Чортківська синагога – храм душі чи купа цегли?

Давид Мойше Фрідман  купив найбільший у місті замок, прибудував до нього кілька приміщень і в 1875 р. заснував резиденцію, у центральній частині якої була облаштована синагога. На свята до Чорткова з’їжджалися десятки тисяч прихильників цадика. (Електронна Класична Єврейська Енциклопедія, том 9).

У 1870-72 рр. єврейський рабин-чудотворець, цадик Давид Мойше Фрідман прикупив ще й Гусятинський замок, палац та інші будівлі у тодішніх власників міста Голуховських, і в тому місці збудував божницю. Найцікавішою пам’яткою Гусятина, що найкраще збереглася до наших днів, безумовно є синагога, розташована у міському парку, збудована орієнтовно на початку ХVІІ ст.  На поч. ХХ ст. замість бароккових шпилів з’явилася відкрита тераса з парапетом, а північну частину будівлі було понижено до двох ярусів. До основного об’єму будівлі були прибудовані низенькі приміщення для жінок і школи-хедеру.

У 1979 р. у відреставрованій синагозі було відкрито районний краєзнавчий музей, який 2002 р. переїхав до іншого приміщення.  З того часу будівля синагоги стоїть порожня і потроху руйнується. Недарма кажуть, що будівля живе до того часу, поки там пульсує життя.

Про захопливі історії з життя і традиції місцевої єврейської громади в другій половині ХІХ ст. можна дізнатися з творів відомого австрійського письменника і перекладача єврейського походження Карла Еміля Францоза, дитинство якого пройшло на чортківській землі.

З духовних провідників Чорткова варто згадати принаймні двох, що мали вплив не лише на місто, а й поза його межами. Першим з них є великий рабі ДАВИД МОШЕ ФРІДМАН (Rabbі Davіd Moshe Frіdman, 1827-1904), який був засновником Чортківської хасидської  династії рабинів. 1840-50 роки він провів у Садгорі Чернівецької обл., навчаючись там у місцевих хасидських адморів (учителів).  1888 року Ружин раббі Давид  Моше Фрідман відкрив у Чорткові Товариство вивчення Тори, яке дало світові не одного знавця Тори.

Після його смерті трон Чортківського хасидського двору обійняв його син раббі  Ізраель (RabbіІsrael, 1854-1934). Вплив родини поширився і на Румунію. Під час Першої світової війни рабин Ізраель виїхав до Марієнбаду, а згодом до Відня, бо Чортків під час війни був сильно зруйнований. Третім Чортківським цадиком став раббі Нахум Мордехай (Rabbі NachumMordecaі, 1875-1946). Він помер у Тель-Авіві.

Легенди про чортківських цадиків та чудеса, з ними пов’язані, живуть у душах їх послідовників і донині,- так писав у своїй праці д-р Ісус Австрі-Данн, (Dr. Yeshayhayay Aystri-Dunn), 1967 р., Тель-Авів. Від нього можемо дізнатися і про те, що другою промінентною духовною особою чортківських гебреїв був сучасник хасидського адмора Д.М.Фрідмана, відомий просвітитель простого єврейського народу, ремісників, дрібних торговців раббі ЄШАЯХУ МАЄР ШАПІРА (Rabbi Yeashayahy Meier Shapira). Він не був послідовником вчення рабі Фрідмана, а радше його опонентом – мітнагдімом.

Попри те, що рабин Шапіра був дуже благочестивою людиною, хасиди звинувачували його в епікурействі. А він просто не був консервативним, йшов на крок попереду інших рабинів: бачив потребу не лише у духовній, а й матеріальній допомозі пауперизованому і здеморалізованому містечковому гебрейству. Тому він знаходив інші форми суспільної організації, скажімо, створення кредитних товариств, які підтримували дрібне єврейське підприємництво. (За його схемою діє у Чорткові кредитна спілка “Самопоміч”, заснована у 1993 р.)  Є.Шапіра організував у Чорткові ремісничу організацію ”Яд Гаруцім”, як на той час, така справа була доволі революційною. Він, задовго до творця сіонізму Теодора Герцля, прийшов до висновку про необхідність гебреям повернутися на свою історичну батьківщину.

