Депутат Іван Сороколіт: «Політика – це мистецтво компромісів, і ми з середини намагалися змінити все на краще, а чим це закінчилось, усі бачили. Це була війна не грошей, а принципів та підходів. І ми про це зовсім не шкодуємо»

Іван Сороколіт – досвідчений депутат та підприємець. У його політичному житті було місце «Порі», «Свободі», а на місцевих виборах – 2020 він балотувався на мерське крісло від політичної партії «Сила Людей». Свого часу Іван Сороколіт був опальним «свободівським» депутатом, якого виключили з партії та позбавили мандата, тому що його принципова позиція не влаштовувала очільника міста. Зараз він з командою будує нову політику, якісну і відмінну від тої, яка вкоренилася в життя тернополян, і власним прикладом показує, що без шалених фінансових вливань і загальновідомих на всю країну лідерів можна показувати хороший результат. Ми відверто поспілкувалися з депутатом новообраної ради, і він розповів нам про особливості цьогорічної виборчої кампанії, про те, скільки коштів було витрачено на агітацію, які рішення планує ініціювати та про те, як це бути «незручним» депутатом.

«Переконаний, багато тернополян відчувають, що окремі кандидати були висунуті «для галочки»

– Ця виборча кампанія відбувалася за новим законодавством. Наскільки складною вона була і чи можете виокремити якісь підводні камені?

– Хоча виборче законодавство і змінилося в кращу сторону, але підводні камені залишилися. Із головних недоліків – номер у списку мав значення і переможцями переважно ставали не ті, хто набрав найбільше голосів, а ті, хто забезпечив собі перші місця у списку. Тому ми з командою ухвалили рішення запровадити свої правила, за якими депутатами стануть ті, хто отримав найбільше голосів. Таке рішення підтримала вся наша тернопільська команда. Потім цей підхід запозичила і частина наших осередків по області. Завдяки цьому упродовж усієї виборної кампанії у нас була здорова атмосфера в команді. Усі розуміли, що реальна підтримка від людей має значення, а не номер у списку.

– Чи сильно Вас виснажила передвиборча гонка. Як почуваєтеся і чи вже у повній бойовій готовності до депутатства?

– Не скажу, що я виснажений. Тут той випадок, коли назва нашої партії «Сила Людей» відповідає дійсності. Якщо подивитися в розрізі голосів, то всі члени команди зробили свій внесок. Працював кожен. Хоч і було непросто. Після завершення кампанії з’явилося відчуття майбутньої потенційної втоми, бо є розуміння, скільки роботи попереду (посміхається, – авт.).

– Коли побачили результати виборів, що відчули в цей момент?

– І мені, і команді легше сприймати будь-яку кількість голосів. Адже наша основна місія – дати якісну пропозицію, а не на будь-яких умовах перемогти. Ми хочемо вести дискусію з суспільством, тернополянами та показувати, що вибір є. На цих виборах ми дали пропозицію людям, і якщо в абсолютних показниках вона нас не влаштовує, то у відносних – усе добре. По-перше, «Сила Людей» уперше проходить в місцеву раду обласного центру. По-друге, ми отримали значно вищий результат у порівнянні з багатьма «брендовими» й «телевізійними» партіями. Нагадаю, впевнено подолали п’ятивідсотковий бар’єр до Тернопільської міськради лише «Свобода», «Європейська Солідарність», «ПВС» і «Сила Людей»!

Крім того, місія команди – це не лише здобувати владу вже і зараз, а змінювати саме суспільство. Ми вважаємо, що нам це вдається.

Експерти і політики десятиліттями говорять про необхідність побудови політичної сили «знизу догори», але ніхто цього не робив. Чому? Бо це неймовірно складно. «Сила Людей» це робить.

На мікрорівні невеликих громад та містечок уже були кейси наших перемог у 2015 році, але вище мікрорівня пробитись не вдавалося. І зараз нас вітають з тим, що ми вперше в обласному центрі, будуючи структуру знизу вгору, не маючи загальноукраїнських впізнаваних лідерів, не маючи доступу до центральних каналів, проходимо у міську раду, обганяючи багато відомих українських політичних брендів.

Результат оцінки діючої влади нас не влаштовує, але треба дивитися глибше. Це рішення не всіх тернополян, а тільки тієї більшості, яка прийшла на вибори. Із 40% тих, хто прийшов, 74% віддали свій голос за Сергія Надала. Та якщо проаналізувати результати по дільницях, то видно, що є неприродна підтримка на  деяких дільницях окремих кандидатів без рівномірного розподілення голосів. Тим більше, що місто не дуже велике і всі про все знають. Відомо, що фінансовий фактор відіграв далеко не останню роль. За нашими оцінками, близько 20% явки було простимульовано грошима. Якщо забрати фінансовий фактор, то результати будуть суттєво відрізнятися у провладної більшості, а також будуть вищими результати інших політичних партій і був би другий тур виборів міського голови.

