Художник Володимир Шумило не втомлюється пізнавати Тернопіль

«Очевидно, треба було в ньому (Тернополі – А. З.) народитися, щоби з такою любов’ю та живописною красою відтворити образ міста на полотні. Ця краса побудована на контрастах теплого та холодного, сонячному промінні, чистоті повітря та фарб… Один і той же мотив нерідко поданий з різних точок зору. Величава Надставна церква, побачена з паркової алеї, потім від греблі, з півночі й півдня, на тлі погожого голубого неба і мальовничого заходу сонця. Промені вечірнього сонця, освітлюючи стіни церкви, пронизують її краї. Створюється враження, що будівля пливе над землею. Небо притягує погляд своїм безмежним простором. Зроблено це впевнено і тому переконливо», – так про творчість тернопільського художника Володимира Шумила відгукнувся мистецтвознавець, директор обласного художнього музею Ігор Дуда.
Народився пан Володимир у Тернополі. Коли був зовсім юного віку, обставини склалися так, що сім’я певний час мешкала у художній майстерні. Пригадує, мама часто казала, що художником він став тому, що в дитинстві нанюхався фарб. Ще один випадок, котрий зіграв свою роль у виборі заняття, стався, коли панові Володимиру було років 15. Тоді його вразила експозиція художнього музею, котрий в той час містився у приміщенні катедри, каже, й досі пам’ятає роботи Дмитра Стецька, Ігоря Бортника, Григорія Миколишина, представлені там. Все життя працює Володимир Шумило працював художником. Нині навчає дітей у центрі творчості дітей та юнацтва, учасник творчої групи «Євген Удін і компанія», разом із якою бере участь у різноманітних пленерах.

Пан Володимир відтворює на своїх полотнах принадливі краєвиди Тернополя — уже сорок років місто головний герой творів, і воно продовжує надихати. Серед фаворитів — став, набережна, Надставна церква, парк «Топільче». Те, що на багатьох малюнках одні й ті ж об’єкти, не означає, що художник повторюється – він показує їх з різних ракурсів, у різний час доби та пору року – таким чином досягається багатовимірність, виражається прискіпливий інтерес та майже медитативне розглядання, що має на меті глибоке вивчення, занурення — і у деталі, і в настрій змальованого.

— Усе моє життя пов’язане з Тернополем. Тому й малюю його. Дуже люблю став. Коли був малим, рибалив там постійно. І тепер часто гуляю біля нього, насолоджуюся красою. Мені дуже подобалася стара набережна, прикрашена кам’яними чашами. Її зобразив на одній з робіт. Хоча сучасний паркан теж вписується у композицію.

Вода на картинах Володимира Шумила особливо промовиста — він вимальовує небо, що відображається у ній та міниться різними барвами, віддзеркалення дерев і споруд, передає легке тремтіння хвиль.
— Зобразити воду такою, як вона є – живою, а не застиглою, змінною — не легко. Для цього потрібна майстерність та спостережливість. Коли гуляю біля ставу, то запам’ятовую, як заходить сонце, яке відображення у воді, як змінюється освітлення. Все закарбовую у пам’яті. На пленерах повторюю вихованцям: будьте спостережливі, приглядайтеся, запам’ятовуйте. У різний час одні й ті ж об’єкти мають різний вигляд. Дуже люблю Надставну церкву. В різний час вона «звучить» по-різному. У ранковому ніжному світло-рожевому світлі вона одна, у більш насиченому, близькому до пурпурового вечірнього – інша. Скільки разів не проходив би повз неї, щоразу бачу її по-іншому — залежно від ракурсу, гри світло-тіні, погоди…

На полотнах співрозмовника добре знані архітектурні об’єкти, бо переконаний — те, що відтворене на роботі, має бути впізнаване. Малюючи будівлі, прискіпливо відтворює деталі.
— Намагаюся передати об’єкти архітектури такими, якими вони є. Тому, перш за все, виконую докладний рисунок. Ретельно виписую деталі, хоча, як на мене, виписані роботи трохи сухі, але в тій сухості також щось. Не можна намалювати катедру, інакше, ніж докладно передавши її деталі, відтворивши те, якою вона є. Мені більше до душі пастозна манера, котру застосовую малюючи, приміром, парки. Вони – моя велика любов. «Топільче» – частина мого життя. Пам’ятаю його з дитинства, коли він був зовсім іншим, значно меншим. Особливо мені подобається, що там багато води: потічків, річечок, озерець. Я часто гуляю там, багато фотографував. Для того, щоби зобразити місце, мене має в ньому щось зворушити: гра світлотіні, відображення у воді, колір листя. Часто помічаю такі місцини, повз які люди проходять, не зауважуючи, а потім питають мене – як я то побачив. Все просто – треба бути уважним і спостережливим, ловити момент. Але у мене є роботи не тільки з гідропарку. Ось, приміром, на цих відтворив місцини парку Національного відродження. Хоча його я не особливо люблю, бо там нема води. Але якось пройшовся алейками, і побачив принадливі місця, котрі вирішив зобразити. Так воно й буває – коли ходиш, то знаходиш щось цікаве.
Роботи Володимира Шумила світлі та яскраві. У нього особлива впізнавана гама кольорів. У них відчувається настроєність, передана імпресивними мазками. Співрозмовник каже, що він оптиміст, і такі ж його роботи – світла, тут немає темних кольорів. співрозмовник вважає, що картини повинні приносити радість, дарувати щастя.
Анна Золотнюк.
Фото надані Володимиром Шумилом.