Завдяки діяльності рабина Шапіра Чортків став одним з центрів гебрейського просвітництва – Гаскали, а потім і сіоністського руху. Перші сіоністи у Чорткові вийшли з кола рабина Шапіра. З поваги до нього у Чорткові було збудовано ”Нову” синагогу (за допомогою ”Товариства Є. М. Шапіра” у Нью-Йорку), яку назвали його іменем.

Хочу зазначити, що 1904-й рік замкнув життєве коло двох великих рабинів, засновників чортківської хасидської та сіоністської династій, які продовжуються в Ізраїлі і по всьому світу понині.

До Першої світової війни єврейська громада Чортківщини не була однорідною: вона ділилася на харизматичних ультрарелігійних хасидів, консервативних талмудистів – мітнагдімів, прихильників єврейського просвітництва – Гаскали і сіоністів, які готували повернення гебреїв до Ерец Ізраель (на Землю Ізраїля). Після Першої світової війни додалися ще прихильники асиміляції гебреїв (тоді – полонізації), соціалісти і навіть комуністи.

Відомо, що у Чорткові співіснували три місцеві громади: українська, польська та єврейська. Мудрий бургомістр міста Людвіг Носс, розбудовуючи та впорядковуючи його у далекому 1904 році, врахував потреби усіх трьох громад. Одночасно були розпочаті будівельні роботи нової греко-католицької церкви Св. Покрови (тепер – православної), синагоги “Нової”, перебудови Домінікансього костелу і ринкової площі.

Хтозна, який вигляд мав би сьогодні Чортків, якби не війни і революції, роки кривавого міжнаціонального протистояння та етнічних чисток, добровільної чи вимушеної еміграції.

Минали роки, виростали нові покоління, і усіх їх ріднили вежа на ратуші, шпилі костелу, руїни замку і синагога, до якої за 40 років приросла нова назва – станція юних техніків. Переживши дві світові війни, незважаючи на зміни прапорів і державних кордонів, синагога в усі часи виконувала своє головне призначення храму просвітництва і науки, де школярі отримували додаткову освіту, сприяла свідомому вибору професії, що ставала сенсом життя, була альма-матір’ю перших кроків у широкий світ технічно-наукового прогресу. Синагога руйнується, позашкільний заклад розкидається по школах. ЩО БУДЕ ДАЛІ?

Споруда приваблює всіх своєю грандіозністю, гармонією ліній і барв, якоюсь нерозгаданою таємницею, що живе у ній. Здається, вона має душу, яка не перестає дивувати, чарувати своєю музикою, гармонією та досконалістю. Якщо для когось синагога – це “мотлох віків”, що стоїть сходинкою для кар’єри, і для цього треба зруйнувати храм, то пуста й мізерна душа пристосуванця навіть не здригнеться. Такого тільки допусти до храму – і він вмить перетворить його на купу цегли!

Німим свідком життя чортківських міщан стоїть ціле століття на перехресті доріг синагога, яку побудували наші талановиті попередники, створивши справжній архітектурний шедевр, увіковічнили себе у неповторній красі цієї будівлі. Багато бачила ця споруда, багато вистраждала. І зараз мовчазно судить “Синагога Нова” своїх недолугих нащадків.

Як можна дозволити знищувати те, що створювалося віками, що здатне єднати народ в його безсмертній народній історичній правді, що є туристичною візитівкою міста? АЛЕ ДОЗВОЛЯЄМО… Одні руйнують власними руками, інші – байдужістю.

Віра Дмитрів, керівник краєзнавчих гуртків Чортківського ПДЮ

Золота Пектораль

загрузка...

Comments are closed.