Принадливий Тернопіль. Була така вуличка…

В долину завивистим вушком
З горбочка збігала Костюшка,
Наповнена квітом акацій –
Солодким початком вакацій!
Авторка цих рядків ніколи не жила в селі; саме про мене свого часу писав журналіст газети «Вільне життя плюс» світлої пам’яті Володимир Сушкевич, – центрОва містянка.
Тут є свої плюси й мінуси. За мінуси поговоримо іншим разом. Щодо плюсів, то найголовніший – це існування у рідному місті вабливих куточків, які давно знаєш, бо колись сама їх віднайшла й завоювала. Зустріч із ними віч–на-віч – завжди процес невичерпної втіхи та радості спілкування.
Сьогодні я прийшла на побачення з вулицею мого дитинства та юності – Костюшка (сучасна назва – Камінна). Невелика, затишна, зелена влітку, жовтоохриста восени та білосніжна взимку! Наріжний будинок, у якому жила наша родина, мав нагорі кутну шпичасту вежу. Вона і тепер існує, та вельми перебудована. Чи мешкає в ній дотепер добрий янгол, котрий охороняв наші оселі? Щовечора він прилітав до мене у гості, сідав біля фортепіано і терпляче вислуховував мої нескінченні музичні екзерсиси. Пригадую, як моя цікавість привела мене на горище, потім через маленький лаз всередину вежі. Нічого такого, що би свідчило про житло янгола, я в ній не знайшла, та була в захваті від панорами, котра відкрилася моїм очам. Білий дім ще не був збудований, й око сягало аж до Загребелля.
Спогад доганяє спогад… Боязко зазираю у дворик за музичною школою. Там колись жила акація, вона і зараз живе, але дуже постаріла. Скільки ж їй років? А чи цвіт її такий самий солодкий, як і колись? Чи дотепер у її вітті гніздують горобці, веселі бешкетники, які передражнювали звуки, що лунали з вікон музичної школи?
Синій тихий вечір неквапливо спадає на вуличку… Пам’ятаю час, коли стрімко почали змінювати таблички. Закономірний плин галицької історії.
Польща вшанувала видатну особистість свого військового та політичного діяча, організатора антиросійського повстання 1794-го року, національного героя Польщі, Білорусі та США. Тадеуш Костюшко похований у Вавельській катедрі поряд з польськими королями.
При відвідинах Кракова й Вавельського королівського замку я передала вітання Тадеушу Костюшко від моєї рідної вулички, поклавши біля його крипти свій вірш, їй присвячений, та гілочку акації, яку завчасно підсушила й зберегла.
Тетяна Дігай.
Фото Юрія Дігая.