Як Україна втрачала кораблі і частини

Українських військових частин у Криму, які досі перебувають під контролем наших військ, залишилося станом на ранок 25 березня буквально декілька.

Ті, які перейшли до росіян, чинили більший чи менший спротив, часто здавалися навіть без бою, але жодного разу не застосували зброї. Поведінка командирів, а тим паче їхні рішення – відігравали ключову роль у протистояннях. Саме вони за відсутності чітких команд із Києва вирішували долю своїх підлеглих. Росіяни добре це розуміли, а тому фокусували свої зусилля саме на них, застосовуючи і батіг, і пряник залежно від ситуації.

Путін придумав папірець

Історія здачі Керченських морпіхів проста: командир провів опитування “хто куди готовий”, а наступного дня частина вже була “здана” росіянам.

Буквально за тиждень до цього вся країна пишалася незламним духом керченських вояків, які під дулами автоматів співали на зло ворогу, влаштувавши концерт під відкритим небом. Вакарчук відзначив чудове виконання твору “Океану Ельзи” вокалістом військового гурту, а одна з українських радіостанцій навіть передала музичну апаратуру у військову частину.

Не минуло і десяти днів і, за рідкісним винятком, піхотинці рівними шеренгами перейшли на бік Збройних сил Росії.

“Провели перемовини і командир прийняв рішення”, – дуже просто розповідає заступник командира військової частини Олексій Нікіфоров про те, як частина виявилася під контролем росіян.

На материк на момент розмови INSIDER із Нікіфоровим піти побажало 49 осіб. Іще кількадесят вирішили звільнитися з лав ЗСУ, не вступати на службу до Росії, і залишитися жити у Криму.

Картку, на яку громадяни надсилали кошти для морпіхів, Нікіфоров віддає тим, хто йде на “велику землю”. Сам лишається у Керчі. “Служити росіянам не буду з політичних міркувань. А наш генералітет… я просто не зможу йому підкорятися після всього”.

“Після всього” для військового – це після відсутності вказівок та інструкцій. Зв’язок був, навіть скайп-включення з в.о. президента Олександром Турчиновим, але Нікіфоров каже: це було радше схоже на сеанси моральної підтримки, ніж на рішення влади.

“Тримайтеся, – зітхає він. – Мене від цього слова ще років десять нудити буде. Тільки це і чули. Що не спитаєш – “Тримайтесь!”.

Військові чекають на команди

Нікіфоров каже: у випадку з його підлеглими вирішальним стало швидке вирішення бюрократичних питань Москвою і нестійкість командира. Хоча в останньому він бачить і провину Києва також.

“Уся Верховна Рада з першого дня мала бути тут. А вони ділили портфелі”, – сердиться Нікіфоров.

“Якби від самого першого дня тут у частині був би представник Генштабу, представник прокуратури, ще й контррозвідник, і по п’ятах би за ним ходили – не було б такого”, – пропонує свої варіанти рішень військовий.

Зрештою, край коливанням непевних поклала російська влада.

“Путіну треба віддати належне – придумав той папірець і підписав. Що всі звання та дипломи і подібні речі зберігаються. Ну тут уже наші одразу зважилися”, – пояснює він, як переманили військових.

Переважна більшість керченських морпіхів виявила бажання перейти на службу до Росії. У відповідь на цю новину міністр оборони Ігор Тенюх у прямому ефірі “1+1” “відчитав” Нікіфорова, сказавши, що це його провина і результат його недопрацювань.

Не рвіться помирати

Корвет “Тернопіль” узяли після сутички врукопаш. Зброю екіпаж перед штурмом здав в зброярну кімнату.

На кораблі побутувала думка, що росіяни домагаються пострілу, аби розпочати збройну агресію. Незважаючи на формальний дозвіл застосовувати зброю, командир “Тернополя” вирішив цього першого пострілу росіянам не дарувати.

Військові моряки з корабля кажуть: нелегко брати на себе відповідальність за війну. Саме так вони бачили ситуацію – мовляв, Київ вирішив уникнути відповідальності за рішення про збройний опір або вивід військ і перекласти таку відповідальність на українських військових у Криму.

Переважно вони бачили розвиток подій так – перший постріл із боку українських військових спричинює вогонь у відповідь і тотальні втрати особового складу в межах корабля чи військової частини, які вчинили опір.

