тернопільській області відбулася своєрідне голосування щодо довіри екс-очільнику ДАІ Матрифайло Андрію Васильовичу та т.в.о. начальнику управління ДАІ Марафієвичу Сергію Михайловичу.
Як пише відома письменниця Леся Романчук у мережі Фейсбук, для неї це має якесь особисте значення – просто інформпривід…
Мені якось однаково, як прізвище начальника ДАІ. Але дуже хотілося б, аби старий чи новий начальник навчив своїх підлеглих по-людськи повідомляти людям про смерть їхніх близьких.
Ніколи, ніколи, ніколи не забуду і не прощу слова когось із тих, хто сидить зараз у цьому залі. Перше, що я почула по телефону в день, коли загинув мій Сашко, 23 грудня о пів на третю ночі з телефона, де висвітилося “Синочок”: “Вам треба їхати в морг.” Все. Ні що сталося, ні хто телефонує… Я розумію, що для них це стандартна ситуація, в них таке щоночі, їм набридло… Вони бережуть нерви.
Але це був мій син. І я пам’ятатиму ці слова до могили. До моєї!
Я мусила розпитувати, що сталося. Спокійно, тихесенько, без істерик і сліз.
Сказав: “Якщо ви – мама, як записано у телефоні трупа, то це – ваш син. Їдьте в морг.” І поклав слухавку.
Може, хось на моєиу місці знепритомнів би.
Залізна Леся Романчук уважно вислухала і почала думати, як все це повідомити іншій залізній жінці – Наталці Колтун, яка Сашкові сестра, а ніби й друга мама – він у неї на руках виріс, меншенький, “мєлкій”, коханий, крихітка, братик…
Потім я зрозуміла, що не знаю, куди їхати. Знову набираю телефон “Синочок” Той самий голос, вже роздратовано: “Як це ви не знаєте, де міський морг?”
Люди, а хто знає, де міський морг? Та нехай Господь заступить, помилує і позбавить моїх ворогів такого знання!
Про цю, з дозволу сказати, інформацію від даїшника є запис у протоколі слідчого.
Про це ми з дочкою інформували генерала Сака.
Думаєте, хтось ворухнувся? Приніс вибачення? Анітрохи!
Хіба не існує якихось посадових інструкцій на такі випадки?
Якщо немає, то напишіть!
Може, варто написати якусь шпаргалку і дати вивчити напам’ять, якщо самим важко здогадатися, що у таких випадках говорять? Чи спитався б у своєї матері – мам, а як би ти хотіла почути звістку про мою смерть, в яких словах? Всі під Богом ходите.
Ніколи, ніколи, ніколи не забуду і не прощу слова когось із тих, хто сидить зараз у цьому залі. Перше, що я почула по телефону в день, коли загинув мій Сашко, 23 грудня о пів на третю ночі з телефона, де висвітилося “Синочок”: “Вам треба їхати в морг.” Все. Ні що сталося, ні хто телефонує… Я розумію, що для них це стандартна ситуація, в них таке щоночі, їм набридло… Вони бережуть нерви.
Але це був мій син. І я пам’ятатиму ці слова до могили. До моєї!
Я мусила розпитувати, що сталося. Спокійно, тихесенько, без істерик і сліз.
Сказав: “Якщо ви – мама, як записано у телефоні трупа, то це – ваш син. Їдьте в морг.” І поклав слухавку.
Може, хось на моєиу місці знепритомнів би.
Залізна Леся Романчук уважно вислухала і почала думати, як все це повідомити іншій залізній жінці – Наталці Колтун, яка Сашкові сестра, а ніби й друга мама – він у неї на руках виріс, меншенький, “мєлкій”, коханий, крихітка, братик…
Потім я зрозуміла, що не знаю, куди їхати. Знову набираю телефон “Синочок” Той самий голос, вже роздратовано: “Як це ви не знаєте, де міський морг?”
Люди, а хто знає, де міський морг? Та нехай Господь заступить, помилує і позбавить моїх ворогів такого знання!
Про цю, з дозволу сказати, інформацію від даїшника є запис у протоколі слідчого.
Про це ми з дочкою інформували генерала Сака.
Думаєте, хтось ворухнувся? Приніс вибачення? Анітрохи!
Хіба не існує якихось посадових інструкцій на такі випадки?
Якщо немає, то напишіть!
Може, варто написати якусь шпаргалку і дати вивчити напам’ять, якщо самим важко здогадатися, що у таких випадках говорять? Чи спитався б у своєї матері – мам, а як би ти хотіла почути звістку про мою смерть, в яких словах? Всі під Богом ходите.
Пані Леся, Вам ще повезло. В тому плані, що вам бодай повідомили.
Мені ж, коли сталось ЖАХЛИВЕ ДТП, в якому був мій син, і якого в комі відправили в реанімацію, де він і помер, НІХТО НЕ ПОВІДОМИВ.(Ні ДАІ, ні швидка). Більше того, справу в кінцевому результаті сфальсифікували і не важко здогадатись, чому. Тоді при “владі” були: начальником Тернопільського УМВС Максимов, який зараз став Ударівцем і р’яним “борцем з режимом” і начальником УДАІ Кав’юк. Чи треба про шось додатково пояснювати? 🙂 Про останнього можна почитати ось тут: http://narodna.pravda.com.ua/local/4b1f62a82b5d2/