Намальовані мною два будинки, зведені на початку ХХ ст, вже знищено, – як Володимир Поворозник береже старий Тернопіль

Новини на кшталт «під ківш екскаватора пішла чергова архітектурна пам’ятка» давно стали в Україні традиційними. Стару забудову не рятують ані поважний вік, ані архітектурна чи митецька цінність, ані імена видатних людей, з нею пов’язані. Чи не найабсурдніший випадок трапився не так давно у Львові (!), коли на вулиці композитора Ярославенка знищили… будинок композитора Ярославенка.

Тернопіль, вул. Шептицького, 4

Небайдужі громадяни з цим ганебним явищем намагаються боротися. Хто пікетами й іншими публічними акціями, хто через медіа…  Але «бабло» зазвичай перемагає і зло, і добро, й архітектурну спадщину на додачу. Тим більше, що мерські чиновники (незалежно від міста) та безпринципні забудовники вигадали багато схем, які допомагають обійти закони та протести громадськості.

Наприклад, історичну кам’яницю «ставлять на реконструкцію». Обіцяється, що все буде за найвищим ґатунком, навіть ліпнину з атлантами та каріатидами відновлять… Будинок огороджують парканом, частково розбирають дах і з «об’єктивних причин» залишають напризволяще. На кілька років. По тому кам’яниця годиться лише під повне знесення. Жодного ж злого умислу – все об’єктивно, чи не так? Як наслідок, «золота» ділянка в історичному центрі розчищена від «старого мотлоху», і вже можна тулити висотку. Кому не стає терпцю чекати, поки все розвалиться «самопливом», використовує безхатченків – майстрів «спонтанних пожеж». Ефект той самий.

 

Вул. Коперника, 9

Навіть коли забудовники обмежуються лише реконструкцією, результат здебільшого не кращий. Особливо, коли знищують декор і надбудовують поверхи (бо ж товстенні  «цісарські» стіни дозволяють). Докладаються до цього нищення й «маленькі українці», коли тулять недолугий металопластик замість вишуканих дерев’яних віконниць чи проводять утеплення (і при цьому знищують ліпнину, монтують пінопластові блоки). Про засклені балкони-«шпаківні» взагалі промовчимо. Найбільш дістається старим «австрійським» та «польським» віллам і особнякам, які здебільшого не мають хоч би якого офіційного пам’яткоохоронного статусу. Господарі таких хатинок підходять до справи з позиції: «Приватна власність – що хочу, то й роблю». Хочуть, здебільшого,  поліпшити своє житло дешево, але дуже сердито.

Вул. Весела, 28

Ентузіасти історії рідного міста намагаються принаймні у світлинах зафіксувати ще не знищену історичну  забудову. Проте об’єктив фотокамери, хоч і здатен документально зафіксувати найменші деталі, але передати дух і атмосферу старих вуличок – ні. Тут потрібне око художника. У Тернополі таким добровільним хранителем старого міста став 40-річний Володимир Поворозник.

– У нас у Тернополі, – ділиться Володимир з кореспондентом «Збруча», – давніх зразків архітектури не так уже й багато. Адже місто дуже постраждало під час Другої світової війни. Ті, що залишилися, активно нищаться або доживають віку в напівруїні вже у наш час. От і виникла ідея – зберегти старий Тернопіль хоч би в картинах.

Увічнювати будинки на центральних вулицях художник відмовився одразу. Вони й так у всіх перед очима, та й навряд чи їм може щось серйозно загрожувати, – цілком резонно вирішив Володимир. Але, крім центру, є ще й не менш цікаві околиці.

– На околицях нашого міста збереглося чимало оригінальних і фактурних будинків, що заслуговують на увагу, – розповів художник. – Є дуже цікаві за формою, оздобою, ліпниною, бордюрами… Будиночки не повторюються, мають свій характер. До того ж, саме ці будинки з околиць найбільше вразливі. На їх захист не скликають мітинги і не збирають пікети. Їх часто перебудовують, оздоблення збивають, утеплюють, добудовують, переплановують…

Художник власників не дуже й засуджує:

– Господарів зрозуміти можна, – зітхає він. – При скажених цінах на газ чи інше паливо та низьких доходах середньостатистичний дядько між можливістю зекономити за рахунок утеплення та цісарською ліпниною, звісно, надасть перевагу економії. Розумію, що реставрація та відновлення для більшості власників до- чи міжвоєнної приватної забудови – не по кишені… Хоча дуже шкода. Часом до сліз.

Вул. Родини Барвінських, 3

Враховуючи техніку виконання малюнків, одразу ж довелося відмовитися від походів з мольбертом:

– Малюю дуже ретельно, – пояснює пан Володимир, – скрупульозно проробляючи всі деталі, тому довго. Тож із кожного будинку попередньо роблю десятки фото. Загальні, окремо кожного елементу декору, дверей, віконниць… З фотографій уже малюю вдома. Звісно, що прибираю сучасні вивіски, стовпи з дротами, супутникові тарілки. «Демонтую» неоковирні сучасні прибудови, коли є така необхідність.

 

Вул. Бродівська

Прикро, але при підготовчих роботах мешканці та власники історичних будинків до художника ставляться здебільшого без розуміння:

– По різному було, – сміється художник. – Бувало, вискочить, який дядько, ледь не з кулаками: «Чого тут тиняєшся, для чого фотографуєш?». Бувало, що місцеві тітоньки сприймали мене за співробітника комунальних служб, починали жалітися на проблеми, де у них та що тече, де тріщить, що просідає… Пояснював, що художник, що подобається їхній будинок, що хочу намалювати – дивились, як на дивака, не розуміли… Мовляв, кому ця стара халабуда може бути цікавою?

Першим до серії «Зникаючий Тернопіль» потрапив будинок по вулиці С. Крушельницької, 53. Почати саме з нього художник вирішив, бо будинок був не лише дуже фактурним, але й відверто «вмирав», увесь у тріщинах, напіввиселений. Будинок доживав як не останні дні, то місяці – стовідсотково.

Цей будиночок по вулиці С.Крушельницької, 53 згодом завалився «сам собою».

Зрозуміло, що для митця всі його картини дорогі. Але найулюбленішими є найперші – вже згаданий (на вулиці Крушельницької, 53), а також будинки по вулиці Князя Острозького – під номерами 15 і 21.

Вул. Білецька, 9

Серія «Зникаючий Тернопіль» уже, до певної міри, своє завдання виконала. Хоча радіти в цьому разі, на жаль, нічому:

– З намальованого мною, – розповідає Володимир Поворозник, – вже два будинки, зведені на самому початку ХХ століття, вже повністю знищено. Кілька – спотворені до невпізнання і вже не являють собою жодної художньої чи історичної цінності – як, наприклад, донедавна дуже симпатичний особняк на масиві «Новий Світ». Власник утеплив його пінопластом і збив усю ліпнину.

Будинок по Котляревського, 29 у всій красі зберігся лише на картині

Цей самий будинок нині. Плюс утеплення й огидна прибудова, мінус ліпнина.

У найближчих планах художника – намалювати ще з 10 будинків. Насамперед тих, що в аварійному стані, отже є під загрозою знищення чи перебудови.

Збруч