Зниклі на Майдані: страшні таємниці та саботаж МВС

Безвісти зниклими на сьогодні залишаються щонайменше 85 активістів.

Те, що зниклих на Майдані набагато більше, ніж визнає українське МВС, було очевидно давно. Існували і списки «загублених». Утім, іще на початку квітня представники силового відомства вперто запевняли Тиждень: місцезнаходження всіх цих людей установлено. Нині Геннадій Москаль – голова ТСК, яка розслідує злочини на Майдані, – веде мову про двох незнайдених активістів. На жаль, їх досі набагато більше…

«На останньому засіданні тимчасової слідчої комісії представники влади вкотре наголосили, що шукають лише двох, – розповідає Тарас Матвіїв, координатор Пошукової ініціативи Майдану. – На офіційному вищо­­му рівні, може, так і є… Але ми співпрацюємо з карним розшуком уже півтора місяця, і ці хлопці допомагають нам шукати всіх 85. Ось така колізія: на низовому рівні проблему визнають, на вищому її не існує. Говориш про зниклих Москалю – він не чує. Говориш Авакову – відповідає за три місяці…»

За даними «Євромайдану SOS», зниклими наразі є 38 активістів, тоді як за інформацією Пошукової ініціативи Майдану – 85. Різниця – в підході: перша із цих організацій має дещо інший механізм підрахунку і зважає виключно на офіційні заяви родичів зниклих, що надійшли до міліції.

МВС такі заяви «спускає» в області (не бажаючи визнавати зниклих майданівцями), але це якщо вони є… Утім, під час зимових подій аж ніяк не всім родичам було відомо, що їхні близькі саме на Майдані. Не забуваймо і про рівень довіри до міліції: громадяни не бачили жодного сенсу туди звертатися… Хай там як, за кожним з імен у списку – людська доля.

«Після 20 лютого ми зрозуміли, що не всі, кого знаємо, досі серед нас. Зрозуміли, що треба їх знайти, – розповідає Тарас про перші дні роботи Пошукової ініціативи. – Активності нам додала мати Івана Тарана, батька трьох дітей із Рівненщини. Хвора жінка сама приїхала до столиці. Вся у сльозах. Про те, що Івана бачили на Майдані, їй розповіли його друзі з Рівного. А сама жінка побачила сина на задньому плані в ефірі одного з телеканалів… І пані Фаїна прийшла шукати сина на Майдан. Ми заспокоїли її трохи, дали грошей на автобус, відправили додому… І пообіцяли шукати».

Живі та мертві

Чимало людей зі списку, який іще навесні був удвічі більшим, ніж нині, вже вдалося знайти. Є серед них і живі, й мертві. Один активіст, приміром, переховував­­ся у знайомих під Києвом: досі боявся переслідувань із боку правоохоронців. Іншим пощасти­­ло менше. «Двоє чоловіків, яких знайшли мертвими (одного – на Київщині, другого – на Харківщині), були у списках зник­­лих. У міліції вважають, що вони не мали стосунку до Майдану. Але, за нашими даними, вони їхали на Майдан – і не доїхали. Їхні тіла були вже у дуже поганому стані. Кажуть, померли від перемерзання… Але як вони опинилися на пасовищах? Чому там помер­­ли? – розповідає Тарас Матвіїв. – Чи подружжя із Хмельниччини – Ядловська та Крутий. Вони мали вирушати на Майдан, їхати зі своєї області – і раптом зв’язок із ними урвався. Тепер їхню машину знайшли у Криму, а самі вони, як виявилося, загинули від рук якихось хмельницьких злочинців. Але тіл загиблих дотепер рідні не бачили: буцімто триває кримінальна експертиза. Як встановили, що це вони, коли рідні нічого не бачили, донька не оглянула останків своєї матері, їх не впізнала?..»

Досі не відомо про жодне тіло, знайдене обезголовленим, хоча свідки бійні 18 лютого чимало згадували саме про такий спосіб убивства.

