Як тернополяни піднімалися на найвищу вершину Альп — Монблан

Днями у тернопільській ресторації “Мамонт” відбулася зустріч з тернополянами і не тільки, які побували на найвищій вершині Альп – горі Монблан заввишки 4807 метрів. На сходження і спуск альпіністи витратили 25 годин, але дорога з України і назад, тренування, погодні умови “помістилися” аж у майже два тижні – з 9 до 22 липня.

Сестра Віктора Гурняка здійснила його мрію – зійшла на Монблан

Вершина Монблану (фр. Mont Blanc, італ. Monte Bianco, букв. «біла гора») найвища у Західній Європі. Вперше була підкорена 7 серпня 1786 року.

У команді з тернополянами Ольгою Гурняк, Віктором Холодом, Олександром Федоровичем були львів’янин Олександр Кравченко, Катя Терен з Івано-Франківська, наймолодшому учаснику групи киянину Андрію – 15 років. Провідником був досвідчений мандрівник по всьому світу, уродженець села Петриків Тернопільського району Ігор Карабін, який раніше побував вже і на 8-тисячнику Чо-Ойю на кордоні Китаю і Непалу.

Тернополянка Ольга Гурняк піднялася на Монблан, аби здійснити подвійну мрію – свою і брата Віктора Гурняка, фотокореспондента, військового (бійця 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар» Міністерства оборони України), пластуна, який загинув, боронячи Україну в російсько-українській війні 19 жовтня 2014 року. “Найважливішим поштовхом, чому вирішила сюди піднятися, було те, що побувати на цій вершині мріяв мій рідний брат Віктор, – розповіла Оля Гурняк. – Вперше я піднімалася на Монблан торік. Втім, на висоті орієнтовно 4 675 м нас застала буря, продовжувати сходження було небезпечно, тож ми спустилися”. Наплічники альпіністів важили орієнтовно 15 кілограмів, кожна річ у ньому – лише найнеобхідніше, але в Олиному була одна футболка, яку не було потреби використовувати на підйомі, на ній – зображення рідного брата, і спільна дитяча фотографія – на жаль, лише так Віктор зміг побачити омріяний краєвид.

Гречка, шоколадка “Оленка” і йорданська музика в печері

Сходження команда почала з італійського боку — з містечка Курмайор (Courmayeur), але спускалися вже у Франції — в містечку Ле Зуш (Les Houches).

“У перші три дні погода нам не сприяла – були затяжні зливи, але ми не падали духом, цей час використали на тренування на льодовику, – каже Оля Гурняк. – Акліматизацію “відбували” на висоті 3 842 м. Тут нас та ще одну компанію альпіністів з двох іспанців і трьох йорданців застала снігова буря. Зосталися ночувати в печері. Вечеряли спільно українською гречкою, якій особливо дивувалися іспанці, шоколадкою “Оленка” під йорданську музику та іспанське вино – вийшла така собі інтернаціональна вечірка. Коли буря стихла, з печери відкривалися шалено красиві краєвиди”.

Безпосередньо на вершину Монблану туристи йшли так званою “Дорогою Папи Римського”. Сходження починали в кросівках, шортах, футболках, закінчували в зимових черевиках і пуховику. Важливо мати окуляри, крем від сонця, гігієнічну помаду – сонце і вітер на висоті неабияк дошкуляють. Підйом на цю гору – не прогулянка вихідного дня, вимагає значних затрат сил і використання різного альпіністичного спорядження – система страхування, “кішки”, льодоруб, трекінгові палки, каска. Словом, наплічник був не з легеньких, як і небезпеки на шляху.

Побачити червону руту – done ✓

– Завдяки сприятливим погодним умовам, наш підйом на Монблан і спуск зайняв небагато часу – 25 годин, – розповіла Оля, – хоча піднімалися у режимі нон-стоп, на сон витратили близько трьох годин. Виходили вночі, щоб не заважало сонце, так і льодовик долати легше. Є місця, де тільки вночі і можна йти – каміння, яке часто несподівано зривається з вершин у день, вночі примерзає. В Альпах я вперше побачила, як виглядає червона рута, тобто рододендрон. На спуску зустрічали мормонів – схожі на велику видру тварини, які видають кумедні свистячі звуки. Бачили гірських козлів, дивовижно, як вони втримуються на цих шпилястих горах!

Їжу в гори привезли з України, це – калорійні продукти, зокрема шоколад, фрукти, спеціальна туристична їжа торгової марки “ЇDLO”. “В горах загострюються всі рецептори, шоколад здається найсмачнішим, що ти коли-небудь їв, – каже Оля. – Також весь час хочеться пити, ми заварювали багато чаю, готували кисіль, кожен ніс по два літри Coca-Cola і мінералки.

На вершину Монблан альпіністи піднялися 18 липня о 10 год. 30 хв., погода видалася ідеальною, все було видно, як на долоні. “Останні метри мені далися мені дуже важко через знесилення, тіло не слухалося, – розповіла Оля. – На Монблані довго не затримувалися, швиденько пофотографувалися і зібралися назад – погода тут міняється миттєво, а попереду – непростий спуск, треба весь час ретельно розраховувати”.

– Все вдалося якнайкраще, бо у нас була дружня команда, та й раніше всі були знайомі між собою, – зазначив керівник групи Віктор Холод. – Торік я з Ігорем Карабіном вже пробував піднятися на Монблан, але тоді не вийшло через погане самопочуття.

– Цей рік має добру статистику щодо погодних умов для сходження на Монблан, – підбив підсумки зустрічі у “Мамонті” гід Ігор Карабін. – Загалом, сезон на Монблан починається з травня і закінчується початком жовтня. Все ж найоптимальніший час вважаю кінець червня-початок липня. Натомість перша половина вересня зручна малолюдністю в Альпах, суттєво знижуються ціни на сервіс, але в цей час уже з’являються відкриті тріщини в горах, які до цього були засніжені, холоднішають ночі, стає коротшим світловий день. Цього року я вже чотири рази піднімався на цю гору, завтра вирушаю знову, щоб супроводжувати чергову групу.

Хлопці схудли, дівчата – ні

– Я жартома називала подорож на Монблан “Туром на схуднення”, – сказала Ольга Гурняк. – Але в результаті поправилася на 1,5 кг, втім минулого року під час сходження на цю гору втратила у вазі 4 кг”.

Віктор Холод каже, що хоч весь час і доїдав за Олеою, схуд на 6 кг. Гід Ігор Карабін від початку цього літа місяць провів на Алясці і 5 тижнів в районі гори Монблан – за цей час схуд на 17 кілограм.

Фотозвіт із зустрічі у “Мамонті”:

*

*

*

*

*

*

*

*

Ірина Юрко.

Фотографіями з Монблану поділилася Ольга Гурняк.