– Коли розпочалася передвиборча гонка, на політичну арену вийшла партія, яка підтримала Сергія Надала, «Порядок. Відповідальність. Справедливість». Навіть окремі представники «Свободи» пов’язували це з невисоким рейтингом партії. На Вашу думку, участь партії «ПВС» – це намагання Сергія Віталійовича перестрахувати себе і завести в міську раду «свою» більшість?

– Результат вибору міського голови складається з багатьох факторів. За нашими соціологічними замірами, в ході виборчої кампанії стійке ядро прямої підтримки становило 20-30%. У значній мірі воно зміцнилося, адже за пів року до виборів не було ніяких серйозних скандалів, до яких міг би бути причетний міський голова. Склалося враження, що виборців спеціально не провокували, адже зазвичай у частини людей «політична» пам’ять коротка. Але й цього мало, щоби перемогти в першому турі.

До прикладу, були застосовані всі можливі важелі, щоб інші політичні загальновідомі бренди не вели реальної боротьби за посаду міського голови. Переконаний, багато тернополян відчувають, що окремі кандидати були висунуті «для галочки».

Ще один фактор – це технологія вмотивованих агітаторів. Вийшло так, що кандидат, який хоче стати депутатом від «Свободи» чи «ПВС», задля результату максимально вихваляється своїм лідером. Коли з усіх сторін йде боротьба за мандат і лунає риторика з приводу того, що Сергій Надал – успішний керівник, а ми поряд з ним, то автоматично збільшується і його підтримка. Тоді і в штабі всі спокійні, адже кошти, які виділяються, правильно освоєні, і це дає результат.

«Багато хто не пішов на дільниці, бо не було відчуття того, що ці вибори не настільки важливі, щоби наражати себе на небезпеку»

– Чи сильно відрізнявся офіційний результат виборів від Вашої соціології?

– За нашими розрахунками, ми були близькі до 10%. І ми їх мали. Вважаю, результати викривились масовим підкупом виборців. Щодо офіційного обрахунку голосів, то цифри не суттєво відрізнялися. Але щодо інших партій були коливання, і є сумніви, чи повністю в чесний спосіб здобуто перемогу партій, які подолали 5-відсотковий бар’єр з перевагою 3-4 голоси. Ми припускаємо, що десь відбулася заміна кількості голосів у тих чи інших партіях, але стверджувати не можемо. Якщо голоси у когось і «позичили», то не в «Сили Людей». Передусім конкретні факти повинні наводити ті партії, які постраждали. Представники тих політичних сил, які не пройшли, відчувають несправедливість та звертаються до нас, і ми надаємо їм копії протоколів по усіх дільницях, аби вони могли звірити кінцеві результати. Ми зацікавлені у чесному підрахунку. Якщо буде виявлено фальсифікації, то ми підтримуємо максимальне покарання винних й оголошення нових виборів, не дивлячись на те, що наша політична сила є переможцем.

– У своїй передвиборчій кампанії Ви часто закликали виборців прийти на дільниці, мовляв, місту потрібен другий тур. З цього можна зрозуміти, що Ваш штаб та й Ви припускали, що у першому турі з Сергієм Надалом годі й бодатися, адже залучений потужний адміністративний ресурс, грошові вливання… Але, можливо, у другому турі Ви розраховували на перемогу?

– Другий тур потрібен не Сороколіту чи «Силі Людей». Він потрібен Тернополю. Сергій Надал його боявся. Для нього другий тур був просто принципово недопустимим, адже це була руйнація міфу про успішного й незамінимого очільника міста. І, звичайно, були величезні ризики мобілізації противників діючої влади. Результати другого туру були б непередбачувані незалежно від того, хто б у ньому брав участь.

На жаль, схожа ситуація по всій країні. Діючі міські голови переважно виграли вибори. Люди ще не звикли, що їхні міста мають значно більші кошти, ніж раніше. І не є великими заслугами діючих мерів ремонти дворів та тротуарів. Українці мало обізнані, що раніше місцева влада просто не мала на це коштів.