«Цікава тема крематорію, – зауважує Тарас Матвіїв. – Адже тіла людей могли спалити, щоб не залишилося нічого. Він (той, що на Байковому кладовищі, адже другий, на Південному, за нашими даними, не працює) – єдина структура, яка не відповіла на жоден запит. Зокрема, й тих депутатів, що допомагають нам. МВС, СБУ, прокуратура – всі відповідали, окрім крематорію! Це наштовхує на підозри. Кілька разів ми надсилали їм абсолютно конкретні запитання: нас цікавили, наприклад, показники газового лічильника, порівняльна статистика за цей і минулий рік, помісячна, поденна… Також питали про вікові характеристики спалених. У нашій пошуковій групі працює крематолог: вона знає, як складати такі документи і про що розпитувати. У нас були чіткі вимоги… І жодної реакції».

Водночас відповіли на депутатський запит навіть представники сміттєспалювального підприємства (завод «Енергія»), чут­­ки про знищення тіл на якому ходили містом. «Відповіли вчасно, порядно, все пояснили», – підкреслює координатор.

Доволі важко дається волонтерам перевірка інформації про поховання. Наприклад, досі під знаком питання броварський цвинтар. «Там, де лежать невідомі, має бути вказано номери, стать, день захоронення тощо. Цього на одній із ділянок кладовища немає, – розповідають слідопити. – Ми поговорили з охороною, написали купу запитів до броварської міськради, міліції. Аваков відповів, що перевіряють, – дотепер перевіряють, а вже скільки місяців минуло… А міськрада просто надала список людей, похованих на цвинтарі, загальний…»

Доводиться волонтерам не тільки писати запити, а й, скажімо, пірнати у Дніпро та київські озера, коли надходить інформація про трупи. Перевіряли – з допомогою дигерів – і чутки про тіла в каналізації. А ще доводиться відвідувати морги…

«Нещодавно були в моргу п’ятої лікарні, перевіряли інформацію від джерела. Патологоанатом на ім’я Платон пішов на контакт. Показав нам труп, який лежить у морзі від 11 березня: це хлопець із Майдану, який лікувався в цьому медзакладі й помер. Олексій Холиця… Лікар показав нам тіло. Воно лежало просто на підлозі, в жахливому стані. Олексія нікому поховати, – розповідає Тарас. – У нього родичів немає, а місто не виділяє коштів… Ми зробили запит у КМДА із цього приводу й опублікували інформацію на сторінці Пошукової ініціативи. Уже за кілька днів з’явилася реакція міськдержадміністрації: буцімто ми наклепники й нас не було взагалі в цьому морзі. Хоча ми й фотографії робили, й навіть записали частину розмови з тим паталогоанатомом на диктофон. Відправили нині депутатський запит у КМДА – подивимося. Хоча коли по-людськи, то його треба просто поховати. Він весь чорний… Кажу як є».

Олексія у списках зниклих не було. Навіть поміж волонтерів… Але де ті люди, які в них фігурують? І чому їх – навіть тих, чиї родичі подавали заяви, – не видно в офіційних списках?
Загальновідомо, що до зникнення багатьох учасників подій (зокрема, 18 лютого) має безпосередній стосунок міліція. Свід­­ки бачили, як складали трупи, як майори координували дії тітушків. «Ми ж говоримо відверто? Є певні свідчення на користь того, що міліція причетна, – зітхає Тарас Матвіїв. – Можливо, комусь вигідно гальмувати цю справу». .

