Марія Гуцал – директорка виняткової школи в Тернополі

Символічно, що школа-колегіум Патріарха Йосифа Сліпого розташована на вулиці Юності, 3, це – масив “Дружба”. Тут, серед щирих друзів, цвіте весна життя – дитячі та юнацькі роки для 508 учнів з масивів “Сонячний”, “Кутківці”, “Дружба”, з сіл Петриків та Великих Гаїв. Днями “Погляд” побував у цій школі з робочим візитом.

Знання в контексті віри

Екскурсію кабінетами і коридорами нам провела господиня школи – директорка Марія Богданівна Гуцал.

– Тернопільський навчально-виховний комплекс “Школа-колегіум  Патріарха Йосифа Сліпого” створений шість років тому на базі ЗОШ І-ІІІ ст. №12, – знайомить з подробицями директорка. – Заклад духовного спрямування. Кумедно, але інколи доводиться чути, що ми виховуємо тут майбутніх священиків та монахинь. Це абсолютно не так. Батьки віддають своїх дітей на навчання в нашу школу-колегіум, бо хочуть, аби вони виросли духовно повноцінними. Наш колегіум спрямований не стільки на те, щоб навчити основних засад християнської віри, скільки на те, щоб дитина в них повірила, прийняла до свого серця, користувалася ними в повсякденному житті. Знання, закладені в контексті віри, приносять людині велику користь. У Європі чимало високопосадовців закінчували саме католицькі школи. У світі такі навчальні заклади цінують за випускників з високим рівнем знань, фахівців високого класу.

Відомі випускники цього навчального закладу – Герой України Тарас Слободян, колишній голова Тернопільської облдержадміністрації Олег Сиротюк, заступник Тернопільського міського голови Леонід Бицюра. В зані АТО загинули колишні учні школи Павло Римар і Павло Бас.

“Для мене і більшості вчителів усі учні найкращі, – переконує директорка. – І я проти того, аби говорити про когось одного, як винятково успішного. І рейтинги – це дуже відносно. Усі діти особливі і по-своєму найкращі. З цього приводу на одній із стін школи ми кріпимо фотографії кожного школяра, і світлини випускників не знімаємо”.

Власне колегіум – це 10 та 11 класи, які тут є першим і другим курсами.

– Наші діти не поставлені в рамки, як дехто теж помилково вважає, – продовжує Марія Богданівна. – Можливо, вони навіть розкутіші, ніж інші. Ми вчимо учнів бути самостійними, не боятися висловлювати свою думку. Сприймаємо школярів маленькими громадянами. Однак ми трактуємо демократію не як вседозволеність: якщо дотримуватися Божих заповідей, у людини не буде проблем через свої вчинки.

Замість “Добрий день” – “Слава Ісусу Христу”

Кожен день в школі-колегіумі розпочинають із молитви “Отче наш” перед першим уроком – о 8:30 год. Її озвучують через гучномовець (в записі голосу представників шкільного парламенту).

Про духовність тут мало не на кожному кроці нагадують матеріальні речі. В усіх класах є ікона.

Новий тиждень починають з Державного Гімну України.

Замість вітального “Добрий день” тут кажуть “Слава Ісусу Христу”, на що прийнято відповідати “Слава навіки”.

У школі працює священик з педагогічною освітою, читає предмет “Історія релігій світу і духовна культура”. Проводить акафісти, біблійне коло, вервицю – це відбувається не щодня, а відповідно до християнських свят.

– У нас є зворушливий обряд у часі Великого посту – “Перепрошення”, –  розповідає Марія Богданівна. – В ці дні вчителі просять пробачення за можливу кривду в колег, так само роблять між собою школярі.

Від 1 до 11 класу учні обов’язково вивчають “Основи християнської етики”. Коли ми зайшли посеред уроку в клас християнської етики, один з учнів під контролем учителя працював з однокласниками. У класі здивувала порівняно маленька дошка для записів. Як пояснила директорка, тут мало пишуть, але багато спілкуються і читають.

