Увага – нецензурна лексика
“Якщо ти хочеш, аби твоя футболка промовляла за тебе, поки ти насолоджуєшся дзвінким хрускотінням улюблених чіпсів, щоб вона усміхала перехожих прикольним написом на зразок “я дурак” і проводжала їх словами “и ты тоже”, – тоді футболки з написами – твій найкращий вибір!”.
Це з розміщеної в Інтернеті реклами. Виявляється, гопники нашої країни взялися за футболки з написами і пропонують усім нам розділити своє особливе почуття гумору: “Я дурак – и ты тоже”. Смішно до неможливості. Мене всього так і “усміхнуло”.
Носіння футболки з написом – мабуть, найпростіший спосіб привернути до себе увагу і щось про себе сказати. Уперше в житті я побачив це далекого 1968 року в розгулялій свободою Празі. Назустріч нам ішов патлатий (так їх називали тоді) молодик. На його грудях було написано YES. Ми розминулись, я озирнувся – і прочитав NO. Нині я сказав би, що в тій футболці сконцентрувався весь чеський сюрреалізм. Тоді я про нього ще нічого не знав, але футболка запам’яталась. Я відразу ж почав мріяти про те, що виросту й обов’язково носитиму футболки з написами.
Вони знаходять мене, починаючи зі студентських часів. Протягом першого семестру першого ж курсу однокурсники з Куби кілька разів скаржилися на мене деканові – своїми футболками я, мовляв, популяризую Америку, нашого спільного ворога. Відтоді я зрозумів, що футболка може бути знаряддям політичної боротьби. Спокійно, це жарт.
Утім, двадцять років тому наші футболки таки добряче поборолися за незалежність України. Поминаючи незліченних футболкових козаків, махновців та партизанів, не можу не згадати суворого, наче будьонівець із “Ты записался добровольцем?” Тараса Шевченка, який, тицяючи пальцем просто в душу, запитував “Чи твої діти говорять моєю мовою?”.
На хвилі Помаранчевої революції з’явилась і футболка номер один усього 20-ліття – “Дякую тобі, Боже, що я не москаль”. Найчастіше її вдягають саме ті, кому, за великим рахунком, немає за що бути Богу вдячними – туристи з Росії. Улюбленець нашої припанкованої публіки Шнур, той що з “Ленінграду”, на один зі своїх київських концертів одягнув саме цю футболку і прокоментував свій вчинок цілком резонно: “Ну да, спасибо Богу за то, что я не москаль, а питерский”.
До речі, як і в будь-якого культового одягу, в цієї футболки вже з’явилися свої антиподи-репліки. В українському інеті вже можна замовити й купити футболку з написом “Так о@уенно, что я русский”. Мабуть, саме в таких люблять покрасуватися на дозвіллі люди з Банкової. Підозрюю, що сам міністр освіти придумував для них той текст. Хоч сам він наче й не зовсім росіянин. Проте хіба заборониш людині помріяти?
Іноді мене знаходять футболки з моїми ж цитатами. Найбільше мені подобається колекція з “Пісень для мертвого півня”. Її розробили в Харкові не знані мені, але дуже симпатичні дизайнери. Найактуальнішу з них – “Знову, курва, радіо, телебачення, преса” я носив би не знімаючи протягом усіх двадцяти років незалежності. Особливо якби на ній розмістити ще й другий рядок того самого вірша – “Влада собі як влада – суцільні бандити”.
Минулого року мій київський друг після нашого концерту з “Карбідо” вручив мені власноруч виготовлену помаранчеву футболку з цитатою “ПРЕЗИДЕНТ ПІДПИСАВ УКАЗ ПРО ЛЮБОВ ДО РОСІЇ”. Діялося все якраз після Харківських угод. Себто рядок, що його я написав далекого кучмівського 1999 року, несподівано заграв оновленими й живими барвами. Усім авторам приємно, коли їхні вірші розбирають на цитати. Але ще приємніше, коли їхні цитати розбирають на футболки. Отож мені було приємно, і я вже подумки приміряв на себе обновку. Але поки я ставив автографи на дисках і квитках, моя нова ексклюзивна футболка кудись безслідно зникла – як то кажуть, просто з-під носа. Швидше за все її поцупив якийсь офіцер-есбеушник, “діжурний по концерту”. Тепер він потаємно вдягає її на себе – звісно, коли вдома й ніхто за ним не підглядає. Мені принаймні дуже хочеться в це вірити.
Тим часом наш український ринок заполонюють вироби цілком специфічного характеру – зі згаданої вже категорії “я дурак – и ты тоже”. Серед них – “РЕАЛЬНЫЙ ПАЦАН”, “ЦАРЬ, ПРОСТО ЦАРЬ” і “100% МУЖИК”. Останнє, мабуть, спеціально для членів Партії регіонів. Це вони запроваджують у наш побут нову чоловічу традицію – гамселити по голові молоденьких дівчат. От і в місті Луганську нині всі рекорди популярності перевершує крилатий вислів “Бей бабу по @балу!”. Боки зі сміху пообриваєш.
Не може не схвилювати й дівочий варіант у відповідь: “Идите в ж..у, я фея”. Слово “ж..а” при цьому пишеться без жодних крапочок, як оце я цнотливо його тут написав. Гопницький гумор переможно крокує країною. Шкода тільки, що замість “в ж..у” не написали “в п…у”. Було б органічніше.
Які часи – такі й футболки.
Коментарі вимкнені.