зниклі безвісти
Ангелов Юрій Іванович (28.08.1971), Бердянськ (Крим?). Андрій, сотник. Батішко Микола (1983). Бишков Андрій Борисович. Білоусова Юлія Миколаївна (32 роки), Луганськ. Благой Максим, Вишгород. Болотников Олександр Олександрович (1980). Бондарець Іван (1990), Рівне. Ващук Валерій Васильович. Герасимчук Роман Васильович, Рожище, Волинська обл. Головко Вадим. Гришин Андрій (17 років), Жашків. Гром Тарас (25–30 років), Дрогобич. Гудим Михайло (до 25 років), с. Вовчинець, Івано-Франківська обл. Деривицька Неля. Дронь Дмитро (29.09.1981), Чернівці. Дудкін Антон Сергійович (1990). Ехнюк (Лехнюк) Олег. Єгоров Олександр Георгійович (1994), Біла Церква. Залещик Антон Петрович (1992), Кіровоград. Захожий Олександр Сергійович (02.12.1985), Київ, прописаний у с. Гадзинка, Житомирська обл. Іванов Роман Сергійович (1996), Івано-Франківськ. Ільницький Андрій Іванович (22–24 роки). Карпухнов Євген Петрович (1981), Київ. Климов Віталій В’ячеславович (1975), Шепетівка або Гаразджа. Клiтинський Олександр Iванович (15.05.1988), с. Чернелівці, Хмельницька обл. Коваленко Михайло, Київ. Коровознюк Анатолій (1988). Котинчук Богдан, Київ. Кохарук (Кохарчук) Юрій Миколайович (1995), Коломия. Кощій Василь Анатолійович (22.01.1985), приїхав з Донецької обл. Кузьменко Василь Степанович. Кутовий (Косовий) Дмитро Васильович (33 роки), Івано-Франківськ. Куций Петро Васильович (1955). Лебиштан Мирослав Іванович (19.09.1940), Київ, родом із с. Старі Кути, Косівський р-н, Івано-Франківська обл.  Лех Роман Миколайович (1988), с. Семегинів, Стрийський р-н, Львівська обл. Лисенко Богдан. Майчин Михайло. Макаров Сергій Миколайович (25 років), Кривий Ріг, Дніпропетровська обл. Маклаков Ігор Миколайович (18.01.1987). Маркитан Володимир Якович (36 років), Ізюм, Харківська обл. Мацюк Ярослав Климович (1989), Вінниця. Мезенцев Олександр Миколайович. Миришов (Мірішов) Юсіф Фазіогли (48–49 років), громадянин Азербайджану. Михайлик Максим (приблизно 40 років), Черкаси. Міхеєнко Едуард (26–28 ро­ків), Луганська обл. Міронічев Юрій Євгенович (25.04.1968), Дніпропетровськ. Монталега Василь Юрійович (1977). Осауленко-Засекін Володимир (55 років), Сніжне, Донецька обл. Останович Микола (57 років), Тернопіль. Пономарьов Володимир Іванович (28.03.1942), Краматорськ. Попов Володимир Володимирович (06.11.1982), Бориспіль. Портной Андрій Іванович (06.08.1972), Херсон. Пражевський Микола Сергійович (1996). Прохоренков Олександр, Львів. Рехин Василь. Сайцман Олег Ігорович (1988), Кривий Ріг. Самоленко Володимир Іванович. Сивцов Максим. Сілатенко Дмитро Ігорович (25.04.1994), Ніжин, Чернігівська обл. Скочко Іван Борисович (10.12.1992), с. Уїздці, Рівненська обл. Скрипачук Микола Михайлович. Скрипников Максим Володимирович (1975), Київ. Соловйов (справжнє прізвище Гуляєв) Олексій Сергійович (1983), Миколаіївська обл. Соляник Анатолій. Сталінов Володимир. Степаненко Денис (06.03.1992), Київ. Супрун Олексій Владиславович (25.10.1955). Таран Іван Михайлович (18.06.1974), с.Квітневе, Дубинський р-н, Рівненська обл. Тарасенко Андрій Миколайович (1986 або 1981), Київ (Нова Каховка?). Тихонов Володимир (Тищенко) (понад 50 років), Житомирська обл. Тріцак Михайло (до 25 років). Трофімов Олексій. Турик Роман Іванович (02.12.1988), вул. Стрийська, 181, кв. 37, Дрогобич, Львівська обл. Фасір Петро (20 років). Холявіцький Петро Анатолійович. Царенко Володимир Йосипович (14.12.1937), с. Гусачівка, Обухівський р-н, Київська обл. Циганюк Олексій Юрійович (23.02.1982), Київ. Чекан Іван Юрійович, смт Воловець, Закарпатська обл. Чудий Юрій Олексійович (12.07.1981), с. Гірне, Львівська обл. Шашло Катерина (1961). Шелях Сергій Іванович (1961), Борзна, Чернігівська обл. Шиманов Думан (1958), Донецька обл. Юнасев (Юнашев),Сергій Іванович (1957), с. Хмельовик, Київська обл.
За даними Пошукової ініціативи Майдану, Тиждень