Оцінюють школярів у Тернопільському НВК “Школа-колегіум Патріарха Йосифа Сліпого” згідно з державними стандартами. Випускники школи здобувають вищу освіту не лише в Україні, а й закордоном, зокрема в Польщі. “Торік наш школяр здобув другий результат в математичному конкурсі серед 500 ліцеїстів воєвудства у м. Любліні, – зазначила директорка. – Причому завдання були польською. Втім, це не проблема для наших школярів, бо у школі навчають англійської, (польської або німецької – на вибір). Цікаво, що нашим школярам тепер складніше сприймати російську, ніж польську”.

Посвята у першокласники

“Погляду” завжди цікаво дізнатися, як у тернопільських школах тепер відзначають свято Першовересня. Позаяк більшість проводить цей захід в рамках власних оригінальних традицій.

– Уже кілька років поспіль 30 вересня у нас відбувається посвята у першокласники, –зазначила пані Марія. – Це відбувається за участю першокласників і їхніх батьків, родичів в селі Заздрість – на батьківщині патрона нашої школи Йосифа Сліпого. Цього року проводили цю церемонію 28 вересня в церкві Св. Ольги та Володимира у Тернополі, яка розташована неподалік школи, позаяк в с. Заздрість тривають реконструкційні роботи. В цей день одягаємо дітям зелені галстуки, на урочистій літургії школярі отримують благословення від священика.

Дрес-код

– Шкільна форма в нас є – темно-синього кольору, – сказала Марія Гуцал. – Дозволяю школярам приходити на уроки в джинсах, але без надрізів у тканині і не яскравих кольорів. Я проти надписів на одязі, бо часто діти самі не знають, як перекладається іноземне слово на вбранні. А негативні написи впливають на людину, особливо на дитину. З цього приводу можу багато говорити,  свого часу проводила лекції у багатьох освітніх закладах Тернополя, слухала лекції на цю тему в провідних науковців Європи.

На одязі учні носять шеврон з логотипом школи-колегіуму Й. Сліпого.

“Хочу бути в курсі подій, які цікаві школярам“

Окрім адміністративної роботи, директорка встигає викладати.

–Я – філолог, – зазначила Марія Богданівна. – Аби не втратити кваліфікацію, маю кілька уроків. Викладаю українську мову і літературу в 6 класі. Це мені цікаво, на уроках відпочиваю душею. Хочу бути в курсі подій, які цікаві школярам.

Учні-бешкетники VS Кабінет директора

– Нечемних школярів викликаю в кабінет директора тільки в екстрених випадках, – запевняє Марія Богданівна. – Зараз навіть не можу пригадати, коли востаннє тут були учні, яких доводилося сварити. Стараюся сама йти до школярів. Вважаю, мого кабінету діти не бояться.

Кабінет директора досить великий. За потреби тут можна розмістити повноцінний навчальний клас. “Мій кабінет справді великий, але актової зали в школі нема”, – жаліється керівниця.

Для роботи директор користується ксероксом, ноутбуком, сейфом, стаціонарним і мобільним телефонами. Телевізор старого зразка, як видно, безкорисливий, – розташований високо на шафі, до електромережі не приєднаний.

– Ікону Божої Матері мені подарували на початку того часу, коли їх можна було встановлювати у робочому кабінеті, – розповіла Марія Богданівна про предмети інтер’єру. – Образ Ісуса з Польщі подарували батьки школярів. Він наче “Джоконда”: де б я не стала в кабінеті, зустрічаюся з його поглядом. З ним щодня вітаюся, наче з живою особою. З молитви розпочинаю кожен свій день, не лише вдома, а й у кабінеті. Якщо хтось перешкодить і не встигну помолитися, день буде вже не таким, як хотілося.

