“Революція не робиться на диванах”. Історія подружжя з Тернополя
Залишили дім, доньку та роботу й обоє поїхали на Євромайдан. Чергували на барикадах в Києві й закликали людей виходити на Майдан у Тернополі. Під час російсько-української війни вона стала волонтеркою, а він пішов на фронт. До річниці Революції Гідності тернополяни Лілія та Сергій Мусіхіни розповіли, як для них починався Євромайдан та як життя склалося далі.
Лілія каже, що вона на Майдан потрапила першою. В листопаді 2013 їздила до Києва з колегами. Жінка розповідає, що ввечері, напередодні побиття студентів, йшла біля Жовтневого палацу з подругою й побачила, як до протестувальників підбігає “Беркут” та застосовує сльозогінний газ:
“Напевно, за хвилину часу, дуже швидко опинилися в першому ряду. Підійшла бабця з маленькою дитиною. Може рік, може півтора хлопчику. Дивлюся, сльози течуть, люди починають співати гімн, ми співаємо теж. Ця бабця не розуміє, що твориться і тут Христина бере цю дитину і просто одною рукою перекидає через себе і бабцю через лаву переводить до дитини”.
Лілія розповідає, що “Беркут” не чіпав протестувальників, силовики розійшлися. Проте, з того моменту почалася її війна. Лілія повернулась в Тернопіль і розказала про все чоловікові. Наступного дня вони з друзями взяли рупор, прив’язали стрічки до авто і почали їздити містом.
“Тернопіль, вставай! Революції не робляться на диванах! Ми заїжджали під студентські гуртожитки. Не знаю, скільки разів ми об’їхали Тернопіль”, – каже Мусіхіна.
Тоді подружжя вирішило, що потрібно їхати на Майдан. Вдома залишили 11-річну доньку. Вони годували протестувальників. Пригадують, ночувати їх тоді пустили в Михайлівський собор.
На Майдані, розповідають Мусіхіни, провели майже всю зиму. Пригадують, в лютому смертельно поранили їхнього друга – хмельничанина Артема Мазура. Вони були з ним в одній чоті.
“Я була свідком, коли Артем сказав Пастору, що якби можна було, щоб я один загинув, а всі інші залишились живі, то я би хотів, що так було. От Артем і загинув першим”, – каже Мусіхіна.
“Нація народжується в буремних подіях. Самоусвідомлення відповідальності громадянина перед своєю державою, перед людьми і перед історією, вона народжується якраз в такий спосіб”, – каже учасник Революції Гідності Сергій Мусіхін.
Вже після тих революційних подій Сергій та Лілія разом з друзями встановили в Тернополі пам’ятник загиблим Героям. Його спорудили на теперішній площі Героїв Євромайдану.
Коли почалася російсько-українська війна, від цього меморіалу добровольці вирушали на схід, розповідає Лілія. Каже, їхні побратими з Майдану іноді дзвонили та просили допомогти продуктами та речами.
“В купи людей я записана, як “Ліля бронежилет”, ми діставали бронежилети, каски, медикаменти, те що треба було саме перше”, – розповіла Лілія.
Сергій каже, коли повістка прийшла йому, він пішов на фронт без вагань:
“Відсутність забезпечення, в тому числі, технологічного, воно насправді вирішувалося за рахунок тилу, самоорганізації волонтерів. От коли ми зайшли в 2015 році, тоді була неймовірна спека, десь 35 градусів спеки. 90-й батальйон залишив нам воду. А згідно норм видачі води на людину на добу – це півтори літри. І от нам дядя Вася Балу (Конько) з Краматорська води привіз”.
Сергій служив півтора року. Після того, як він повернувся, обоє були без роботи. У жовтні 2016 Лілія влаштувалась працювати в Київ. Тоді волонтерство сім’ї довелось полишити. Жінка каже, що Майдан для них закінчився, але події, що змінюють Україну – тривають і досі.
Лілія Мусіхіна – 43 роки. Письменниця, етнографка, волонтерка, фахівчиня Державного науково-технічного центру з ядерної та радіаційної безпеки.
Сергій Мусіхін – 47 років. Дизайнер, учасник російсько-української війни. Чоловік має власну студію дизайну.
Під час Євромайдану подружжя належало до 15 сотні Самооборони Майдану.
Нагадаємо, День Гідності та Свободи відзначають щороку 21 листопада. Це – день початку двох революцій: Помаранчевої – у 2004 році та Революції Гідності. Указ про відзначення цього дня в 2014 році підписав президент.
Під час Революції Гідності загинули 105 людей, таку кількість 11 квітня 2014 року назвав тодішній міністр охорони здоров`я Олег Мусій, який був керівником медичної служби Майдану. Загиблих учасників революції Гідності назвали “Небесна сотня”.
Серед героїв цієї сотні 7 жителів Тернопільщини: Олександр Капінос, Устим Голоднюк, Назар Войтович, Василь Мойсей, Ігор Костенко, Тарас Слободян і Василь Аксенин. Усім їм посмертно присвоїли звання Героя України.
Коментарі вимкнені.