Богдан Лепкий: життя в підвалах ратуші

Єдиний в Україні музей відомого поета, прозаїка, науковця, перекладача, маляра і громадського діяча Богдана Лепкого (1872—1941) в Бережанах, — місце пам’яті про видатну особистість. Символічно, що цю непересічну наукову і культурну інституцію було відкрито за сприяння Музею книги 27 серпня 1995 року — в день народження Івана Франка. Адже Богдана Лепкого вважали другим за значимістю письменником у Галичині після Каменяра.

Свого часу Богдан Лепкий навчався в Бережанах у школі, потім — у класичній гімназії. Співав у гімназійному українському хорі під керівництвом композитора Дениса Січинського і в хорі «Боян». Майбутній автор слів знаменитої пісні „Чуєш, брате мій“ та роману-епопеї „Мазепа“ викладав у своїй альма-матер низку гуманітарних дисциплін — українську, польську, німецьку мови та літератури, історію і географію. І пробуджував національну свідомість, закладаючи в селах Бережанщини читальні „Просвіти“, позичкові каси, виступав з промовами і рефератами на суспільні теми.

Музею пощастило з опікуном — доктором із Чикаго, племінником письменника Романом Смиком. Метою його життя було „повернути Богдана Лепкого Україні“.

Він передав бережанському музею раритетні прижиттєві видання свого дядька — збірки поезій, історичні повісті „Вадим“, „Каяла“, „Сотниківна“, роман-пенталогію „Мазепа“, а також понад два десятки малярських робіт. У музеї зберігаються фрагменти і копії десяти ікон, які Богдан Лепкий розписував у церкві села Жовчів Рогатинського району — на батьківщині Р.Смика.

Оглядаючи експонати, довідуємося, що письменник і маляр був також плідним видавцем. Працюючи в Кракові, він дав життя понад 70 томам, в яких — твори Івана Франка, Лесі Українки, Тараса Шевченка, Ольги Кобилянської, Пантелеймона Куліша, Івана Котляревського та інших.

І важко не погодитися з багатолітнім директором музею Надією Дирдою, яка сказала: „Без оригінальних творів Богдана Лепкого була б немислима ця інституція“.

На щастя, експонатам не судилося покритися пилом. Музей постійно відвідують науковці, письменники, художники, студенти та учні. Тут побувало близько 150 тисяч екскурсантів.

Саме завдяки їм збагатилися основний і допоміжний фонди, кожен з яких уже налічує понад три тисячі одиниць зберігання. Наукову роботу підтверджують традиційні всеукраїнські конференції „Богдан Лепкий у духовній історії України“, різдвяні та великодні лепківські читання. Музей займається і видавничою діяльністю, про що свідчать літературно-мистецький та історико-краєзнавчий альманах „Жайвір“, тематичні календарі тощо.

Єдина біда — музейні кімнати знаходяться в підвалах Бережанської ратуші. А проблема з опаленням не вирішується вже четвертий рік поспіль.

Раніше ОКП „Тернопільтеплокомуненерго“ вимагало, крім плати за тепло, оплачувати ще й проходження тепла по 200-метровому відрізку теплотраси. Музей не погодився з таким підходом. Адже земельну ділянку з частиною теплотраси, що вела до музею Б.Лепкого, придбав один із львівських підприємців (його прізвище дирекція відмовилася назвати!).

Зрештою обласна теплопостачальна організація розірвала договір на забезпечення музею цим комунальним „благом“.

А підприємець, пообіцявши встановити автономне опалення, кидав слова на вітер…

Тривалий час музейникам довелося мерзнули. Потерпали раритетні видання, які доводилося сушити, рятувати від плісняви.

Дякувати Богу, небезпека знищення експонатів уже минула: зовсім недавно обласна рада виділила кошти на встановлення опалення, і розпочались роботи.

Прикро, що саме в такий випробний спосіб буде здійснено мрію Богдана Лепкого — „українські пам’ятки повинні бути збережені в українських руках“.

«Без національної культури не буде національної держави українців», — з цією думкою великого майстра слова і пензля, актуалізованою дослідницею його творчості доцентом Тернопільського національного економічного університету Надією Білик під час урочистостей, музей розпочав новий етап діяльності…

Роман Якель «Дзеркало тижня»