– Цю виборчу кампанію можна назвати брудною. Помітно було, як Вашу політичну силу намагалися дискредитувати. У соціальних мережах з’являлися провокативні матеріали, створювали «фейкові» аканти, з яких поширювали нібито заяви Вашої політичної сили, які не відповідали дійсності. Як думаєте, хто це робив і для чого?

– Штаб Сергія Надала за його погодження. Адже такі дії – це ризикові кроки, і я не вірю, що штаб міг це робити самостійно і без його вказівки. Вони заміряли впізнаваність та рейтинги політиків, і Романа Заставного в тому числі. Виявилось, що у нього високий антирейтинг, який, до речі, утворився у значній мірі з подачі самого цього ж таки «чорного» штабу, який працював проти нас. І тоді, мабуть, наші опоненти вирішили, що потрібно «приліпити» Романа Заставного до «Сили Людей».

Розпускали так звані «новини», що він нас фінансує. По правді, ми навіть не знали, як на таке реагувати, настільки все абсурдно виглядало. Нам допомагають багато підприємців не з числа партійців, але колишніх керівників міста серед них немає. Якщо така допомога й отримувалась, то точно без домовленостей впливати на нашу політичну діяльність. Взамін на фінансову підтримку ми даємо виключно одну обіцянку: залишатися собою і продовжувати робити те, що робимо – творити політику нової якості.

Знаєте, для чого так концентровано «мочать» когось та якого ефекту хочуть досягти? Справа в тому, що ті, хто недовго в політиці, хочуть її творити білими руками та в рукавичках. Тому когось більш досвідченого «знищують», щоби в очах цих політиків, які тільки починають свою роботу, він став «токсичним». Але нам легко цьому протидіяти. Бо якщо вони говорять про те, що Олег Різник, Іван Ковалик, Ігор Турський та Іван Сороколіт – недостатньо хороші, то важко зробити поганими всіх наших однопартійців, а їх багато.

– Незважаючи на те, що наша область показала найвищу явку, але в загальній тенденції, починаючи з 1991 року, активність виборців виявилась найнижчою. На Вашу думку, з чим це пов’язано?

 – Є фактор пандемії, і наскільки він вплинув на явку, важко сказати. Якщо, припустимо, забрати цей фактор, то явка, може, і більша була б. Я спілкувався зі своїми знайомими, які у свою чергу мають велике коло спілкування. Багато хто не пішов на дільниці, бо не було відчуття того, що ці вибори не настільки важливі, щоби наражати себе на небезпеку. Насправді дуже би хотілося, щоби була публічна інформація, хто ходив на вибори. І тоді б ми могли розуміти, хто усунувся від обрання майбутнього свого міста. Я не кажу, що люди мають голосувати саме так, а не інакше. Я про солідарну участь в ухваленні таких рішень. Коли я чутиму нарікання на погану владу від свого знайомого, то хотів би знати, чи він хоча б ходив на вибори.

«Якщо ж хтось критично характеризує нашу формулу фінансування партійцями, кандидатами, прихильниками, то у цих людей ми хочемо запитати: «А як правильно?»

– У 2019 році, балотуючись  до Верховної Ради, Ви обмежились одним бордом. Під час цієї виборчої кампанії у Вас їх було значно більше. Чому?

– Наш основний канал комунікації – це соціальні мережі. Інші канали є допоміжними для нас. Цього разу ми зважилися спробувати зовнішню рекламу та друковану пресу.

Якщо відмотати історично назад, ми би все одно прийняли рішення йти на вибори до Верховної Ради з одним бордом.

Усе зводиться до бюджетів, і коли зрозуміли, що для того, аби достукатися до виборця, потрібно більше зусиль, ми вирішували, на що витрачати бюджет кампанії.

Перед цими виборами оголосили збір коштів і бачили динаміку, на що виходимо, й розуміли, що на зовнішню рекламу вистачатиме, і це буде раціональне використання коштів. На наше переконання, зовнішня реклама у форматі бордів є ефективнішою з- поміж дорогих видів реклами. Якби у нас був бюджет більший, ми би в іншу нішу зайшли. У 2019 році бюджет був 10 тисяч доларів. Тоді ми акцентували на тому, що велика кількість бордів із незрозумілими джерелами фінансування. Та в жодному разі не заявляли, що борди – суцільне зло.

На цьогорічних виборах вважаємо, що наша «бордова» кампанія була ефективна, яскрава та неочікувана для опонентів. 