Помітно, що директорка любить кімнатні рослини. “Ось цей найбільший тут вазон я виростила з маленької щепки в консервній банці, – показує на рослину пані Марія. – Це –фікус “Бенжамін”. Зізнаюся, люблю рослини, які не потребують особливої уваги. Бо через зайнятість можу забувати вчасно їх підживити”.

На кожному підвіконні школи – безліч доглянутих вазонів, а загалом на території навчального закладу є більше 15 видів дерев і кущів.

Якось у кабінет директора приходили представники шкільного парламенту. Вони заявили, що тут обмежують їхні права, оскільки не випускають за територію обгородженої школи.

– Ми серйозно ставимося до безпеки школярів у період уроків, – коментує випадок Марія Богданівна. – За територію навчального закладу в цей час справді не можна виходити. Здебільшого учні сердяться, бо їх не пускають у магазин, в якому є шкідливі чіпси, фарбовані напої, – у школі працює їдальня, а в буфеті можна докупити булочки, печиво, соки. Хто хоче подихати свіжим повітрям, є обгороджений дендрарій з окремим виходом для учнів із приміщення закладу.

Дендрарій – це молодий міні-парк під вікнами школи. Тут ростуть туї, бересклети, ялини, кизильник, самшит, чорнобривці та інші рослини. Є лавки для відпочинку. У центрі дендрарію – масивний камінь-пісковик, який видобувають на Тернопільщині, на ньому висічено янгола – це оберіг школи. Автор – скульптор Роман Вільгушинський, відомий ще пам’ятником Небесній Сотні на площі Героїв Майдану в Тернополі.

Діють гуртки іконопису, сакрального співу

– Завдяки рішенню Тернопільської міської ради, для учнів безкоштовно діють понад 20 гуртків, – з гордістю каже директорка. –Серед них – театральна студія, гурток сакрального співу, іконопис, правовий клуб, мовний центр (польська, німецька, англійська мови), клуб “Еврика” (акцент на математиці), “Знавці астрономії”, “Патріот”. З платних гуртків – джиу-джитсу і флорбол.

Маловідомі факти про директорку Марію Гуцал

Факт №1. Її батько був вчителем, мати працювала в дитячому садку, дідусь – священик.

Факт №2. Навчалася у школі с. Розгадів Зборівського району – батьківщина Романа Купчинського. Сиділа за партою посередині ряду.

Факт №3. “Серед предметів чи не найбільше любила українську мову, яку викладав директор. Він дуже любив пожартувати з учнями, до того ж дотепно. Мені завжди це імпонувало як керівнику школи”, – розповіла Марія Богданівна.

Факт №4. Вміє грати на скрипці і баяні – навчалася в музичній школі в селищі Поморяни (клас – скрипка) та Чернівецькому педагогічному училищі (на музичному відділі – баяніст).

Факт №5. Співає в церковному хорі зі школярами.

Факт №6. Крайня прочитана книга, яка справила враження, – “Століття Якова” Володимира Лиса. У виборі сучасної літератури директорка керується смаками доньки.

Факт №7. Донька Марії Гуцал закінчила тоді ще Тернопільську ЗОШ №12, має три вищі освіти – диплом факультету іноземних мов, диплом з міжнародної економіки, а ще фахівець дошкільної освіти. Певний час працювала в Лондоні. Коли з’явилася сім’я, почала працювати викладачем англійської у Тернопільському коледжі харчових технологій і торгівлі. Нині вона завідуюча дитячим садком у Тернополі.

Факт №8. Бабуся двох онуків – хлопчик у 8 класі, дівчинка в 4-му. Внуки вчаться у Тернопільській ЗОШ №3 – неподалік дому.

Підготувала Ірина Юрко.

Фото авторки.

Схожі публікації: 

Директор ХХІ століття – Олександр Остапчук із Тернопільської школи-ліцею №6 ім. Н. Яремчука

Агенти змін у шкільній освіті. Директорка Тернопільської ЗОШ №28 Лілія Вавринів