Бібліотека у Серединках Тернопільського району — затишна домівка Степана Мокрія-Алича

Українська земля надзвичайно багата на таланти. Ми приймаємо як звичне і належне той факт, що у кожному місті та селі є люди, які володіють даром поетичного та прозового літературного письменства, малярства, вишивки, лозоплетіння, танцю, співу, самобутніх народних промислів тощо. Це надзвичайно збагачує культуру. Тому важливо примножити це багатство, зберегти все, що маємо, та передати наступним поколінням.
У невеличкому селі Серединки 8 червня 1946 року побачив світ хлопчик, якого назвали Степаном. Ріс у селянській родині Мокріїв. Люди дивувалися, що вже змалку володіла дитина особливим даром – гарно складала слова у поетичні рядки. До того ж хлопець успішно вчився у школі, був гарним на вроду. Здавалося, життя обіцяло Степанові щасливу долю і, як тепер кажуть, успішну кар’єру. Та все обірвалося вмить. Через нещасний випадок у десятирічному віці Степан Мокрій зазнав важкої травми і на все життя залишився прикутим до ліжка. Середню школу закінчив екстерном. Перебував у Бережанському пульмонологічному санаторії, опісля — у Підгаєцькому будинку інвалідів, геріатричному інтернаті в селі Петриків Тернопільського району.
Знемагаючи від болю, Степан писав вірші, які збереглися б лише у рукописах або й пропали б, якби про чоловіка випадково не довідалися тернопільські літератори, зокрема нині світлої пам’яті Ярослав Гевко. Уперше вірші Степана Мокрія, який узяв псевдонім Алич, було опубліковано у тернопільських газетах, згодом — у піврічнику «Поезія» (Київ, 1985) та республіканській пресі (вірш «Гонець від сонця і весни», Літературна Україна. — 1985. — 17 січ.), «Земле, я оптиміст, як і ти» (Жовтень. — 1985. — Ч. 11). Посмертно вийшла збірка «Сяйво благословенне» (К., 1988, упорядник Я. Гевко). Понад 200 віршів ще зберігаються у рукописах та чекають свого часу, щоб стати на суд вдумливого читача. Окремі поезії опубліковані в журналі «Тернопіль» (додаток «Тернопільщина літературна», 1991. — Вип. 1). Про поета Степана Мокрія-Алича на ТТБ знято документальний фільм «Небо любові» (1996; сценарій І. Дем’янової, режисер Т. Кармазин).
А в рідному селі поета, у приміщенні бібліотеки, відкрито музей пам’яті Степана Алича. Зібрала та впорядкувала його документи, фотографії, переписку бібліотекар Марія Колоденна. Жінка родом зі Зборівського району. Мріяла бути журналістом, але… отримала професію технолога приготування їжі. Доля закинула у Серединки, де у 1995 р. дивом пройшла конкурс на посаду бібліотекаря. На це місце претендували 12 осіб. Відтоді село отримало активістку, яка разом із парохом о. Петром проводить цікаві заходи, завдяки чому про це маленьке село знають у районі та далеко за його межами.
До бібліотеки на зустріч із поезією Степана Мокрія-Алича приїжджають з усіх куточків області. Люди зі сльозами слухають про важку долю поета та читають його повні любові поетичні твори. «Степан Алич поневірявся по інтернатських закладах. Сирота з раннього дитинства. Каліка, прикутий до ліжка, але наділений Богом дивним даром поезії, — схвильовано розповідає Марія Колоденна. — Він не знав, що таке любов, але так одухотворено писав про це чисте почуття. Його вірші без сліз не прочитаєш. Лише після відходу у засвіти його поезію гідно оцінили. А я щиро вдячна його старенькій вчительці, з якою зустрілась у Підгайцях у 2015 році і яка мені так багато про нього розповіла. Я встигла все занотувати, бо 83-річної жінки не стало наступного після нашої зустрічі дня. Ніби чекала на мене, щоб передати спогади про Степана. Вдячна і Марії Балицькій, яка 30 років зберігала бібліотеку та рукописи поета, а також Ользі Майці, котра протягом п’яти років доглядала Степана Алича у Петриківському геріатричному будинку, була його любов’ю та відрадою у жорстокому до нього світі. Життя і творчість Степана Алича навчили мене терпеливості, прощення, любові до людей, ніколи не відповідати злом на зло…»
Знаючи бібліотекаря Марію Колоденну, священика о. Петра вже понад два десятки років, впевнена, що скромна, на їхню думку, праця принесла щедрі плоди — із самобутньою творчістю уродженця Серединок Степана Мокрія-Алича познайомилося дуже багато поціновувачів поетичного слова, а поет, хай і після смерті, отримав гідне помешкання у найсвітлішому місці сільської бібліотеки, куди до нього в гості приходить стільки хороших людей.
Галина ЮРСА – ТРР «Джерело».

Подільське слово

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *