Мій чоловік боїться тернопільських таксі, – Мар’яна П’єцух

Що Вас найбільше вразило, запам’яталось у Тернополі?

Якось з першого разу і досі одне і теж відчуття, гуляючи невеличким центром міста, – європейськість. Попри мізер старої архітектури, чомусь переслідує схоже відчуття, як на прогулянках містечками Європи. Затишок, спокій, чистота, люди привітні. Саме від центру таке враження. Хоча, звісно, не можна робити висновок про місто загалом з центральної частини. Але щоразу я із задоволенням їду в Тернопіль чи то у відрядження, чи у приватних справах – бо хочу ще раз відчути оцю європейськість.

А інше, що дуже вразило спочатку – це низькі ціни в рестораціях і на таксі. Вперше, коли я побувала – мінімальний тариф був 7 гривень, я була чи не в усіх обласних центрах України і ніде такої ціни приємної не бачила. Я розумію, що місто маленьке, але, навіть не витримувала і і питала у водіїв, чи вони собі у збиток не їздять. І хоч зараз ціна зросла, все-одно вона чи не вдвічі менша за ціни у Львові. Правда інша сторона дешевого таксі – що чи не всі вони «Жигульки». І мій чоловік їх дуже боїться. Бо з його ростом – він туди ледве влазить і потім довго вилазить. Це така дійсно особливість Тернополя і для нього чи не головна асоціація з містом:)

Що Ви такого, можливо, зустріли в Тернополі, чого не бачили ніде раніше?

Гігантського озера в центрі міста. Це, як на мене, головний ресурс Тернополя. Тому що, попри знищенні історичні пам’ятки, туристи все одно несправедливо місто обходять стороною. Такої водойми нема ніде в Україні. Тому дуже втішило, коли тут почали відбуватися чемпіонат з водно-моторного спорту. З’явився привід завітати в місто ще раз. А взимку вразило , що такий гігант замерзає. І коли цього року вдалося побувати на Дні зими, я катаючись на санях, які тягли двоє коней, не могла повірити, що під нами вода. На мить я навіть була готова повірити у «фейкову новину», що Тернопіль визнано зимовою столицею Європи.

І ще одна смішна історія про озеро: під час одного з перших наших візитів у місто ми зупинилися в готелі Тернопіль. І от колега якось не витримав і вночі пішов купатися, хоча пляжу з боку готелю і немає, але це його не зупинило. Швейцару готелю було нудно, то й пішов дивитися. А коли колега вже вилазив з озера, швейцар на березі вже чекав з стільчиком, на якому стояла склянка з коньяком. «Я подумав, вам захочеться присісти і зігрітися після нічної купелі» – сказав усміхнений швейцар. Ну в якому ще місті України отак покупаєшся серед ночі в самому центрі та ще й тебе так зустрічатимуть на березі.

Ну,і повторюся, вразили ціни на таксі та в рестораціях.
А ще запам’ятався один таксист, який розвозить на старій 21-ій Волзі, як з старого фільму. Якось вийшли на вокзалі, машину не викликали попередньо, ну і пішли за водієм, який підібрав на пероні. А він нас підвів то старенької-престаренької голубої Волги. Приїхали на місце, а там всі люди на нас дивилися, думали, що з машини зараз вийде наречена, мовляв, машина з «весільного кортежу»

То які ж за вашими спостереженнями тернополяни?

Одним з головним критерієм в оцінці міста, чи навіть головним, для мене є – його мешканці. Комунікабельність, привітність, відкритість, щирість. Так от – нічого поганого про Тернопіль не скажу.
А ще я дуже не люблю в людях пафос і марнославство. Можливо через те, що Тернопіль невеликий і не претендує на якийсь особливий статус тут люди «безпантові», але при цьому, які мають власну гідність. А ще мені траплялися постійно з гарним почуттям гумору.

І взагалі, якось було кілька разі у житті, що розуміла, що на даний момент Тернопіль – моє улюблене місто в Україні. Напевно, це і завдяки людям.

Що б Вам хотілось їм побажати?

Ну прийнято бажати мешканцям любити своє місто, але, як я зауважила, тернополяни ще ті патріоти. Гордяться містом і ніби не сильно скаржаться на життя. Хочеться, щоб зберегли той трепет до міста і далі дарували гостям європейську вихованість.