– Пригадую, як у соціальних мережах у сторону Вашої політичної сили лунали закиди, мовляв, кандидати в депутати повинні долучитися фінансово в сумі від 5-ти до 50-ти тисяч гривень. І тоді в багатьох було припущення, що це нібито плата за можливе депутатство…

– У нашій команді вже усталені традиції самофінансування. Частина партійців, незалежно від виборів, окрім обов’язкових членських внесків, стабільно здійснюють фінансування від 100 гривень і більше. Перед виборами колективним було рішення, що стосувалося рекомендованого (!) внеску кандидата в депутати, і сума, яку обговорювали, – 5 тисяч гривень. Але фінансове вкладення чи його розмір не створювали жодних переваг чи дискримінації для кандидатів. Були ті, хто не робив внеску, а були ті, хто долучався суттєво більше. Усе це добровільно і внаслідок колективного рішення всієї команди. Важливо буде додати, що є партійці, які не балотувалися, але допомагали коштами.

На відміну від багатьох партій, наше фінансування відбувається офіційно через міську організацію «Сили Людей», і ми передбачаємо, що будемо лідерами по звітах у НАЗК. Якщо у когось є закиди в нашу сторону щодо обов’язкових платежів кандидатів, то ми б хотіли почути прізвища людей, в яких вимагали якісь кошти. Вибори завершилися, і нашій цілій команді цікаво дізнатися, хто у кого щось «вимагав». Якщо ж хтось критично характеризує нашу формулу фінансування партійцями, кандидатами, прихильниками, то у цих людей ми хочемо запитати: «А як правильно?»

– Скільки коштів загалом витратили на політичну рекламу і чиїм коштом фінансувалася виборча кампанія Вашої політичної сили?

– Ми витратили близько 540 тисяч гривень. Ми серед лідерів по коштах, які було витрачено на агітацію, тому що робимо все прозоро і відображаємо це у звітах. Як і в кожній партії, період «до виборів» тривав 2 місяці, і ми також здійснювали агітацію. Фінансували все коштом міської організації та власними силами. За всі місяці до виборів і в загальному на діяльність організації було витрачено близько мільйона гривень (враховуючи міський і обласний осередок, – авт.). Постійний же місячний бюджет міської організації (офіс, комунальні послуги, розхідні матеріали та ін.) – 30 тисяч гривень.

– Чи задоволені результатом «Сили Людей» по області та в які місцеві ради «зайшли» Ваші депутати?

– Ми результатом задоволені. Насамперед тому, що суттєво збільшилась наша команда. До «Сили Людей» долучилися дуже хороші люди з різних куточків області. Коли авторитетні особи та цілі середовища активних громадян долучаються до партії правил та цінностей, а не до олігархічних чи сезонних проєктів, то це мотивує і додає впевненості для подальшої роботи. Тернопіль, Чортків, Чортківський район, Бережани, Микулинці, Борщів – тепер тут є наші однопартійці-депутати.

«Якщо  влада все робитиме добре, їхня політика ставатиме якіснішою, то ми не будемо «комплексувати», що не є їхньою частиною»

– Є така приказка, що один в полі не воїн. Зважаючи на склад новообраної ТМР,  Вам буде важко, адже у Сергія Надала більшість, якщо враховувати депутатів від «Свободи» та «ПВС». Також лояльними до мера є партія «За майбутнє» та, ймовірно, «Слуга народу». Не зрозуміло поки що, яку позицію займе «ЄС». Чи є у Вас міркування з приводу того, з ким плануєте об’єднуватися?

– Не можу сказати наразі. Думаю, що співпраця буде з тими, в кого схожі цінності та принципи з нашими. Програма мінімум – залишатися собою і робити те, що робили раніше, але маючи інструмент фракції у міській раді. Ми будемо озвучувати свої позиції, звертати увагу на певні події чи рішення, чути громаду та команду й ефективно працювати. Наскільки це буде впливати на корегування поведінки та рішень більшості, важко сказати. Але зазначу, що ми не проти аби влада робила добрі та хороші справи. Ми щирі у своїх намірах і в політиці, тому що нас не влаштовує те, що є. Якщо  влада все робитиме добре, їхня політика ставатиме якіснішою, то ми не будемо «комплексувати», що не є їхньою частиною (посміхається, – авт.).

– На чому зосередить роботу Ваша політична сила у міській раді? Можливо, є вже напрацювання певних рішень, які будуть Вами ініційовані?

– Ідей є багато. Ті рішення, які є ключовими, ми пропонуватимемо. Будемо ініціювати ті рішення, які закріплені у нашій програмі. Але існує великий шанс того, що їх «забуксуюсь». Бо будучи депутатом попереднього скликання, я зіштовхувався з тим, що право на ініціативу депутата є, але по факту воно обмежене. Для того, щоби рішення було винесено на сесію, його повинні оприлюднити. І коли я заносив свої проєкти рішень у відділ звернень ТМР, їх не оприлюднювали, пояснюючи це тим, що «щось чомусь не відповідає». Хоча якщо навіть і є якісь зауваження до проєкту, то це обговорюється на сесії. Самі депутати вирішують, голосувати за таке рішення чи ні, та й зрештою є законні способи його зупинити – право вето міського голови, судовий розгляд.

“Місія команди – це не лише здобувати владу вже і зараз, а змінювати саме суспільство. Ми вважаємо, що нам це вдається”

– Ви проживаєте на вул. Чернівецькій, є головою ОСББ, однак саме ця частина округу віддала чи не найбільшу кількість голосів Сергію Надалу. І це зважаючи на те, що роками ця частина міста була позбавлена уваги міського голови. Як думаєте, чому так сталося?

– Це не так. Тут діючий міський голова отримав нижчий за середній по місту результат. Звичайно, хотілось би зайняти позицію, що усьому виною виборці, але я щиро так не вважаю. Усе відносно, адже я не народився на Чернівецькій і живу там не надто публічним життям. Взагалі замало бути просто хорошим. Наша мета – зміни цілого міста, і тому неефективно буде переключитися на три будинки, завоювати там авторитет. Хоча отримати підтримку від сусідів по вулиці понад 15% як на посаду міського голови, так і за «Силу Людей» в цілому вважаю добрим показником.

Щоби мати чесно вищу підтримку, потрібно системно і постійно виконувати свою роботу. Це наша команда робить протягом останніх років. Якщо наших партійців буде не 100 чоловік, а 500 і у своїх цінностях і принципах ми залишатимемось такими ж, як зараз, то будемо мати 25-30% підтримки і вище. Але тут питання у тому, чи є достатньо активних тернополян, які готові роками будувати політику нової якості. На жаль, для багатьох це надто повільно. Чому ми йдемо цим повільним, виснажливим шляхом? Бо інших варіантів немає.

Тому всіх запрошую приєднуватись або ж просто підтримувати нас. Долучайтеся на рівних правах. У цьому перевага «Сили Людей». Якщо є підтримка від людей, то ми більш вмотивовані і це позитивно впиває на нашу діяльність. Подавайте нам сигнали, що ми йдемо правильним шляхом, адже все робимо не для себе, а для всіх.

«Мене не можна звинуватити в тому, що я «фанат Надала». Ні я, ні Ігор Турський ніколи не співали дифірамбів, що Сергій Віталійович – найкращий мер, а «Свобода»  – це партія нашого життя»

– Нагадайте нашим читачам про свою політичну діяльність, починаючи від «Пори» і закінчуючи «Силою людей»…

– «Пора» і «Сила Людей» дуже схожі між собою, але є ключова відмінність. «Пора» була класна, але у ній не було того, що є в «Силі Людей»: не було чітких формалізованих правил, а ті, що були, дуже недосконалі.

І вийшло так, що вся влада була зосереджена в руках однієї людини – тодішнього керівника Владислава Каськіва. На початку 2010 року він вирішив, що Віктор Янукович і Партія регіонів – це всерйоз і надовго. Тому треба разом з ними будувати Україну. Уявіть ситуацію: лідер «Пори», яка боролася проти Януковича під час Помаранчевої революції, вирішив стати до нього не просто лояльним, а союзником. На носі вибори, ми будуємо структуру, у нас непогані команди по районах. Це стало шоком для багатьох. Ми зрозуміли, що «Порі» кінець. Різні партії почали нам пропонувати приєднатися до них. Особливо наполягла «Свобода» в особі Михайла Головка та Олега Сиротюка.

