Зараз українські патріоти гинуть за те, щоб вся країна не була перетворена на “райони з особливим статусом”
1. Вранці 7 вересня, із запізненням на півтора дні, текст підписаного в Мінську Протоколу було опубліковано. Причому, що показово, опублікувала його не Росія, яку на переговорах представляв Надзвичайний і Повноважний Посол, і навіть не Україна, яку представляв спеціально уповноважений пенсіонер, а “третя сила” – ОБСЄ. Втім, навіть побіжний аналіз тексту дає зрозуміти – чому в офіційних Російських ЗМІ тексту не було, зате був потік повідомлень в прісно-пам’ятному стилі: “Західні ЗМІ оцінюють переговори в Мінську як блискучу перемогу Путіна”. Зрозуміло, “блискучу”, і встигнути прокукарікати це треба було ДО ПУБЛІКАЦІЇ справжнього тексту.
2. Відповідно до підписаної угоди статус Лугандоніі буде в найближчому майбутньому визначено спеціальним Законом України “Про тимчасовий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей” (Закон про особливий статус). Подібне формулювання означає формально-юридичну ліквідацію само-проголошених “ЛНР” і “ДНР”. Бо як не натягуй сову на глобус, але ТИМЧАСОВИЙ порядок МІСЦЕВОГО самоврядування в окремих РАЙОНАХ двох областей України, причому порядок, який визначається Законом України – …це не державний суверенітет і навіть не конфедерація з “блокуючим пакетом” повноважень окремих її суб’єктів. Не кажучи вже про те, що Закон України про “тимчасовий порядок чогось” може бути, через деякий час, змінено, скасовано, замінено; й все це буде робитися в Києві, у Верховній Раді України.
3. Зрозуміло, в сьогоднішній ситуації формально-юридичні дефініції мало чого варті. З урахуванням цього в Протоколі є п.п. 4 й 10: “Забезпечити постійно діючий моніторинг на українсько-російському державному кордоні та верифікацію з боку ОБСЄ зі створенням зони безпеки в прикордонних районах; вивести незаконні збройні формування, військову техніку, а також бойовиків і найманців з території України”. Пряме й точне виконання цих пунктів означає фактичну смерть “ЛНР” і “ДНР”, і це вже серйозно. Навряд чи треба особливо доводити, що без прямої збройної підтримки з боку Росії згадані вище дві терористичні організації (такими їх визнав український суд) будуть неминуче й досить швидко ліквідовано.
4. Як все це розуміти, й чому Путін руками Зурабова ТАКЕ підписав?
Я думаю, що розуміти це треба просто: варта стомилася. “Колективний (підкреслюємо це слово трьома жирними рисами) Путін” вирішив закрити проект “Новоросія”. Закрити всерйоз і надовго. Практика, жива й переконлива практика показала і довела, що у Росії немає зовнішньополітичного ресурсу для відкритого широкомасштабного вторгнення в Україну, тобто немає сил протистояти неминучому в цьому випадку тиску Заходу. Що ж до надій на “всенародне повстання російськомовного населення південного сходу України”, то з цією химерою довелося розпрощатися ще 3-4 місяці тому.
5. Що в підсумку – ЯКЩО цей протокол буде виконуватися. Спочатку проект “Новоросія” передбачав створення залежної від Москви держави на території Харківської, Луганської, Донецької, Дніпропетровської, Запорізької, Херсонської, Миколаївської та Одеської областей України. Це 230 тис. кв. км (більше, ніж територія Естонії, Латвії та Литви, або, наприклад, Австрії, Чехії та Словаччини разом узятих), вихід до Чорного моря з найбільшими портами, потужна індустріальна база, високі технології, значні запаси природної сировини. Або, іншими словами, перетворення України на відрізану від моря, відсталу аграрну країну. Цей проект накрився мідним тазом.
Останні місяці явно проглядався варіант “міні-Новоросія”, тобто шматки Луганській, Донецькій, Запорізькій та Херсонській областей, пов’язані в коридор протяжністю 350 км від кордону з Росією до кримського перешийка. І цей проект накрився мідним тазом. З 350 км вдалося пройти не більше 20-30, до східних передмість Маріуполя.
Передбачувана територія “окремих районів Донецької та Луганської областей з особливим статусом” є шматок розмірами (дуже орієнтовно) 160 на 75 км, що становить близько 5 відсотків від міфічної “Новоросії” (або 2% від усієї території України). З іншого боку, це цілих три (за площею) Придністров’я з багатомільйонним населенням гігантської агломерації Луганськ, Горлівка, Донецьк. Чим і як годувати ці мільйони, хто й навіщо буде відновлювати зруйновані міста – ось, по суті справи, єдине питання, яке залишається відкритим.
А на питання “за що загинули тисячі українських патріотів?” вже є вичерпна відповідь: заради того, щоб ВСЯ Україна не була перетворена на “райони з особливим статусом”…
Коментарі вимкнені.