Низка обставин змінила плани телевізійників, які приїхали в Чортків

На зйомки нової телевізійної програми з циклу “Червоної Руси Підкова Золота” знімальна група прибула до подільського міста Чортків. Однак низка обставин змінила плани телевізійників. 

“За однією із версій, ще в середні віки якийсь русин на прізвисько Чорний був першопоселенцем майбутнього міста, яке згодом назвали Чортків, — розповідає ведучий програми Василь Нагірний. — Так воно чи ні, але достеменно відомо, що 1552 року на перехресті великих торговельних шляхів між сходом і заходом місто отримало Магдебурзьке право. Ця дата одночасно є першою письмовою згадкою про місто магната Єжи Чортковського.

Серед різноконфесійних духовних осередків справжнім шедевром постає велична споруда римо-католицького костелу, високий шпиль якого проглядається з найвіддаленіших куточків міста. Закладений 1610 року.

Як колись, так і тепер купаю верболози віти у повноводді Серету, ріки, яка акурат протікає середмістям Чорткова.

Найдавнішим архітектурним пам`ятником є екзотичні руїни Чортківського замку, який спорудили на місці дерев’яних укріплень на початку 17 віку. Відтоді цей подільський форпост переходив до різних чужинецьких держав — Речі Посполитої, Туреччини, Австрійської та Російської імперій, знову Польщі, Німеччини, а відтак СРСР.

Компактна забудова чортківських вуличок, притаманна західноукраїнським містечкам, які ще дихають шармом минулих епох.

На противагу сецесійним кам’яницям неподалік середмістя заховався похмурий силует давньої Чортківської в’язниці. Саме тут ми підійшли впритул до нашої головної теми. 27 листопада 1942 року трагічна сторінка вписалася в історію Чорткова, коли нацисти вивезли звідси 52 українських арештантів-патріотів на розстріл. Люди знали їхні імена, але точне місце страти так  і залишалося невідомим. Чимало приречених були з Коломийського повіту, які спочатку перебували у тутешній тюрмі на вул. М. Павлика.

Ось тогочасне свідчення одного з ув’язнених Михайла Пригродського, датоване 17 березня 1942 року: “Тюрма в Коломиї жила. це був живий організм, а в’язні тільки клітинами великого організму. Новоприведених цілими днями перекликали по прізвищу. Надзирателі, місцеві службовці старої Польщі говорили, що їх будуть десь відправляти”.

Нам стало відомо, кого тоді з Коломиї відправили до Чорткова: Дмитро Григорович — вчитель 1915 року народження. Його ровесником був Роман Сельський – інженер, член окружного проводу ОУН. Їхній співкамерник Василь Мельничук – також окружний провідник ОУН Коломийської округи 1914 р.н. Провиною Сельського і Мельничука було те, що до приходу німців вивісили на коломийській ратуші синьо-жовтий прапор…

Після того, як їхні тіла закопали на Ягольницьких полях біля Чорткова, о. Павло Витвицький лежав зверху над усіма, ніби надаючи останній прихисток своїм земним браття. поруч – обкладинка його кишенькового молитовника. Серед артефактів добре збереглися особисті іконки із зображенням Матері Божої та чудотворним образом Гошівської Богоматері.

Ось іще одне підтвердження, що страченими є українські патріоти, — латунний медальйон з викарбуваним на ньому тризубом, а ще чиїсь окуляри і футляри, дрібні монети, ложки, пряжки, дзеркальця, олівці, жіночі і чоловічі гребінці. Гільзи та кулі в пронизаних черепних отворах. Нарешті й вони удостоїлися бути по-християнськи пом’янутими та перепохованими нащадками.

Тепер, на початку жовтня через 75 років це стало можливим завдяки провидінню, певному збігу обставин та людській наполегливості.

Ось такими побачили ми події, які розгорнулися 75 років тому. І тільки тепер, на початку жовтня 2017 року набули свого справедливого завершення, відкриваючи ще одну потаємну сторінку нашої непростої національної історії. Тут, в подільському краї, на білому полі, поблизу давнього Чорткова”.

 

Comments are closed.