Хоч я не вважав це реальним, але озвучив ці пропозиції усій команді. Тоді всі сприйняли цю інформацію скептично, адже не уявляли об’єднання зі «свободівцями». Аби категорично не відмовляти, ми вирішили виставити власні умови, які, на нашу думку, не підійшли би «Свободі». До прикладу, ми вимагали певну кількість прохідних місць у районних виборчих списках команди. Ми думали, що «Свобода» скаже, мовляв, хлопці, ви класні, але не настільки. Але «Свобода» погодилася, та з однією умовою, аби я також балотувався. І я опинився перед вибором – відмовитися, і тоді це створить незручності всій команді, або погодитися, і достойні люди зможуть стати депутатами. Я вирішив балотуватися, але не за списком партії, а по «мажоритарці». Обрав округ №13 (комбайновий завод, вул. Текстильна). Ходив від дверей до дверей з Вітею Гурняком (свого часу учасник «Пори», боєць батальйону «Айдар», загинув боронячи Україну в російсько-українській війні, – авт.), і ми спілкувалися з виборцями. Вони в нас запитували, що ми обіцяємо, а ми ж відповідали, що нічого. Але переконували їх у тому, що вони точно зможуть потрапити на прийом до депутата (посміхається, – авт.). Завдяки бренду «Свободи», я з перевагою в 20 голосів здобув перемогу. Протягом 5 років проводив прийоми громадян. Уся робота була системною, в основному над проблемами мешканців, я надавав консультації зі створення ОСББ. Відпрацював без зобов’язань. Завоював авторитет найуспішнішого депутата і вирішив балотуватися ще раз, але не тому, що хотів стати депутатом, а для того, щоби знати, чи потрібна така робота депутата. Коли під час виборчої кампанії мої виборці запитували, що я буду робити далі, то відповідав їм: «Буде, як є, або гірше, бо я втомився» (сміється, – авт.). Та я отримав показник у 53% без фінансових вливань із позиції влади. Мене не можна звинуватити в тому, що я «фанат Надала». Ні я, ні Ігор Турський ніколи не співали дифірамбів, що Сергій Віталійович – найкращий мер, а «Свобода»  – це партія нашого життя. Політика – це мистецтво компромісів, і ми з середини намагалися змінити все на краще, а чим це закінчилось, усі бачили. Владна система злякалася цих змін і була змушена нас позбутися. Із кричущими фальсифікаціями нас позбавили депутатських мандатів, назвавши це «відкликання виборцями». Виборцями, яких ми так і не побачили. Це була війна не грошей, а принципів та підходів. І ми про це зовсім не шкодуємо.

– Ваше тріо Сороколіт – Турський – Навроцький у народі назвали «незручними» депутатами. Я впевнена, що Ваш конфлікт із міським головою почався задовго до голосування за генеральний план  міста. Нагадаєте нашим читачам, чому Вас виключили зі «Свободи?»

– Я писав про те, що було причиною конфлікту – не лише у голосуванні за генеральний план. У мене тоді був конфлікт через земельну ділянку під вікнами будинків у провулку Галицькому. На неї кинув оком тогочасний керівник Тернопільського відділу поліції Сергій Гаврилюк. І тоді мені казали: «Ну, Іване, помовчи, це ж головний поліцейський». А я гну свою лінію, піднімаю руку і «газую». Я не з тих, хто посипає голову попелом. Відчуваю, що зміни відбуваються, хоча значно повільніше, ніж нам цього би хотілося. Але якщо ми відійдемо від цього, то перестанемо бути тими, ким є. Моя принципова позиція стосувалася гуртожитків на вул. Текстильній, 2, де хотіли поруч збудувати багатоповерхівку, а зараз там церква. Багато було конфліктних ситуацій, що стосувалися приватизації кімнат у гуртожитках та земельних питань. Це десятки суперечок та внутрішніх конфліктів із владою.

Депутати міської ради 6-го скликання пам’ятають, що чи не кожного засідання фракції Івану Сороколіту щось було не так.

“Ми щирі у своїх намірах і в політиці, тому що нас не влаштовує те, що є”

– На Вашу думку, чому «Свободі» вдалося Вас відкликати як депутата, у той же час «Батьківщина», яка пройшла ту ж саму процедуру, аби відкликати своїх депутатів, які голосували за генплан, не змогла цього зробити? Це був тиск на ТВК згори?

– Це був прямий підкуп усіх, кого можна, і це було зроблено брутально на всіх етапах. Для прикладу, закон виписаний добре у частині відкликання депутатів. І аби ці підписи зібрати, потрібно, щоби кожен власною рукою, вказавши паспортні дані, підписався. А уявіть, коли потрібно півтори тисячі таких підписів від реальних людей. Це важко, адже люди не хочуть свої дані «світити». Тому зібрані проти мене підписи було сфальшовано. Я тоді «тролив» і запитував, чи можу познайомитися хоча б із частиною людей, які відкликають мене як депутата. Також була дискусія з приводу того, чи підписи повинні бути лише з округу, де я балотувався як депутат, чи з усього міста. Після збору підписів потрібно подати пакет документів до ТВК, а комісія має у 20-денний термін ухвалити рішення. Через те, що у ТВК розуміли, що тут щось не так, її представники не ухвалили рішення. Опоненти знали, що 20-й день із дня подачі документів – це рубікон, і тоді пригадую, що баталії тривали до 11 години вечора. Нам було цікаво, хто із членів ТВК проголосує, і, як ми й очікували, рішення не ухвалили. Здавалось би, кінець історії, але ж ні. Опоненти вирішують, що в законі не дуже чітко прописано, що рішення ТВК ухвалюється не пізніше, ніж у 20-денний термін. І вони вирішили вважати, що ТВК може ухвалити таке рішення, коли завгодно. У результаті рішення було ухвалено із запізненням майже на пів року.

