Під Чортковом згоріли дві старенькі сестри, рятуючи п’ятьох онуків

У Росохачі, що на Чортківщині, й досі селяни не можуть оговтатись після пожежі. «Лихо та й годі», – зітхають старенькі. Чорна й обгоріла стоїть хата, де ще недавно дзвеніли щасливі дитячі голоси, співали псалми старенькі вчительки. Трагедія сталась у ніч із 22 на 23 квітня, коли під час молитви двох стареньких жіночок спалахнули штори на вікні і вогонь із димом миттєво заполонили кімнату. Незважаючи на вогонь, одна з пенсіонерок встигла розбудити всіх домочадців, вивела стареньку 90-річну матір та п’ятьох маленьких правнуків. Потім кинулась знову до хати за хворою сестрою, а назад не повернулась. Обидві жінки загинули.

«Вони були такими лагідними, чуйними, мудрими, що ще за життя здавались ангелами у плоті. Сподіваюсь, їхня смерть була легкою, і Віра Іванівна та Надія Іванівна просто одразу потрапили на небо. Тим більше, що мученицької смерті вони зазнали під час молитви. Надя не могла не повернутись по сестру, адже вони з Вірою були близнючками», – стиха каже одна із сусідок потерпілих, пані Марія.

Надія і Віра народились у великій дружній родині, хоча, за сільськими мірками, були пізніми дітьми – у батьків на той час уже ріс 12-річний син і трохи молодша дочка. Тихі, спокійні, дівчатка-близнючки стали улюбленицями в сім’ї.

Після школи сестри вирішили стати вчителями, поступили у педагогічний інститут.

«Відтак понад 30 років вчителювали у школі: Віра Іванівна вчила дітей математики, а Надія Іванівна спочатку була вчителькою молодших класів, а останнім часом читала християнську етику», – пригадав голова Росохацької сільської ради Віктор Басістий.

Як не дивно, але 90-річна матір загиблих досить чітко пам’ятає трагічні події, ось що розповіла Павлина Павлівна Батрин:

«Я проживала разом зі своїми 55-річними дочками-близнючками Вірою Батрин та Надією Гриців, внучкою Тетяною Батрин та п’ятьма маленькими правнуками. Обидві дочки були дуже віруючими і багато часу проводили у молитвах біля образів при свічках. Причому вони молилися перед іконами як вранці, так і ввечері».

Останнім часом Віра хворіла, їй стало важко пересуватись. Хоча я старша і мені також тяжко ходити, та я вже зовсім стара, але Віруня практично не ходила, – зітхає Павлина Павлівна і надовго замовкає.

Зібравшись із силами, продовжує розповідь:

«Отже, у ніч із 22 на 23 квітня, коли ми полягали спати, Віра з Надією продовжували при свічках молитись у своїй кімнаті. Я вже заснула, коли десь опівночі мене збудила одна з дочок і почала кричати: «Мамо, тікай! Пожежа!». Із загального лементу та криків я зрозуміла, що під час молитви на фіранку перекинулась свічка, полум’я одразу спалахнуло на шторах. Кімната була вся в диму.

По-моєму, Надія взяла мене попід руку та повела до виходу. На той час вся хата була охоплена вогнем. Разом зі мною дочка вивели і всіх п’ятьох онуків».

Уже надворі Віра почала оглядатись у темряві, шукаючи очима сестру. Надії ніде не було. Діти також почали гукати: «Бабцю Надю, ви де?». У метушні всі забули про хвору.

Її сестра зблідла, адже вхідні двері були охоплені полум’ям, перетворившись на пекельну пастку. Сестра-близнючка перехрестилась і рішуче попрямувала до палаючого будинку на допомогу немічній Вірусі. Тяжко припускати, проте на той час жінка, швидше за все, вже була мертвою.

Не встигла Надія Іванівна увійти, як за її спиною обвалилась стеля, перекривши  шлях до порятунку. Згодом судовий експерт навіть не зміг остаточно встановити причину смерті потерпілих – вони задихнулись чи згоріли живцем. «Зрозуміло одне: жінки загинули внаслідок нещасного випадку, – зазначив прокурор Чортківського району Богдан Іжук. – На підставі результатів судової медекспертизи та висновків рятувальників були вирішено не порушувати кримінальної справи за фактом гибелі двох жінок».

Варто зазначити, зауважила сусідка, завідуюча сільським клубом Галина Федин, що рятувальники приїхали лише через годину. Тим часом люди носили воду, намагаючись загасити пожежу та врятувати хоч щось із майна погорільців.

Коли під ранок до рідної хати приїхав старший син Павлини Павлівни, Павло Батрин, від затишної чистенької домівки лишилось тільки чорне згарище. Відтак чоловік забрав родину до себе у Чортків…

Олена Густенко, «Номер один»