“Як я долар купував у Коломойського”

На початку тижня заступник голови правління “Приватбанку” Дмитро Дубілет повідомив “благую вєсть”: у “Приватбанку” (належить Ігорю Коломойському та Геннадію Боголюбову) є долар, бажаючі отримають по своїх двісті. Перевіряємо.

Середа, 15 жовтня. Заходжу у відділення банку на вулиці Інститутській, що напроти Національного банку.

– Добрий день, є долар?

– Так, але, знаєте, система зависла і зараз продати я вам не можу. Приходьте через пару годин і обов’язково купите.

Ну добре, у “Приваті” бувають проблеми з системою, але принаймні сказали, що долар є.

Йду в теж відділення наступного дня, ранком. Черга з п’яти людей. Я – останній. Система поки працює. Менеджер у відділені відразу наголошує, що операція з продажу валюти проводиться довго через навантаження. Дійсно – одну людину обслуговують за 20-30 хвилин. Цього разу я долар вже побачив вживу. Ну все, зараз точно куплю. Проходить ще 40 хвилин переді мною залишається дві людини, за мною – шість.

– Хто там ще за валютою стоїть? Що всі? Долара сьогодні вже не буде – система повисла.

Ранок п’ятниці, 17 жовтня. Пробую своє щастя ще раз, в тому ж відділенні, що навпроти Нацбанку. Біля офісу глави центробанку Валерії Гонтарєвої мітинг ряжених вкладників “лопнувших” банків, які ні разу не конвертаційні центри. Звична картина. Дивніше, коли біля НБУ цих клоунів немає.

Заходжу у відділення “Приватбанку”. Черга в обмінник з шести людей. Обслуговують традиційно довго. Клієнти нервують.

– А ви клієнт банку? Запитує мене вже знайомий менеджер.

– Ні. А яка різниця?

– Ну, вам потрібно пройти ідентифікацію, бо ми не продаємо валюту не клієнтам банку.

– Ок. Що для цього потрібно?

– Зняти ксерокопію вашого паспорту і коду. Записати всі данні.

– Довго це по часу займе?

– Хвилин п’ять, напевне.

– Давайте зараз, поки стоїмо.

– Ну, я не знаю, чи так вийде. Може вам ще щось потрібно буде. В касі скажуть.

Ага постою значить з годину до каси, потім відправлять на ідентифікацію, там хвилин 25, знову в чергу і ура, я власник $200. В цей час деякі клієнти, що стояли попереду мене не витримали і йдуть. За мною черга приросла ще на 5 людей.

Підходить дівчина:

– Ой, а я вже стояла в черзі, а потім мене відправили на ідентифікацію (проходила вона її мінімум 20 хвилин). Ви мене пропустите?

– Добре, а ви теж не клієнт? Ні, клієнт але сказали зробити ксерокопію паспорта.

– Кто последний? – запитує фарбована жінка в спортивних штанах і з сумкою, всипаною китайським камінням Сваровськи. – А есть доллары? Смогу купить?

– Спробуйте, – відповідаю.

– А по какому курсу? Слышала, что будет падать.

Тут роздався голос касира:

– Ей, багато вас там за валютою?

– Один, два, три, чотири, п’ять. П’ять, – відповідає черга.

– Шість, – гукає хтось ззаду.

– Так, ці ще проходять, інші можуть йти, – каже касир, махаючи кудись рукою. – Я ж нє різінова.

Виходжу з банку, до будинку НБУ підтягнулася ще одна колона бабусь-вкладників, чоловіків маргінальної зовнішності та студентів. Кричать: ганьба-ганьба.

Все стабільно, закурюю. Приватбанк зробив піар, обріс трохи клієнтською базою. Люди отримали надію на долар та пішли принижуватись по відділеннях.

Юрій Винничук, insider.ua