Кілька місяців проходили торги за голоси у ТВК. Але були такі члени комісії, яких це не цікавило. Тоді опоненти вирішили, що будуть домовлятися із представниками партій, члени яких входять до ТВК.  Це дуже чітко прослідковується, адже у ТВК під час того, як відбувалися ці баталії, було замінено частину членів.

Ми зверталися до суду, але й на них був шалений тиск. Незважаючи на те, що один із суддів виніс рішення на нашу користь, опоненти звернулися в Апеляційний суд. Я боюся навіть подумати, в яку суму їм це все обійшлося. Адже, окрім цього, вони ще й блокували роботу ради, звозили «свободівців» чи не зі всієї України. Але все, що не робиться – на краще. Просто я вважаю, що коли депутат робить щось не так, сваріть його публічно. А мені намагалися «пришити» зраду партії. Незважаючи ні на що, тепер у мене є можливість будувати правильну політику.

Заради збереження влади Сергій Надал почав платити неадекватну ціну за те, що йому потрібно. Для прикладу, якась річ вартує 300 гривень, а вам пропонують 370, то навряд чи ви на це погодитесь, якщо це суперечить вашим принципам, бо 70 гривень – це не та сума, коли можна жертвувати репутацією. А якщо вам обіцяють 3000 гривень або мільйон? Тоді вже багато хто задумається…

Як би там не було, ми посилаємо сигнали усім: виходьте з того болота. І коли мені кажуть, що не потрібно мати справу з тими чи іншими людьми, бо за ними колись верби росли, я відповідаю, що ніколи нічого не збудуєш і не переможеш, якщо будеш вишукувати причину, того, хто недостатньо достойний. Припустимо, є умовне добро і зло. І є людина в системі суб’єктивних координат ближча до зла, а інша –  до добра. І тоді я запитую: «Хто з них кращий?» Зазвичай відповідають, що та людина, яка ближча до добра. А я апелюю і задаю уточнююче запитання: «А якщо людина ближча до добра, але рухається в сторону зла?» Хто би що не робив, але якщо щиро шкодує про свої вчинки і має бачення, куди треба рухатися, то треба дати таку можливість.

– Чи багато людей відвернулися від Вас після виключення зі «Свободи»?

– Навпаки. Ще довгий час після виключення зі «Свободи» партійці зі мною комунікували. Вони розуміли, що відбувається якась чортівня, адже навіть із фракції мене виключили не зразу, бо деякі члени не погоджувалися з цим.

Мої ж друзі та знайомі казали: «Нарешті! Ти із зовсім іншої системи координат».

Передусім вони бачили в мені носія цінностей, а не депутата-«свободівця».

«У мене ніколи не було мрії очолювати комунальне підприємство. І внутрішньо я противник комунальної форми власності. Я почувався там не на своєму місці»

– Газета «Тернопіль вечірній» була придбана Вашим однопартійцем Олегом Різником. Часто у ній можна побачити публікації про Вашу політичну силу. Раніше ця газета була рупором міської ради. Її купівля була своєрідним способом «потролити» міську раду, адже зареєструвати нове видання значно простіше?

– Її продавали за адекватні кошти, і я більш ніж упевнений, якби ціна не відповідала реальній, то Олег би її не придбав. Це точно непомилковий крок. Ми бачили, що було до того, як газета була рупором ТМР. Свого часу «Тернопіль вечірній» був комерційно й економічно затребуваним виданням. До нього була довіра від старшого покоління тернополян. Ми майже впевнені, що якби купівлі «Тернополя вечірнього» не відбулося, то історія цього видання завершилася б. Інша проблема полягає в тому, що будь-яка інформація, що стосується негативних фактів про діяльність міської ради, на думку мера, – це брудні технології. Але коли ця інформація висвітлюється у ЗМІ, підписується редакцією, то вже є юридична відповідальність за написане та поширене. Якщо ця інформація не відповідає дійсності, то в опонентів завжди є можливість звернутися до суду. Пригадайте «велике викриття», коли представники «Свободи» заявили, що великим тиражем друкується газета з чорним піаром проти Сергія Надала та «Свободи». Не знаю, що вони хотіли цим показати, адже друкували ми офіційно і з вихідними відомостями.

