У суспільстві культ мами є, а культу тата – нема?

chornaКульт від лат. cultus – це шанування, поклоніння. Кандидат психологічних наук, доцент кафедри практичної психології ТНПУ ім. В.Гнатюка Ірина Чорна вважає, що культу матері, у класичному його розумінні, в Україні насправді немає. Так що закиди окремих чоловіків, як каже вона, із цього приводу цілком безпідставні.

На формування ґендернорівного, шанобливого ставлення до батьків спрямовані законодавство України, християнська релігія, українська етнічна та наукова педагогіка і психологія, спрямовані.

Згідно п.6 ст. 7 Сімейного кодексу України жінка та чоловік мають рівні права і обов’язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім’ї. Ст. 49, 50 регламентують рівні права на материнство та батьківство відповідно. У п.2 ст. 55 сказано, що «чоловік зобов’язаний утверджувати в сім’ї повагу до матері. Дружина зобов’язана утверджувати в сім’ї повагу до батька».

Четверта заповідь Божа: «Шануй батька твого й матір твою, щоб тобі було добре і щоб ти довго жив на землі». Св. Письмо Старого Завіту про пошану батьків каже так: «Хто шанує батька, той гріхів позбувається. Хто звеличує матір свою, той немов скарби збирає. Усім своїм серцем прославляй свого батька, і не забувай про болі матері твоєї. Пам’ятай, що вони привели тебе на світ: чим заплатиш за те, що вони для тебе вчинили?» (Сир. 3, 3-4 і 7, 27-28). Хто шанує своїх батьків, той подобається Богові і сповняє Його волю. Тож, очевидно, на тому спочиватиме Господнє благословення. «Хто шанує батька, – каже Св. Письмо Старого Завіту, – той матиме втіху в дітях і в день своєї молитви буде вислуханий. Ділом та словом шануй твого батька, щоб його благословення зійшло на тебе. Бо добродійство батькові не буде забуте: надолуженням за гріхи воно тобі причислиться. Благословення батьків будує доми дітям» (Сир. 3, 5-14).

Сучасні педагогічні та психологічні наукові теорії обґрунтовують необхідність єдності виховних впливів батька та матері, які, відповідно, стануть запорукою однаково шанобливого ставлення дитини до обох батьків та гарантією розвитку повноцінної, гармонійно та різносторонньо розвиненої особистості.

Проблема у тому, чи усі молоді люди знають українське законодавство, норми християнської моралі, чи займаються саморозвитком та самоосвітою? А якщо і знають, то чи хочуть дотримуватися? Загалом, культ іншої особи створює пристосуванець, той, хто сам не здатний, або ж лінується взяти на себе відповідальність, а також політики з метою психологічної маніпуляції свідомістю громадян. Недостатня психолого-педагогічна освіченість призводить до спекуляцій на темі домінуючої ролі матері чи-то батька у сім’ї.

До ХХІ століття дійсно був розподіл обов’язків на чоловічі та жіночі. Жінка займалася лише хатньою роботою, доглядала та виховувала дітей, а чоловік відповідав за усе господарство, дім, двір, господарські будівлі, худобу, поле, добробут та забезпечення родини. При цьому чоловік не тільки не самоусувався, а навпаки брав активну участь у вихованні дітей, а слово батька у сім’ї було вирішальним.

Нині, коли в урбанізованій сім’ї більшість обов’язків чоловіка минулих століть стали атавізмами, жінки працюють на роботі на рівні із чоловіками, а інколи по рівню матеріального забезпечення випереджують чоловіків, деякі чоловіки без сорому перебувають у статусі альфонсів і продовжують наполягати, що виховання дітей та хатня робота – це жіноча справа. Цим самим прирівнюючи процес виховання своїх дітей до хатньої роботи. Результати успішного виховання, у кращому випадку, вважають спільним досягненням, а недоліки (а вони будуть, якщо процес виховання матиме однобічний характер) – це результат виховання дружини.

Сучасна педагогіка та психологія єдині у християнському постулаті: «Нехай батьки намагаються вчити й виховувати своїх дітей не тільки словами, але і своєю поведінкою та прикладом, бо слова – мертві, а приклад притягує. Св. Іван Золотоустий так говорить про добрий приклад батьків: «Поведінка батьків – це книга, з якої дитина вчиться. Уста, язик, губи батьків – це книги, з яких діти набувають свого знання». Отож, виховуймо гідно наших дітей, щоб ми ніколи не соромилися їхніми вчинками а лише пишалися ними, нехай нам у цьому допомагає Господь Бог і Пресвята Діва Марія».

У кожного є своя фахова освіта, яка дає змогу займатися відповідною професійною діяльністю і далеко не всі обізнані у основах психології та педагогіки, без яких неможливо не «якось», а повноцінно виховати особистість. Свідомі батьки, які відповідально ставляться до своїх обов’язків, займаються психолого-педагогічною самоосвітою, консультуються у відповідних фахівців. Процес виховання дитини та роль батьків у цьому процесі є проблемою державного значення. Повноцінну особистість можливо виховати лише за умови спільних зусиль батька і матері та кваліфікованих фахівців освітніх навчально-виховних закладів.

На жаль, в у нас не достатньо приділяють увагу інституту сім’ї. Для того, щоб стати лікарем, вчителем, сантехніком, водієм – потрібно вчитися. А для того, щоб стати батьками, людьми, які мають виростити, виховати дитину, розвинути її творчі здібності, сформувати особистість, моральні принципи свідомого громадянина, виявляється вчитися не потрібно?! Не маючи навичок керування транспортним засобом, лише безумець сяде за кермо, а от у процесі виховання дитини кожен вважає себе фахівцем. Для чого місяці, роки навчання – кілька хвилин і джек-пот, вітаємо ви батьки!

Безвідповідально і наївно думати, що виховати дитину – це простіше, аніж навчитися ремонтувати сантехніку, а тому не потребує відповідної освіти. Дотримуючись позиції: «ну мене ж якось виховали та й я якось виховаю», деякі батьки свідомо, чи несвідомо забезпечують суспільству «якось вихованих» громадян, які потім «якось» живуть, «якось» пишуть закони та «якось» їх дотримуються, демонстративно наполягаючи на правильності привитих діям «якихось» наче б то моральних норм тощо.

Comments are closed.