Далі сценарії розходяться – одні кажуть, що росіяни тільки на це і розраховують, щоб розпочати повномасштабну війну. Інші кажуть: Київ просто хоче ще одну “Небесну сотню” у Криму, аби отримати козир у вигляді жертв на перемовинах з НАТО, ООН та іншими західними структурами.

Командир, за словами моряків, не оминав нагоди розповісти екіпажу про покинутість владою напризволяще – навіть перед самим штурмом.

Важко сказати, для чого було це робити у відповідальні моменти, де потрібен особливо міцний моральний настрій. Варто також відзначити, що командир корвету був на своїй посаді на цей момент лише трохи більше ніж два місяці.

Остаточні неприємності корвету після тривалого блокування з моря та суші почалися після наказу капітана підійти до причальної стінки. За його словами, було досягнуто домовленості з росіянами про те, що вони встають на причал, і війська РФ не роблять спроб проникнути на корабель, залишають його в спокої. Проте дуже швидко стало зрозуміло, що штурм буде, а шляху назад уже немає.

Тоді, за словами моряків, командир звернувся до екіпажу і попросив не поспішати помирати та не чинити геройств, яких ніхто не оцінить. Він також нагадав, що війська РФ тільки й чекають, що першого пострілу, і тоді переб’ють усіх на кораблі, і розпочнуть повномасштабний наступ на Україну.

Не маючи зброї на руках, особовий склад не зміг захистити корабель.

Останні фото “Тернополя” з українським прапором

 

Прикривши собі лівий борт хитрою швартовкою, росіяни поливали з системи охолодження все живе на палубі корабля. І дуже швидко озброєна “самооборона”, яка пізніше виявиться переодягнутим спецназом, опинилася на борту. З димовими шашками та вибухопакетами команда відступила всередину корабля, де забарикадувалася. Тоді росіяни розбили ілюмінатори на мостику й закинули всередину гранати, а броньовані двері одного з відсіків зламали.

Під прицілами автоматів усіх вивели на палубу. Кілька людей на палубі відразу взялось дуже професійно агітувати та намагатися вербувати бійців. Увесь цей час тривало “виковирювання” одного з найвпертіших бойових відділень з їх відсіку. Навіть не маючи зброї, вони змусили спецпризначенців попотіти, але зрештою вивели і їх.

Командир провів останнє шикування. Гаряче подякував усім за службу. Вкотре нагадав про погану владу, яка всіх покинула, що призвело до такого результату.

Зійшовши на берег, екіпаж розселився по квартирах знайомих і місцевих моряків. Командир дуже не рекомендував їм переміщуватися по півострову, хоч частина хлопців поривалася на Бельбек на допомогу Юлію Мамчуру, частина – просилася на “Славутич”, а ще інші – збиралися рушити на Донузлав, на допомогу тим кораблям, які ще трималися.

Не відпускав він їх і на материк, мотивуючи це тим, що в них незакриті особові справи, і немає припису на переведення. Однак у Міноборони дивуються, і кажуть, що головне – подати рапорт про бажання служити і надалі в Збройних силах, і таке утримування особових справ командиром є недоцільним.

Можна, звісно, робити конспірологічні припущення на адресу командира корвету “Тернопіль”, однак не варто недооцінювати і вкрай невибудовану координацію зі боку апарату Міністерства оборони.

Прикладом може бути такий факт: після трьох днів поневірянь екіпажу на березі, Ігореві Тенюху на акції під Генштабом передали телефон, на іншому кінці якого був заступник командира корвету “Тернопіль” Олександр Сердюк. Він представився і попросив інструкцій для екіпажу.

Тенюх у відповідь обурився тим, що корабель узяли росіяни, та пообіцяв інструкції протягом 1,5 години для особового складу корвету.

Станом на 23:00 24 березня таких інструкцій не надійшло (або вони не були доведені командиром до особового складу), їх відсутність підтвердили три різні співрозмовники з корвету. З моменту публічної телефонної розмови Сердюка з Тенюхом на той час минуло 58 годин.

У Криму проживають лише півтора десятка з близько сотні осіб особового складу “Тернополян”, для решти єдиним домом на багато сотень кілометрів довкола був корвет.

Саме командир “Тернополя” свого часу вивів із себе командувача ЧФ РФ, коли на пропозицію здатися відповів: “Русские не сдаются!”. На подив командувача Вітка відповів, що є етнічним росіянином. Вітко у запалі пообіцяв стерти “Тернопіль” на порох, але потім, вочевидь, вирішив піти іншим шляхом.