– Ви свого часу були керівником комунального підприємства. Якщо не помиляюся, Вам вдалося вивести цю організацію на новий рівень і, на відміну від інших КП, воно стало прибутковим. Як Вам це вдалося?

– У мене ніколи не було мрії очолювати комунальне підприємство (сміється, – авт.). І внутрішньо я противник комунальної форми власності. Я почувався там не на своєму місці. Взагалі комунальні підприємства поділяються на 2 типи: господарюючі суб’єкти і ті, які здійснюють певну функцію. У реаліях України і Тернополя комунальне підприємство переважно виконує якусь функцію, а не є класичним підприємством, метою якого є отримання прибутку. «Тернопіль Інтеравіа» я намагався зробити повноцінним підприємством, яке конкурувало б навіть із приватними структурами.

Звідки взялося КП «Тернопіль Інтеравіа»? Справа в тому, що мій бізнес був пов’язаний з ІТ-технологіями. Свого часу я був мікропровайдером у студмістечку та одним із співзасновників мережі інтернет-кафе «Крапка». У 2010 році загострилася проблема, яка полягала в тому, що будинки були засмічені дротами, бо почав активно розвиватися мережевий інтернет. Провайдери протягали їх, хто як, і це був жах. Потрібно було цю проблему вирішувати. Я пірнув у дану тему, бо розумів її глибину і суть. Найбільшою проблемою виявилось те, що відсутні правила і контролер за ними. Як депутат, я запропонував долучити до обговорення всіх провайдерів, аби вивести ту формулу, яка б усім підходила. І вважаю, що зробив це вчасно. Бо було відчуття, що деякі провайдери хотіли правильно домовитись із владою, щоб у них були особливі умови і в них було все добре, а в конкурентів гірше. Щоби не було конфлікту інтересів, я вийшов з цього бізнесу. Ми дійшли згоди, що органом, який може за цим слідкувати, стане комунальне підприємство. Виписали положення, співавтором якого був я. І тоді залишилося знайти директора. Сергій Надал запропонував мені очолити підприємство. Я не дуже хотів, адже ледь встигав бути якісним депутатом і займатися власним бізнесом. Коли я навів у КП порядок і воно запрацювало, в мене виникла ідея впровадити систему відеонагляду в місті та вільного доступу до інтернету в парках. На кожен проєкт дивився через призму бізнесу, щоби він був самодостатній, працював і приносив дохід. Ми отримували підряди та замовлення, а у мене була мрія стати незалежним від міської ради та мати доходи, непов’язані з нею. Ми зайшли в область і мали підряди в САД, встановлювали камери по області. І коли трапився конфлікт із Сергієм Надалом, він вирішив приструнити мене тим, що мав на меті обрізати доходи «Тернопільінтеравіа». Тоді фінансове управління йому повідомило, що як такого фінансування і немає. Єдине, що вони можуть, відмовитися від послуг відеоспостереження у школах, але тоді автоматично зникне й інтернет. А очолюване мною КП на той час давало найнижчу ціну на інтернет та послуги з відеонагляду. Тому сталося так, що забирати немає чого і підприємство працює. І тоді почалося… Мене звинувачували у невиконанні наказів та вказівок. Але вони були геть абсурдними. Для прикладу, встановити на виїздах із міста відеокамери. Але при цьому не зрозуміло, за чий кошт і де саме. У загальному, якщо взяти показники КП «Тернопіль Інтеравіа», то на той час воно динамічно розвивалося. Робота була складною, але цікавою. Зараз, наскільки мені відомо, це комунальне підприємство отримує багато прямих дотацій.

– Яким бізнесом Ви займаєтесь і чи не шкодуєте про те, що пожертвували свій час на політику?

–  Зараз перейшов у формат консультування в ІТ-сфері. Я вийшов із фізичного бізнесу, щоби зробити його невразливим, бо могли нашкодити. В основному консультую у сфері відеонагляду, систем безпеки, автоматизації управління, а також надаю консультації ОСББ з найрізноманітніших питань. Займаюся тим, як правильно реалізувати ту чи іншу задачу, шукаю підрядників під замовлення. Заробляю таким способом, бо тоді мені не може заважати діюча влада. Радий, що перебудував бізнесову діяльність так, що зробив її захищеною від місцевої влади.

Вдається забезпечувати власну сім’ю та мати змогу витрачати кошти на політику, громадську роботу, благодійність.

Вікторія Ушакова


Джерело: Тижневик “Номер один”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *