Я тебе розмажу по стіні, – справжню боротьбу за виживання влаштували своєму учню вчителі на Тернопільщині

Справжню боротьбу за виживання влаштували своєму учню у спеціалізованій школі з поглибленим вивченням інформаційних технологій у селі Васильківці, що на Тернопільщині. Усе почалося з того, що вчитель географії Олександр Логінов нібито побив семикласника Тараса Коваля (на прохання родичів ім’я та прізвище дитини змінені). А коли ця справа набула місцевого резонансу, діти почали говорити, що Тарас – не перший, по відношенню до кого вчитель розпустив руки.

Проте у школі не тільки не намагалися припинити свавілля співпрацівника – за словами потерпілого хлопчика та свідків, до кінця року вчителі робили усе, щоб психологічно затиснути тих, хто намагається вирішити проблему правовим шляхом. Ми спробували розібратися, що відбувається у Васильківцях.

«Я – людина прикра, спорчу життя»

Усе почалося ще наприкінці квітня.

—     У нас був урок, контрольна з географії, мені сказав мій друг Андрій, щоб я підказав йому правильну відповідь на завдання, — розповів нам Тарас. — І я підказав. Тоді цей Логінов мені каже: «Вийди з класу», я сказав, що зараз вийду, але на коридорі холодно. Але він сказав: «Вийди, бо я тебе розмажу по стіні». На перерві ми йшли усім класом на урок трудового навчання, а цей Логінов йшов трохи позаду мене. І коли ми були вже у фойє біля підсобки, то він мене гукнув на прізвище і показав пальцем, мовляв, йди сюди. А потім узяв мене за плече і завів до підсобного приміщення, де стоїть технічний інвентар. І там він мені став казати: «Я – людина прикра і я спорчу тобі життя». А потім ударив мене кулаком у голову. Я після того удару присів одразу, мені запаморочилося у голові. А він сказав: «Зараз у тебе урок трудового навчання — іди і навіть не пискни нікому».

Шокована дитина в сльозах і зі слідами побиття одразу побігла в туалет, щоб хоч якось прийти до тями. Такий його стан бачили друзі, які очікували Тараса біля сходів. Хлопцю було погано: паморочилося в голові, руки тремтіли так, що він затискав їх між колінами, але відсидів останній урок.

Вдома на онука чекала бабуся. Почувши, що сталося, Стефанія Яківна трохи розгубилася. Зараз вона виховує Тараса одна: мама хлопця в цьому році виїхала на заробітки в Польщу, а батько — служить в АТО. Проте звернулася до лікаря.

—     Онуку поставили діагнози: закрита черепно-мозкова травма, забій м’яких тканин голови, гостра реакція на стрес, — каже Стефанія Яківна. — У той же день я подзвонила до школи і повідомила про те, що сталося.

В той же день вчитель географії прийшов до дому Ковалів у супроводі колеги. Але від цього візиту хлопцю стало тільки гірше.

— Доки вони були в хаті, Тарасик так трясся, що я думала, буду «швидку» викликати, — журиться бабуся. — Але цей Логінов жодного разу не попросив пробачення, а весь час нібито з’ясовував стосунки. Він розказував, що мій онук сильно опустився, бо, мовляв, став гірше вчитися. І весь час вони нам щось доказували, доказували, навіть не сказали жодного разу: «Та заспокойся, дитино»…

— Він казав, що він не бив і що у мене не було б такої вм’ятини на голові, якби це він мене бив, — згадує Тарас. — А потім він попросив залишити його зі мною наодинці і каже: «Я в тебе вибачення попросив? Попросив. А тепер – прикуси язика». І пішов.

Тиск замість допомоги

Таке ставлення ще більше обурило хлопця та його бабусю. Стефанія Яківна написала заяву у міліцію. Хлопець відлежався вдома пару днів, та пішов до школи, сподіваючись, що там приймуть якісь міри, але побачив, що Логінов ходить по школі, ніби нічого не сталося. Хлопець зачинився в собі та заховався вдома. Він страшенно боявся вчителя географії і не бачив нікого, хто б міг його захистити. Тим більше, що по мірі просування справи у правоохоронних органах адміністрація СОШ зайняла ворожу позицію до свого учня.

—     Доки Тарас не ходив до школи, вони почали приходити та перевіряти, чи в належних умовах він живе, — говорить бабуся. — Натякали, що батьки не опікуються дитиною і чи не варто їх позбавити батьківських прав? А потім відділ освіти, куди входять учителі нашої школи, визвав мене на адміністративну нараду. Там почали казати, що мій онук погано вчиться, хоча він вчиться середньо і дали таку характеристику, ніби то він злочинець. Але Тарасик нікого не бив, нічого не псував — то за що? Проте я читала ту характеристику, що вони написали Логінову, то йому хоч крила чіпай, та до неба відправляй! Після цього я сказала, що більше на їхні засідання ходити не буду.

Літню жінку довели до такого стану, що вона забрала заяву з міліції. Та невдовзі виявилося, що в них з Тарасом є підтримка — вчитель інформатики Оксана Побережна, яка бачила, як її колега виходив з Тарасом з підсобки, і що хлопець був у жахливому стані. Але тоді хлопець швидко зник у туалеті. Коли вчителька дізналася про все від дітей, то зрозуміла, що в школі зроблять усе, щоб приховати інцидент.

Побив вже чотирьох?

Побережна написала звернення у кілька інстанцій. А по ходу справи дізналася: випадок з Тарасом у Логінова — не єдиний.

—     Вперше він писав пояснення про побиття учня ще у 2012 році, при колишньому директорі школи. — Але той хлопець розповів про все батькам, прийшов його тато і розібрався з Логіновим якось по-своєму. Коли виплив факт із Тарасом, хлопчик з паралельного класу також зізнався, що Логінов його бив. Він готовий про це розповісти, але мама не дала дозволу, щоб її син дав свідчення слідчому, бо боїться, що у дитини будуть проблеми у школі. А далі – в 11 класі я читаю уроки і, звичайно, у всіх ця ситуація на вустах. І ще один учень до мене підійшов і каже: «Оксано Іванівно, а мене теж Логінов бив, і теж — коли я був у сьомому класі. Після фізкультури у мене на взутті був пісок і Логінов побачив, що я залишаю сліди. Він завів мене у підсобку і також бив там». Дитина готова розповісти слідству усе, але після останнього дзвоника, тому що боїться помсти в атестаті.

Дізнавшись про це, Стефанія Яківна зібралася з духом. Нещодавно заява вже пішла у Гусятинський відділ Чортківської прокуратури, де нам розповіли, що по цьому зверненню відкрито кримінальне впровадження за 125 статтєю «Умисне легке тілесне ушкодження». Наразі ведеться слідство.

Ми подзвонили Олександру Логінову, щоб дізнатися його версію подій.

—     Я зараз коментувати не буду, тому що зараз працює комісія (з районного управління освіти – Авт.), — сказав нам вчитель.

На днях бабуся Тараса отримала з цього управління лист про результати роботи цієї комісії, де написано, що ця сама комісія дійшла висновку: «на сьогоднішній день немає достатньо підстав для підтвердження факту побиття вчителем географії Логіновім О.І. учня…».

Проте ми знайшли того самого випускника Васильковецької школи Михайла Пискального, який стверджує, що зазнав насильства з боку Логінова у 2012 році.

—     Я був у сьомому класі, це було якесь свято, — згадує Михайло. — Дівчата мали виступати і у них був вінок на голову. А ми балувалися з хлопцями, я узяв той вінок та й надів собі. І тут Логінов підійшов до нас і одразу вдарив мене у чоло кулаком. Це було на очах у всіх учнів класу. Мої друзі тоді побігли за класним керівником, а у мене почала голова крутитися, я сів на стілець та не міг піднятися. Але ні до лікарів, ні до кого я тоді не звертався, тільки сказав батькам, а вони приходили, та говорили з ним – про що, я не чув. Та можна сказати, що тоді йому це зійшло з рук.

«Я б наклав на себе руки»

Те, що колектив став на захист колеги, Побережна пояснює тим, що вчителі пов’язані між собою боротьбою проти колишньої директорки закладу.

—     Вони її просто з’їли, тому що вона як раз боролася зі свавіллям, з тим, що вчителі не прикладають достатньо зусиль до роботи. Такі вимоги багатьом тут не подобалися і на неї робили наклепи, заводили карні справи, але вона змогла перемогти у цій боротьбі і довела, що ні в чому не винна. Та залишатися після такого на посаді не захотіла і пішла. Логінов як голова профкому був на чолі цієї боротьби. Тоді і склалося це коло «поруки». Наразі директора в школі немає, але не дивно, що мої колеги ховають очі, проте стоять один за одного. Більше того, вони стоять на позиції залякування. Одна вчителька щось не так сказала на уроці, діти засміялися, але саме Тарасу вона сказала: «Тобі Логінов мало дав? То я зараз підійду і добавлю!».

Тепер не тільки Тарас, а й Оксана Побережна не можуть дочекатися результатів розслідування. Бо якщо усе залишиться так, як є, то Оксані доведеться піти зі школи.

—     Я ось приймаю в учнів екзамени — і як камікадзе. Ніхто зі мною не говорить, за спиною шепочуться. Але боюся за дитину. Тато говорив з ним по телефону, та досі не приїхав. Мама просилася додому, він дуже чекав, а потім мама каже, що хазяйка-полячка не пустила. І якось Тарасик підійшов до мене, та й в розмові сказав: «Оксано Іванівно, якщо б ще ви мене не підтримали, то я б наклав на себе руки». Тільки уявіть собі, як йому йти туди 1 вересня, якщо не вирішити цю справу? А іншої школи в селі немає.

Газета «Вести» спробувала дізнатися з цього приводу думку керівництва школи. Та заступник директора Людмила Марчишак також відмовилася від коментарів.

Ні в якому разі не замовчуйте!

Нажаль, історія, яка виникла у Васильківцях, досить типова для України.

—     Батьки з усієї країні досить часто повідомляють нам про такі випадки, коли вчителі б`ють дітей, — каже юрист громадської організації «Батьки SOS» Роман Корсун. — І  замість того, щоб навести лад, прийняти правові рішення самостійно, в школах часто іде замовчення фактів, якщо вчителі б’ють дітей. Але керівництво шкіл часто опускає голови в пісок.

Як юрист я пораджу батькам ні в якому разі не замовчувати, якщо дитина повідомила вам про те, що її побив вчитель. Одразу потрібно звертатися до лікаря і щоб навіть в історії звернення було зафіксовано зі слів дитини, що це сталося у школі. Далі потрібно звертатися у службу у справах дітей, та повідомити керівництво школи. А також треба звертатися в міліцію. І якщо ви не бачите від керівництва школи належної реакції, то треба не боятися надати справі найбільшого розголосу.

Зараз ми також підключилися до цієї справи і від своєї організації написали і заяву в поліцію, і в облдержадміністрацію, Уповноваженому президента у справах дітей Миколі Кулебі, уповноваженій Верховної Ради з прав людини Валерії Лутковській, робимо усе, щоб не дати замовчати усі ці ганебні факти на місцях.

«ГД» також продовжить слідкувати за обігом подій.