«Люди великої людської надійности»: Євген Сверстюк. Лемки на мапі України
Євген Сверстюк 2002 року, здаєтся 18-19 травня, коли у Києві проходив Міжнародний конгрес Світової федерації українских лемківских об’єднань, назвав лемків «людьми великої людської надійности». Подаємо повний виступ Євгена Сверстюка на київському конгресі.
Достойні лемки і гості Міжнароднього лемківського конґресу. Мене прибила сьогодні від Волинської землі, до родини лемків моя давня повага до вас і вашої культури. Серед моїх знайомих виділялися лемки як люди великої людської надійности, що стає щораз рідкіснішим явищем у нашому порізненому, морально розмитому споживацькому світі. Надійности, гідности і артизму.
Центром II світової війни була Україна, а лемки були тим етносом української нації, за рахунок яких вівся розмін між політичними силами. Лемків викорінено з їхніх предковічних гір і розкидано по світу, лемків винищувано фізично. У відповідь на це слабкий етнос розсіявся б і зник в асиміляції.
А тимчасом лемки створили ядро УПА на західніх теренах, а після виселення зберігали своє обличчя там, де опинилися. З приїжджих у Тернопільській чи Львівській областях найлегше було вербувати залякану молодь у стрибки – лемки в антиукраїнські загони не підходили: вони були національно свідомими і релігійно вихованими.
Післявоєнна Україна була буквально заглушена російськими бойовими піснями, підмосковними вечорами і ландишами. Вона наче втратила свій голос. Але тоді заспівали лемки – сестри Байко, і то був наш національний голос, українська лірична пісня. Цілі покоління співали “Гуцулку Ксеню”, “Ой верше мій, верше”, “Полетів бим на край світа”…
Треба віддати належне, лемки потрапляли не тільки в польскі, але й у совєтські політичні лаґері. А це теж важливе представництво: це міра національної і людської порядности.
Отже, лемки, в основному викорінені з рідних гір, зі своєї вікової колиски, але на мапі України вони скрізь світяться своєю інтелігентністю, національною виробленістю.
Що діється на мапі України в постсовєтський період, де національно безпринципна влада і не пробувала повернути людям пограбоване, ні навіть вибачитись. Фактично всі завоювання насильної русифікації закріплено, і нинішня влада орієнтується не на українських громадян, культурно вироблених і національно свідомих, а, навпаки, на тих самих совєтизованих і колективізованих “трудящих”, у яких ні національної гідности, ні духовних вартостей. А вони за ту владу, яка при владі.
Схід України змушений щоранку слухати по “Маяку” з Москви старий совєтський гімн і приймати антиукраїнську дозу агїтації. Практично це деморалізація під патронатом Президента.
Там вербують людей у мусульманство, в крішнаїти, в неопоганство, і різні секти червоточать ослаблений організм, який не може чинити опору. Його не лікують, тільки дивуються, чому там голосують за комуністів і за “ЄдУ. А вони там насправді не помітили, що совєтської влади вже нема…
Туди охоче переселяли лемків і галичан – у розрахунку, що духовна порожнеча їх поглине. А тим часом саме вони заснували там острівки духовного життя серед зацілілих автохтонів, які зберігають пам’ять і честь.
В нинішніх інтеґраційних процесах особистість зберігається там, де вона відбулася. Етнічні лемки інтеґруються в українство, претендуючи на першість серед етнічних груп. Чого вартує той, хто не змагається за першість? Вони інтегруются в світові процеси, бо несуть високу культуру, яка скрізь прийнятна. Усі вітри тимчасові, коріння і джерела – вічні.
Я б хотів звернути вашу увагу на книжку Миколи Горбаля – “Один з шістдесяти”. Загалом беручи, це повість про лемківську родину, викорінену, переселену і репресовану. В родині засвітилося двоє, братів саме тоді, коли їх знищували. Богдан, який не знав знаків і символів нашого світу, тільки щось собі малював, і Микола, якому не дали вчитися на музику і кинули в концлаґер – на перевиховання.
На поверховий погляд ці паростки знищені дощенту. А ближче – це лемки, які інтеґрувалися навіть в совєтський світ і засвітилися животворними талантами.
Перший малював те справжнє, приховане, чого не бачила юрба, і завдяки зусиллям брата став посмертно відомим митцем, гейби братом відомого Никифора з Криниці. Другий і співає, і урядує в міській раді та у Верховній Раді України, а головне – пише про те справжнє і незнищенне, що ясніє на дні душі і на дні пам’яті про той справжній світ, який можливий тільки у згоді з Богом і з духом предків. Бережіть своє ядро, честь і вроду. І шануймося – нагадує на хвилі “Свободи” п. Ірина Халупа, до речі – також з роду лемків.
Коментарі вимкнені.