Закохані розбилися на скутері у Монастириському районі

Віталик загинув, Ірина — у важкому стані. Вона досі вірить, що її хлопець живий…

«Що з Віталиком?» — не перестає запитувати про коханого хлопця Ірина Латин із Задарова Монастириського району. Після страшної аварії 17-річна дівчина, цьогорічна випускниця, нині на лікарняному ліжку в Івано-Франківській обласній дитячій лікарні. «Медики кажуть, що він у критичному стані», — свідомо говорить неправду її мати Оксана Володимирівна. «Зателефонуйте до Віталика, я хочу почути, що він дихає…» Матір відхиляється, ніби хоче поправити доньчине хвилясте волосся, а насправді ховає повні сліз очі. Лікарі заборонили казати правду про Віталика. Віра у те, що він живий, тримає Ірину і додає сили до життя. «Віталикові ампутували ногу? — хоче дізнатися дівчина. — Нічого, я все одно любитиму його!»

Водій-убивця «знімав» стрес  у сільському барі

Ірина Латин зустрічалася з 19-річним Віталиком Кулявим із сусіднього села Красіїв більше двох років. Між молодими людьми були щирі й теплі стосунки. Взаємні освідчення на їхніх сторінках в соціальній мережі «В контакті» досі свідчать про палкі молодечі почуття. Ірина і Віталій мріяли одружитися, народити дітей, але… Людські долі непередбачувані. Відпочинок на Зелені свята, 4 червня, закінчився для них фатально. Молоді люди подалися скутером на Дністер і потрапили в аварію. Водій зустрічного автомобіля ВАЗ-2109, мешканець сусіднього Тлумацького району Івано-Франківської області, на вузькій дорозі між лісосмугою не впорався з керуванням і виїхав на скутер. Ірину та Віталія викинуло на узбіччя. Автівка кілька разів перекинулася, 35-річна пасажирка опинилася на асфальті, від отриманих травм вона померла миттєво. «Що ти накоїв?» — накинувся водій автівки на Віталика. Далі була брудна лайка. «Це ж ти наробив біди..,» — кричали на нього люди, які саме відпочивали неподалік і були свідками аварії. Як стверджують очевидці, водій був у нетверезому стані. Він нахилився над мертвою пасажиркою і рвав на собі волосся, а потім чкурнув до села Нижнів і у найближчому барі «знімав» стрес, аж поки його не затримали правоохоронці.

«Пробачте, ми більше туди не поїдемо…»

«Іринко, де ти? Мені важко без тебе..,» — стогнав від болю Віталик. Люди, які збіглися на аварію, перенесли дівчину ближче до її хлопця. У швидкій Віталій благав лікарів: «Рятуйте мене, бо помираю…» Потерпілих доправили до Тлумацької районної лікарні. Невдовзі туди приїхали батьки Ірини та Віталія. Вони мало не збожеволіли під дверима реанімації.
— Віталик чомусь не сказав нам, що їде відпочивати аж за 20 кілометрів від нашого села, — каже мати хлопця Галина Іванівна. — Того дня ми гостювали у рідних, тому не бачили, як він виїжджав з дому. Правда, перед дорогою телефонував батькові, але ми не чули дзвінка — він хотів узяти у нас фотоапарат. Близько 19-ої години чужі люди повідомили, що Віталик потрапив в аварію. Ми відразу поїхали на місце події, але люди перестріли і казали: «Їдьте до лікарні до дітей, вам не треба бачити все те…» Всю дорогу я молилася, але з неба ніби щось промовляло, що сталося страшне.
«На жаль, хлопець помер..,» — співчутливо сказав лікар реанімації. Батьки кричали, їхній біль не мав меж. Душа Віталика відходила під ридання батьків.
— Якби машина швидкої допомоги була належно обладнана, то, думаю, сина могли б врятувати, — міркує Галина Іванівна. — Під час війни рятували людей, а тут не змогли впоратись із кровотечею та больовим шоком, адже у сина були лише поламані ноги, він до останнього був при свідомості, говорив.
Батьки Ірини не знали, чи виживе їхня донька. Вони готувалися до найгіршого, бо дівчина була у дуже важкому стані. «Мамо, пробач, ми більше туди не поїдемо», — такими словами Іринка зустріла батьків.

«Тільки не кляніть моїй дитині, ми не винні»

«Кохання складається з однієї душі, що живе у двох тілах», — свого часу написала Ірина на Віталиковій сторінці в Інтернеті. Закоханій дівчині буде неймовірно важко рано чи пізно довідатися правду. Нині психолог намагається розвіяти її небезпідставні хвилювання, а дівчина щось відчуває, адже говорить ніби й оптимістично, але за тим ховається травмована душа.
— Лікарі готують мене до операції на таз, бо маю багато переломів, у мене також розірвана легеня, але треба потерпіти і все буде гаразд, — сказала у телефонній розмові Іринка Латин. — Шкода, що пропустила тестування з біології, я хотіла подавати документи на факультет психології у Прикарпатський національний університет, де на юридичному факультеті навчається Віталик, але, мабуть, цього року не вступатиму, спершу треба одужати.
Іринка вірить, що буде разом з Віталиком, та про коханого залишаться тільки спогади і багато фотографій. А ще про Віталика нагадуватиме руденький котик, якого він незадовго до аварії подарував їй на іменини, і золотий кулончик у вигляді сердечка.
— Віталик був золотою дитиною, ми звикли до нього, наче до рідного, — каже мати Ірини Оксана Володимирівна. — Він дуже любив нашу доньку, щоразу на побачення приходив з квіточкою. Чому Бог забрав його?! Віталик був на випускному в Іринки, перед тим разом вибирали сукню. Як сказати Іринці правду?..
Оксана Латин дозволяє провідувати доньку тільки найближчим людям, боїться, щоб хтось не проговорився. А якось одного вечора до них прийшла незнайома гостя. «Ви мати дівчинки, яка потрапила в аварію? Винуватець аварії не звертався до вас?» — запитала. «А ви хто?» «Я — його колишня дружина, а їхав він із коханкою. Я прийшла попросити вас, щоб не кляли його дітям, бо у нас є 5-річна дівчинка. Ми не винні, простіть за все..,» — зігнула голову незнайомка і пішла.
Іванка Гошій, Нова Тернопільська