Пам’ятники Сталіну та Леніну, – куточки старого Тернополя. Сквер Пушкіна (фото)

Сквер Пушкіна.
Що не кажіть, а мальовничий наш Сквер Пушкіна. Про те, як він, Пушкін, «заїхав і прописався» у нашому місті говорити не будемо, та те, що російський поет на цьому місті, в центрі бандерівського Тернополя не дуже доречний – факт беззаперечний. Тим більше, що він, у нас не ніколи не бував та й гадки не мав, що є таке місто. Він нам не заважає, але може, добре було б переселити його на його ж вулицю?
Приємно пройтися по цьому Скверу, відпочити на лавочці милуючись різними видами ялин, цвітінням бузку, жасмину, декоративної яблуні чи тюльпанового дерева, різних екзотичних кущів, назв яких я й не знаю… Та так було не завжди.

Початково ця територія з трьох сторін була забудована, значними спорудами тільки з боку вул. Чорновола стояло декілька одноповерхових будиночків ( ф.1), з’єднаних між собою високим мурованим парканом (ф.2).Таким чином утворювався в середині великий двір, де розміщувалась пожежна частина міста.
Най значніша будова спочатку називалась Нова пошта, потім туди вселилась міська влада і її стали величати Магістратом, а вже після 1884 р. – міською Ратушею . Прямо перед Ратушею, вже на площі, мирно стояв собі Адам Міцкевич (ф.3), поки австрійці при бомбардуванні 15.06.1915 р не зруйнували ратушу, а українці не рознесли у 1919 р – Міцкевича. Решта споруд по периметру того двору не постраждала, а будинок Магістрату і пам’ятник були поляками у 1920 р. швидко відновлені (ф.4).

Корінні зміни приніс квітень 1944 р. Спочатку був вщент розбомблений (радянською нічної бомбардувальною авіацією Магістрат (ф.5, ф.6), бо в ньому знаходився штаб оточених фашистів. Сучасний бульвар Т.Шевченка був тоді лінією фронту тому знов постраждав Міцкевич (ф.7), а з ним практично всі будинки по периметру нинішнього Сквера. (Є непідтверджені спогади, що Міцкевича у 1943 р. німці демонтували).

Реставровувати вже не було чого, тому їх знесли і створили Сквер, перед яким на місці Міцкевича був встановлений новий пам’ятник вгадайте кому? Правильно – Сталіну! (ф.8). А місці нинішнього Пушкіна влаштувався маленький Ленін (ф.9). Зауважу, що обоє – «корінні тернополяни»! За короткий час вони щось не поділили між собою і загарбник Сталін вдерся на територію покровительниці Тарнополя – святої Теклі (ф.10,ф.11), а маленький Ленін пішов десь світ заочі, видно, д-у-ж-е образився. Через, це мабуть, на його колишньому місці почав лити сльози фонтан з двома майже голенькими чомусь не тим боком «пісяючими «хлопчиками (ф.12), за яким зробили дитячий майданчик, на якому ми дітлахами у теплу пору майже кожного ранку ганяли півку (грали у футбол). Один раз , навіть, грали проти комади Чорноморець Одеса. Хто тоді виграв – не па’ятаю, та, думаю, що ми, бо футболісти вели себе з нами – дітьми дуже обережно і були біль ніж тактовними.

Гола стіна готелю (за Польщі – Поділля, а з 1944 і дотепер Україна) та внутрішні двори будинків Пасажу Адлера (зараз вул. Кульчицької) не милували око (ф.13) і їх сховали, добудувавши у старому стилі (відмічу гармонійно і гарно) крило до готелю і збудувавши п’ятиповерховий обкомівський житловий будинок (ф.14). Відбудований був полоненими німцями і найвищий тоді (бо, навіть, з його підвалів Сибір було видно) будинок КДБ, по всій території Скверу де треба і де не треба розставлені різні гіпсові скульптури «масового пошиву»: піонери, хлопчики, що у м’яча грають вази, декоративні тумби… (ф.12,ф.14, ф.15) і урочисто відкрита при вході з боку площі Обласна і Міська Дошки Пошани.

Поступово все ставало симпатичнішим (ф.16), а вже з добудовою правої частини КДБ і побудовою по будинку пошти , телеграфу і міжміської телефонної стації на місці Тернопільгазу дитячий майданчик прибрали, переселили фонтан з хлопчиками на площу Свободи під РАКС (ф.17), встановили пам’ятник Пушкіну, зробили новий фонтан де тепер Кульбабка, осучаснили покриття алей (раніше був просто пісок) і Сквер прийняв звичний для нас вигляд. Особливих змін він з того часу не зазнавав (ф.18, ф.19, ф.) і радує нас красою і взимку (ф.20, ф.21) і влітку (ф.22).
О. Столяров.