Останні з Донузлава

Аби заблокувати бригаду кораблів, росіяни не пошкодували півдесятка своїх суден, щоб закрити українців на озері Донузлав.

Найстійкішими в заблокованому озері виявилися “Костянтин Ольшанський” і тральщик “Черкаси”.

Невеликий шукач мін “Черкаси” майже не виходить із режиму бойової тривоги. Капітан Юрій Федаш ганяє команду від борту до борту залежно від напрямку, з якого наближаються буксири та катери.

Коли “Черкаси” не штурмують, то тральщик сам знаходить собі розвагу: то намагається відбуксирувати потоплені кораблі, щоб звільнити таким чином собі шлях, то вчиняє спроби своєю десятиметровою шириною філігранно протиснутися в 11-метровий фарватер між потопленим заліззячям і мілиною.

“У нас бойова історія у корабля, ми її ганьбити не збираємося”, – кажуть матроси.

 

Капітан Федаш вважає, що здача корабля була б його особистою ганьбою. І тральщик станом на 00:00 25 березня залишився єдиним незахопленим українським кораблем у Криму.

Капітан корабля “Костянтин Ольшанський” не раз попереджав – екіпаж у нього затятий, і так просто не здасться. Крім того, серед особового складу є і кримські татари, які налаштовані рішуче поборотися під час штурму.

Втім “Ольшанський” до останнього вдало відбивав атаки так само в “ненасильницький” спосіб – відмахувався маневрами від катерів із десантом, гучно попереджаючи про намір стріляти в разі наближення.

Моряки згадують: особливо важким психологічним моментом було, коли для взяття “Костянтина Ольшанського” на борт завантажили десант зі ще донедавна української “Горлівки”.

У періоди затишшя моряки натирали леєри солідолом і застосовували інші військові хитрощі. Кілька днів тому вночі “Ольшанський” навіть спробував прорвати блокаду, але марно.

У понеділок, 24 березня, несподівано для всіх із борту зійшла більшість екіпажу. На кораблі залишилося всього два десятки людей, переважно офіцерів. Моряки на “Ольшанському” не захотіли цього коментувати, як і події, які могли до цього призвести.

Увечері 24 березня “Ольшанський” узяли штурмом, під час якого з берега було чутно автоматні черги. Залишки екіпажу ще довго викурювали з нутрощів корабля, закидаючи ілюмінатори світлошумовими гранатами.

Капітан Дмитро Коваленко і ті, хто з ним був на кораблі до останнього, у боргу перед росіянами не залишилися. За даними видання Думская.нет, двигуни залили цементом (за іншими даними – засипали піском), електроніку та навігаційні системи розтрощили.

“Тепер простіше порізати на брухт, аніж ремонтувати”, – кажуть.

У відповідь росіяни завантажили всіх в автобуси. “Нас везуть у супроводі “Беркута”. За напрямком – наче Сімферополь виходить”, – тільки й встиг повідомити один із моряків під час дзвінка з автобуса.

Моряки з “Ольшанського” спускаються на берег

Усі довгі тижні протистояння моряки жваво звітували телефоном: “Усе добре, не переживайте, налаштовані рішуче, настрій бойовий, служимо народу України!”

Те саме казав і капітан.

Це був перший прецедент знищення корабля при штурмі ворогом у майже завершеному кримському протистоянні.

* * *

Вимагати у вояків “витягнути” кримську кампанію суто на морально-вольових якостях за відсутності належного матеріального і головне – командного забезпечення – буде відвертим перегином. Такою ж помилкою буде виправдовувати подекуди інфантильний, а то й корисливий підхід до служби певної категорії військових, яка представлена чи не в кожній частині.

Однак тепер постає питання: що робити військовим далі? Самі вони пропонують негайний вивід на материк тих, чиї частини або кораблі опинилися під контролем росіян.

Адже більшість військових унаслідок захоплення частин не має фізичного місця служби, а часто – і проживання. При виїзді на материк кримські військові потребують якнайшвидшого призначення на нове місце служби.

Вистачає охочих і залишитись у Криму для виконання окремих завдань на окупованій території. Адже багато з них, як, наприклад, моряки корвету “Тернопіль”, пообіцяли повернути собі корабель.

Ольга, Худецька, theinsider.ua